Постанови і декрети уряду, правові акти міністерств і відомств, нормативні акти представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування у системі джерел земельного права

У структурі джерел земельного права є також нормативні рішення й розпорядження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Вони мають переважно деталізуючий характер. Їх головне завдання полягає у забезпеченні конкретизації тих положень, які закріплено в актах загального регулювання. Так, голови місцевих державних адміністрацій приймають розпорядження у межах повноважень, у тому числі з питань застосування земельного законодавства, відповідно до Конституції та Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать чинному законодавству або інтересам територіальних громад, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або суду.

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами, приймають рішення, які теж можуть виступати джерелами земельного права.

Акти Уряду України (КМУ) видаються відповідно до Конституції, Закону «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010. Декрети КМУ мають силу законів, тобто за юридичною силою є вищими за підзаконні акти. Зміни до декретів може вносити лише ВРУ15. Особливий характер Декретів КМУ обумовлений, надзвичайними повноваженнями, які були тимчасово (на 6 місяців) делеговані КМУ Законом «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992. Акти міністерств та інших органів влади становлять значний масив земельно-правового нормативного матеріалу. Основна маса таких актів приймається Мінприроди, Мінагрополітики та вищим органом державної влади у сфері земельних ресурсів (з квітня 2011 року - Держземагенством). Наприклад, своїм наказом від 25.09.2012 № 580 Мінагрополітики затвердило форми документів, необхідних для проведення земельних торгів. Слід зазначити про хибну практику органів державної влади та місцевого самоврядування стосовно застосування (виконання) наказів вищого органу державної влади у сфері земельних ресурсів, які не відповідають (суперечать) приписам вищих за юридичною силою нормативно-правових актів, тобто є застарілими, до офіційного визнання їх такими, що втратили чинність.