Мистецьке вирішення теми землі у романі «земля» Ольги Кобилянської

Повість "Земля" стала одним з найвищих досягнень на творчому шляху відомої української письменниці О. Кобилянської. Повість стала справжнім гостродраматичним твором, сповненим важких роздумів про гірку селянську долю, вартість людського життя, його цінності, вона відрізнялася від сучасних їй сентиментально-ідилічних замальовок із сільського життя, правдиво відтворюючи дійсність у її філософському розумінні.
Можна висунути багато припущень щодо того, який персонаж є головним героєм повісті, але, можливо, авторка підказала нам відповідь на це питання, давши твору назву "Земля". Дійсно, земля постає у творі ніби живою істотою, такою собі вершителькою доль, яка може обдарувати чи покарати, дати життя чи відібрати його.

емля змальована у творі майже живою істотою, яка може відчувати, бути вдоволеною, чи, навпаки, невдоволеною, приймати когось чи не приймати.
З іншого боку, земля є мірилом людських доль, цінності людської особистості. Так, для Івоніки та Марійки вона є єдиною цінністю життя, їй вони підкорюють всі свої сподівання. І для сина свого хочуть перш за все не особистого щастя, а вдалого одруження з хорошою господаркою, яка матиме добрий наділ землі. Здається, що й для Михайла немає нічого кращого у світі, ніж працювати на землі, мати її й обробляти. Однак життя міняє Михайлове уявлення про цінності, поставивши перед вибором: земля чи кохана дівчина. Михайло вибирає кохання і ладний навіть покинути рідне село й оселитися в такому обридлому йому місті, яке здається чужим і ворожим. Та земля наче не відпускає його, перетворюючись на таку таємничу силу, яку ніхто не може подолати. Якщо він не хоче підкоритися їй, вона воліє краще покласти його тут мертвим, зробивши вічним своїм рабом.
Земля карає і Саву, який нібито зовсім байдужий до неї як до цінності. Сава не хоче працювати коло землі, обробляти її, не отримує від цього насолоди. Та земля потрібна йому як майно, як засіб існування, як підвалина родинного щастя. І вона манить його, обіцяючи дати все і обдурюючи. Сава повністю віддається своєму бажанню мати землю, задля цього вдається до братовбивства, ніби вбивши одночасно й себе самого, позбавивши сподівання на щастя. Після смерті Михайла батьки раптом відчули, як знецінилися їхні цінності, що ніяка земля не зможе повернути їм сина, скоріше навіть синів, бо другого вони теж втратили, але морально. Івоніка і Марійка не хотіли більше збагачення, не хотіли землі, хотіли тільки молитися й плакати за втраченим молодим життям. Виявилося, що ціннішим на світі є все ж таки людське життя, яке не можна класти ні на який алтар. Зрозумів це й Сава, хай не так гостро. Він втратив можливість бути людиною, бути щасливим, крім того, він не отримав батьківського прощення, був покараний прокляттям і позбавлений землі.
Земля виступає у творі і живою істотою, і мірилом цінностей, і бажаною мрією, і покаранням, і засобом існування. І це не випадково, бо саме такою була вона для селянина XIX століття, без неї, дійсно, не могло бути життя. І через неї творилися нещастя, руйнувалися життя.
О. Кобилянська у своїй повісті створює по-справжньому символічний образ землі-годувальниці, наділеної для людини неминущою магічною цінністю, безмежною владою. І цей символічний елемент повісті надає їй загальнолюдського звучання, виносячи проблематику твору за межі певного часу й певної країни.

26. МОТИВ ГРІХА І ПОКАРИ В ПОВІСТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ «В НЕДІЛЮ РАНО ЗІЛЛЯ КОПАЛА». Ольга Кобилянська в 1908 році створила одну з найвидатніших своїх повістей — «В неділю рано зілля копала...». Свій твір авторка визначила як оповідання, але розповідь вийшла далеко за межі невеличкого твору і визначається як повість.Цей твір написаний за мотивами відомої української народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці...». В його основі — популярний баладний сюжет про тяжкий гріх зради і неминуче покарання за це. Повість пронизана ліричними мотивами і багатьма фольклорними елементами. Під час розповіді ми постійно чуємо колоритний голос трембіти, що є символом Західної України. Відчуваємо мотив загубленої долі, або «порчі», як говорять у народі. Поряд з цими фольклорними елементами письменниця подає зображення маків, що в усній народній творчості символізує смерть. Кобилянська впевнена, і це зображує у своєму творі, що людина є грішною від народження і несе свій гріх на протязі всього життя. Згідно з народними поглядами на життя авторка висловлює думку про можливість передачі «порчі» через покоління, про існування родового прокляття, яке є неминучим покаранням, природною реакцією на скоїння гріха. Історія гріха починається з матері Гриця — циганки Маври. Вона була одружена з циганом Раду зі свого табору, але народила йому світловолосого сина з блакитними очима. Чоловік здогадався про її зраду, прокляв і не дозволив жити з циганами. Таким чином починає своє руйнівне життя прокляття. Воно надалі набиратиме сили і почне руйнувати життя не лише Маври, але і її сина Гриця та вихованки Тетяни. Деякими дослідниками висловлювалась думка, що в повісті «цигани, всі загалом, караються за якийсь легендарний злочин, вчинений багато сторіч тому». У повісті ніби-то «проведена думка, що діти караються за гріхи своїх батьків». При змалюванні О. Кобилянська відповідно до народної пісні показує, що Гриць одночасно любить двох дівчат протилежної вдачі. У пісні роздвоєність уподобань нічим не мотивується. Безперечно, одну з головних причин роздвоєності натури Гриця О. Кобилянська вбачає в циганській «душі», тій, що «вітрова», «блукає, хитається». До такого висновку письменниця приходить не лише в цій повісті. Варто згадати Орядина з «Царівни», Рахіру з «Землі». Роздвоєність Гриця пояснюється й умовами життя, виховання. Не пестунчиком зріс хлопець, бо «господиня-мати», хоч і любила його, все-таки нерідко лаяла і докоряла йому. З другого боку, Гриць — палка, лірична натура, яка прагне «душі, подібної собі». Він знайшов таку душу в особі Тетяни. Та біда в тому, що його душа «тільки дотикала, але в цілковиту гармонію злитись не могла» занадто в нього «слабкий, похитливий характер». Саме в цьому причина трагедії Гриця. Досить було Настці рішуче заявити про свої права на нього, як Гриць вирішив підкоритися, вважаючи що Тетяні багатство може замінити щиру любов, а він проживе життя і з Насткою.Волелюбна Тетяна, що не знала ніякого примусу, полонила Гриця своєю гордістю, красою та щирістю, і він наполовину відірвався від берега сірої буденщини. Та Грицеві зрозуміти духовний світ Тетяни важко. Батьківські повчання занадто глибоко пустили коріння у його душу. Тому він так легко погодився на умовляння Настки, яка завжди «його назад до розуму приведе, до праці нажене». Отже, при творенні образу Гриця О. Кобилянська психологічно вмотивовує і логічно пояснює його вчинки, маючи на увазі циганське походження героя (звідси його непостійність) і ті умови, в яких він зростав.Смерть Гриця (як і його душевні муки через двоїсту вдачу) Мавра сприймає як розплату за «гріхи» батьків: «гріх винуватий всьому, він один!»