Герої як символи ідей в драмі Лесі Українки « камінний господар»

Власна самобутня ідейно-художня інтерпретація традиційної світової теми, до якої зверталось упродовж століть багато класиків, була здійснена Лесею Українкою у драмі “Камінний господар” (1912) — творі, який може з повним правом вважатися одним із кращих здобутків української, а також європейської модерної драми початку XX ст. Драма є українською версією світового мотиву, визначаючи актуальні проблеми своєї доби (екзотичні образи та мотиви — античні, біблійні, середньовічні тощо — письменниці є своєрідною метафорою національного життя), будучи при цьому і прозірливим застереженням, вносячи у відому світову фабулу новітні ідейнофілософські і психологічні акценти.Незаперечним тут є передусім і історико-генетичний зв’язок з пушкінською версією, яка стала своєрідним імпульсом для створення поетесою власного шедевру із самобутнім трактуванням відомих образів, з осмисленням ідейних теорій свого часу — ілюзорних та оманливих. Пушкінська драма “Камінний гість” була у руках Лесі Українки коли вона працювала над “Камінним господарем” — твором, у який було вкладено відмінне від російського попередника трактування образів камінної статуї, Дон Жуана та Анни, введені інші персонажі (тут діє ще живий Командор, зосереджена увага на самовідданості й жертовності, уособленням яких виступає прекрасна Долорес — духовноморальний ідеал самої авторки). Та й звернімо увагу на назви: адже поняття “гість” і “господар” мають протилежні значення. Камінна Статуя у Пушкіна виступає символом гріховного минулого, яке не відпускає Дон Жуана, стає між ним та омріяним щастям, знищує героя фізично на грані морального переродження. Тут Статуя — гість, гість фатальний, що несе заслужену покару.Леся Українка у “камінність” закладає інше поняття. Воно пов’язане не тільки з образом Командора, з його статусом і місцем у суспільстві. Камінними стають серця і душі людей. А це несе їм постать Командора — уособлення владного, мертвотного, бездуховного, врешті, всього того, що знищує особистість, спокушену гординею, себелюбством, прагненням вивищитись над іншими, здобути свободу для себе ціною переступів і зрад. Дон Жуан Лесі Українки був спокушений жінкою, одержимою ідеєю влади: тут певною мірою відчувається мотив шекспірівської героїні Леді Макбет як своєрідного імпульсу до відступництва.

Лесиного Дон Жуана вирізняє насамперед не вміння підкорити жіночі серця, не пристрасть спокусника. Це передусім людина, яка кинула виклик усталеним суспільним принципам, для якої воля понад усе. Герой незалежний від різних умовностей, традиційної моралі, здатний на відчайдушні вчинки, які можуть бути і негідними лицарської честі: для “лицаря волі” властиво добиватись бажаного будьякою ціною (навіть Командора Жуан вбиває підступно, діє у поєдинку далеко не по лицарськи).Дон Жуан разом з тим зневажає владу, кар’єру, соціальні блага, оскільки вони обмежують людську свободу. Однак його зустріч з Анною (це пряма протилежність смиренній пушкінській героїні, котра не змогла протистояти своїм почуттям до вбивці чоловіка) — нареченою, а потім дружиною Командора — виявилось фатальною: остання любов героя зробила на цей раз жертвою вже його самого. Горда, неприступна і владна жінка, котра виходить за Командора з престижних і корисливих міркувань, егоцентрична і себелюбна, зуміла скорити Дон Жуана “камінним щастям”, підпорядкувати волю особистості принадам багатства і влади. Самій Анні у досягненні честолюбної мети після смерті чоловіка Дон Жуан став просто необхідний: тільки така смілива людина, як цей коханець, що міг переступити будь-які закони неба і землі, здатна бути опорою у торуванні шляху до меркантильних і честолюбних ідеалів підступної жінки, цинічно відвертої тепер у своїх намірах. Загибель Жуана та Анни в “Камінному господарі” Лесі Українки (на відміну від пушкінського варіанту легенди) є символічною: персонажі стають камінними духовно і морально, гідними спадкоємцями владного Командора. Саме він, зримий і незримий, залишається після фізичної смерті господарем їхніх сердець.