Формування самостійності

У дослідженнях Гуськової Т., Єрмак Н. йдеться про те, самостійність - це якість, озвучувані поведінку на різних етапах життя дитини: в 2-3 роки прагнення до самостійності; до чотирьох років згасання цього прагнення. Тому необхідно постійно займатися з дитиною, щоб розвиток самостійності повністю не затухло. [6,12]
Такі відомі психологи як Леонтьєв А.С., Божович Л.І., Рубінштейн С.А. пояснюють це тим, що на порозі дошкільного віку дитина переживає «кризу трьох років». Відділення себе від інших людей, свідомість власних можливостей через почуття оволодіння тілом, відчуття себе джерелом волі призводять до появи нового типу ставлення дитини з дорослим. Він починає себе порівнювати з дорослим і хоче користуватися тими ж правами, що і дорослі: виконувати такі ж дії, бути таким же незалежним і самостійним. Бажання бути самостійним виражається не тільки в пропонованих дорослим формах, а й у наполегливому прагненні вчинити так, а не інакше. Дитина відчуває себе джерелом своєї волі. Відчуття себе джерелом волі - важливий момент у розвитку самоосягання.
Коли дитина починає відчувати себе здатним діяти самостійно досить успішно, він прагнути зробити «сам». «Криза трьох років» виникає в результаті окремих досягнень в особистісному розвитку дитини.
Спілкування дорослого з дитиною дає йому можливість почати усвідомлювати себе як окремої людини. Потреба дитини діяти самостійно із засобами та предметами знаходиться в залежності від тієї позиції, яку займає дорослий у взаємодії з дитиною.
Різке зростання самостійності іноді стає причиною конфлікту дорослого і дитини. На жаль, дорослі не завжди враховує потребу дитини звільнитися від опіки, і перетинають кожну уявну їм активність.
Тому основою і необхідною умовою для формування самостійності є правильна організація сфери дитячого саду; виключно важлива атмосфера довіри, дружелюбності, витриманість і т.д.
Прагнення до самостійності виникає і розвивається від рівня оволодіння дитиною навичками та вмінням у галузі фізичного виховання, тобто навчання умінь є вирішальним при формуванні самостійності. Також важливу роль грає умова правил: виконання вправ, організація і проведення ігор, моральні правила, гуманність, доброзичливість, знижка.
У психології вважається, що ступінь розвитку самостійності визначається можливістю переходу до більш складної діяльності.
Дошкільний вік є прямим продовженням раннього віку в плані загальної сензитивності. Це період оволодіння соціальним простором людських відносин черезспілкування з близькими дорослими, а також через ігрові та реальні відносини з однолітками. Дитина прагне до реалізації свого «я», прагнучи підтвердити свою самостійність. У дитини формуються основи відповідального ставлення до результатів своїх дій.
Формування самостійності, на думку Виготського Л.С., багато в чому залежить від рівня сформованості пам'яті, мислення, розвитку уваги, мови і т.д. завдяки цьому дитина вміє підкоряти свої дії тієї чи іншої задачі, домагатися мети, долаючи труднощі, що виникли.
Нас довгий час існувала думка, що дитина ще не особистість. У ньому зазначалося лише те, що відрізняло його від дорослого. Виходило, що маленька дитина - це істота неповноцінне, яке не може самостійно мислити, діяти, мати бажання, що не збігаються з бажаннями дорослих.
На що схожа самостійність?
Чим старше ставав дитина, тим менше в ньому знаходили `недосконалостей`, але суті справи це не міняло. І тільки останнім часом у нас утвердився `позитивістський` підхід до розвитку дитини: за ним врешті-решт визнали право бути особистістю. А самостійність - вірна супутниця особистісного розвитку.
Що ж таке самостійність? Здавалося б, відповідь лежить на поверхні, але всі ми трохи по-різному його розуміємо.
Найбільш типові відповіді:
- `Це дія, яка людина здійснює сам, без підказки й допомоги оточуючих`;
- Здатність розраховувати тільки на свої сили `;
- `Незалежність від думок оточуючих, свобода вираження своїх почуттів, творчість`;
- `Вміння розпоряджатися собою, своїм часом і своїм життям взагалі`;
- `Вміння ставити перед собою такі завдання, які до тебе ніхто не ставив, і вирішувати їх самому`.
Важко заперечити проти цих визначень. Вони точно вказують на самостійність людини і, за великим рахунком, зрілість його особистості. Але як застосувати ці оцінки до малюка, скажімо, 2-3 років? Практично жодна з них не може бути використана без істотних застережень. Чи означає це, що праві були ті психологи, які стверджували, що повна самостійність малюкам недоступна і тому про особистості дитини говорити передчасно? І так, і ні.
Самостійність дитини, звичайно, відносна, але вона зароджується в ранньому дитинстві. Розпізнати її у дитини дуже складно: ми оперуємо критеріями `зрілої` самостійності, а в нього вона виражена неявно, часто мімікрують під інші якості або виявляється лише частково.
Вгадати її прояви, допомогти перших паростків зміцніти і розвинутися - непросте завдання. Як переоцінка, так і недооцінка зароджується дитячої самостійності вельми небайдужі для розвивається особистості дитини і загрожують одним і тим же результатом - безпорадністю наших дітей перед обличчям життєвих проблем, а то і грубими затримками у розвитку.
Самостійність не означає повної свободи дії і вчинків, вона завжди криється у жорсткі рамки прийнятих у суспільстві норм. Тому вона - не будь-яка дія в поодинці, а тільки свідоме і соціально прийнятне. Важко назвати самостійними одноманітні, хаотичні чи набридливих дії дітей з психічними проблемами, хоча вони і здаються такими, хоча такі малюки грають поодинці, не дошкуляють дорослих і не цікавляться тим, яке враження справляють на оточуючих.
