Словникова робота

Біографія

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 року на березі Дніпра — в містечку Ржищів. Кажуть, ріки мають великий вплив на людей, бо вони передають їм частину своєї енергії.

Дитинство Ліни пройшло в теплі і затишку. Враження на дівчинку справив і столичний Київ, куди переїхали батьки. У довоєнні часи все місто розмовляло виключно україн­ською мовою.

Все нібито йшло добре. Але однієї страшної ночі Василя Костенка забрав «чорний ворон». Потім — листи з ГУЛАГу, нестерпне чекання відповіді, щохвилинне потерпання від страшної думки, що чоловіка й батька, можливо, вже нема серед живих...

А потім — ще одне страшенне лихо — Друга світова вій­на, жахливі й «сумні біженські мандри». Ніколи вже не забуде цього Ліна Костенко. «Мій перший вірш написаний в окопі» - говорила вона.

Юна Ліна зробила свій вибір: вона знала, що коли вирос­те, буде поетом. Після війни відвідувала літературну студію при Спілці письменників у Києві, а у шістнадцять років уже мала перші публікації.

Після закінчення школи Ліна Костенко успішно склала іспити до Київського педагогічного інституту імені М. Горького, але незабаром забрала документи з цього закладу і вступила до Московського літературного інституту.

За довгі роки творчості вийшло кілька збірок її творів: «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Вибране».

Сьогодні письменниця продовжує творити. Вона завжди у центрі подій, завжди на передовій. Ліна Костенко — взірець для нас, бо сповідує неперехідні морально-етичні людські цінності.

У творчості поетеси відчутне гостре жадання краси, досконалості, затишку, людяності, бажання пропекти байдужу свідомість, достука­тися до розуму, пробудити людську гідність. Однак нині їй хочеть­ся не писати вірші про політику, а «малювати птиць срібним олів­цем на лляному полотні»:

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність. - говорить письменниця

СЛОВНИКОВА РОБОТА.

Свита — старовинний верхній одяг із домотканого сукна.

Бідувати — жити в бідності, нужді, терпіти нестатки.

Рядно — вид простирадла або покривало.

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕМИ «КРИГА НА ОДРІ».
Метафори: «зима не вдягла… свиту», «зима… часом вже й приміряла», «зима… пошукала, поплакала… мотувала, стелила… сперечалася… несла… збиралась», «дерева проснулись», «лід потемнів», «крига буйно ломилась».
Епітет: «Одра темна, широка».
Риторичні запитання:
«Що ж робити?»
«— Ти куди ж розігналась?
Чи, бува, не до самого моря?»
«Ну, а що, як її розливає вода весняна?»
«Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?»
«Нащо крилатим ґрунт під ногами?».

— Прочитайте першу строфу поезії — опис зими, І з»ясуйте за допомогою яких художніх засобів

створено цю поетичну картину?

( В цьому році зима

Не вдягала білої свити.

Часом вже й приміряла,

Та хтось її зразу крав.

Пошукала, поплакала…

Що ж робити? —

Бідувала в старій

Із торішніх зів’ялих трав.

Ця поетична картина — поширена метафора, уособлення, у якому переплелися і реальність, і фантастика; використано й епітети, й риторичні питання. Сніговий покров — «біла свита». Сніг то випадав, то розтавав, що уявлялось авторці, як «хтось її зразу крав». Тут бабуся-зима «пошукала, поплакала» та продовжила бідувати у старій свиті «із торішніх зів’ялих трав» .)

— Де відбуваються події, описані у вірші? Про яку пору року йдеться?

(На річці Одрі.) (Ранню весну.)

—  Знайдіть у тексті і зачитайте, які зміни відбулися на Одрі з приходом весни.?
(…І на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась
у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись
об каміння берегове…)

— Чому героїня звернула увагу на самотню чайку?

(Чайка завжди шугає над морем і раптом — такий незвичний для неї стан — сидить на крижині. До речі, чайка часто зображується як образ польоту, волі, мрії, простору.)

— Тож яка головна думка твору? (головна думка твору-уславлення, оспівування «крилатості».)

— Тема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини.

— Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано, перебуваючи далеко за його межами.

—