Поняття та види позовів

Позов — це звернення до суду за захистом прав. Виходячи з принципів добра і справедливості, претори розробили цілу систему позовів.

Речові та особисті позови. Якщо предметом позову є річ, то це речовий позов (actio in rem). Коли предметом спору є певна дія, право вимоги вчинення якої належить позивачеві, то це особистий позов (actio in personam).

Розрізнялися позови суворого права (actio stricti iuris) та позови доброї совісті (actio bonae fidei). При розгляді позову суворого права суддя керувався лише буквою Закону. При розгляді позову доброї совісті суддя з’ясовував всі обставини справи та те, що хотіли вчинити сторони, і керувався принципом справедливості й гуманності.

Позови за аналогією (actio utilis) — якщо не існувало певного виду позовів, але існували схожі, то застосовувалися ці схожі позови.

Позови з фікцією (actio ficticia) — почали застосовувати з розвитком господарського обороту, коли виникали ситуації, які не регулювалися правом, але цей спір можна було вирішити справедливо. Тоді претор допускав фікцію. Тобто надавав у часникам цих відносин певного статусу, за якого вже можна було вирішити спір.

Штрафні та реіперсикуторні позови (actiones rei persecuto-riae) — позови про поновлення порушеного майнового права. Штрафні позови мали на меті покарати порушника штрафом. Ці два позови могли застосовуватися одночасно, якщо випливали з одного юридичного факту. Так, потерпілий від крадіжки міг подати і позов про повернення втраченого володіння, і позов про стягнення із злодія штрафу.