Дітям від 2-х до 3-х років властива деяка `асоціальність`, але вона пов'язана з відсутністю життєвого досвіду і знань `нормативності` дій. Маленькі шкоди, вони-то й беруться за такі дії тільки для того, щоб порадувати маму новими успіхами. Не дивуйтеся, якщо виявите припасену до приходу гостей червону рибу в котячої мисці: поки ви говорили по телефону, малюк вирішив погодувати кішку. Не сваріть його. Краще захопитися його самостійністю і покажіть, чим він може погодувати кішку в наступний раз. З часом дитина засвоїть головне - самостійність повинна завершуватися таким результатом, який влаштує всіх. Цей `загальний результат` або `загальний ефект` - неодмінна умова становлення справжньої самостійності. Виникає ж вона найчастіше в інтервалі від 2-х до 3,5 років, коли складаються три її складові частини. Вони проявляються поступово і переважно у сфері предметної активності дитини - це послідовне оволодіння трьома рівнями цілісної предметної діяльності.

До певного моменту всі дії дітей примітивні: м'ячик катають, віником махають, в коробку що-небудь кладуть. Ці наслідувальні операції називають діями `в логіці предмета`. Дитина не особливо замислюється, навіщо він махає віником, - він просто відтворює знайома дія, не здогадуючись, що в ньому є особливий сенс: після його завершення повинен бути певний результат - чистий підлогу. Ось коли дитина поставить своєю метою зробити чисто в квартирі і заради цього візьметься за віник, тоді можна вважати, що він зробив перший крок до самостійності, діяв `в логіці мети`.
Цілеспрямованість у дитини проявляється в нестримних ініціативах: прати білизну, як мама, або забивати цвяхи, як тато. Але на перших порах немає ні вміння, ні наполегливості, і щоб ініціатива не пропала, треба допомогти. А батьки, на жаль, неохоче підтримують `напади` дитячої самостійності: вони і обтяжливі, і небезпечні. Але і різко припинити чи часто перемикати увагу дитини на більш розумні, на думку дорослих, діяння теж не можна: це загальмує розвиток зароджується дитячої самостійності і відкине малюка тому, до примітивної імітації.
Тільки в крайньому випадку, якщо вже він задумав щось незвичайне, можна вдатися до цього - в іншому ініціативу треба підтримувати.
Якщо допомагати дитині регулярно, в його діях скоро виявиться другий компонент самостійності - цілеспрямованість, що виявляється в захопленості справою,бажання отримати не кожен, а саме потрібний результат. Дитина стає посидючим, наполегливим, організованим. Невдача не стає приводом відмови від задуманого, а змушує подвоїти зусилля і в разі необхідності - навіть звернутися за допомогою. Дуже важливо вчасно допомогти дитині - це необхідна умова розвитку його самостійності. Малюк відмовиться від допомоги як тільки відчує, що може впоратися сам.
Оволодівши другим компонентом самостійності - цілеспрямованим здійсненням своїх намірів, дитина все одно залишається залежним від дорослого, точніше від його здатності співвідносити результат з `нормою`. Малюк у принципі оволодіває цим раніше і часто використовує його в грі, але в тому типі діяльності, яку він освоює на третьому році життя, є принципове нововведення - `загальний ефект`, про який ми говорили вище.
Дитина не володіє достатнім досвідом, щоб самостійно визначити, чи досягнуто влаштовує всіх результат. Носій цього знання - дорослий, тому кожне самостійнозадумане і здійснене дію дитини він обов'язково повинен оцінити, а це - ціле мистецтво. З появою перших паростків самостійності дитина стає дуже чутливим до своїх прав на її прояв (згадайте Діму) - настільки ж гостро він реагує і на оцінку своїх дій.
Варто грубо, різко або невиразно відгукнутися про його `дорослих` ініціативах, і вони можуть зникнути назавжди разом з вашими надіями на самостійність дитини. Тому, якою б химерної не була його задум, спочатку похваліть, емоційно підтримайте її, а вже потім тактовно поясніть, чому не вийшло.
Малюк так старався полити всі квіти в будинку, що не пройшов повз бузку на шпалерах. Шкода, звичайно, зіпсованих шпалер і розбухлого паркету, але утримайтеся від бою, і поясніть йому, що паперові квіти не поливають. Вислуховуючи ваші доводи, він з часом засвоїть всі поняття `нормативного`, `загальноприйнятого`.
У 3,5 роки дитина вже практично безпомилково розуміє, що зробив добре, а що погано, чого треба соромитися, а чого - не треба, і без нашої оцінки. Такого роду здатність - функція самоконтролю - завершальний етап формування самостійності в предметній діяльності. Оволодівши здатністю самостійно планувати, здійснювати та контролювати її, малюк стає вже в якійсь мірі незалежним від дорослого. Але це лише перший і дуже скромний крок на шляху до зрілої самостійності. Зміниться вікова провідна діяльність, і він знову буде проходити всі етапи освоєння самостійності. Парадокс, але вона не переноситься автоматично з одного типу діяльності в іншій.
Якщо ваш малюк у 3 роки успішно опанував самостійними предметними діями, це ще не означає, що він буде успішно навчатися в школі, якщо тільки не зробить спеціальних зусиль для цього. `Прогалини` в самостійності дитини на будь-якому з попередніх етапів її розвитку загрожують `ланцюговою реакцією` - мінусами в подальшому.