Цивільний кодекс України дає загальне поняття сервітуту як одного з одного з видів речових прав на чуже майно, що полягає в праві користування цим майном іншою особою, що не є його власником (ст.ст. 195 і 401 ЦК).
Традиційно земельні сервітути підрозділялись на сільські і міські. Принцип такого ділення грунтувався на характері використання пануючої ділянки. Якщо вона використовувалась для сільськогосподарських цілей (мається на увазі не тільки обробка земель), мав місце сільський сервітут, а якщо ділянка використовувалась під забудову — міський сервітут. Звичайно, абсолютної межі між ними не існувало, оскільки забудова здійснювалась і в сільських населених пунктах.
Сільські сервітути поділяються на дорожні, водні та інші.
До дорожніх можна віднести:
- право проходу та проїзду на велосипеді;
- право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху або прогону худоби по ньому.
Своєрідним сучасним земельним дорожнім сервітутом треба визнати право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій, якщо такі дії здійснюються без викупу (вилучення) земельних ділянок.
При умові реального здійснення передбаченої ст. 59 Земельного кодексу можливості набуття у власність замкнутих природних водойм (площею до 3 гектарів), українській земельній практиці може стати в нагоді існування давнього дорожнього сервітуту — права перепливти чуже озеро з метою сполучення із своєю земельною ділянкою.
До водних сервітутів належать:
- право прокладати водопровід з чужої ділянки або через неї;
- право забору води з природної водойми, розташованій на сусідній земельній ділянці та відповідне право проходу;
- право напування худоби з такої водойми та відповідне право прогону;
- право відводу води на сусідню або через сусідню ділянку.
Власники землі та землекористувачі, що діють на підставі водних сервітутів, повинні узгоджувати свої дії із ст.ст. 46-48 Водного кодексу України 1995 року, який визначає чіткі межі між правом загального водокористування, яке здійснюється без дозволу, та спеціального водокористування з видачею відповідного дозволу.
З міських сервітутів ст. 99 містить лише один — право встановлення будівельних риштувань та складування матеріалів на суміжній ділянці з метою ремонту будівель та споруд. Насправді, такі сервітути можуть бути навіть різноманітнішими, ніж сільські. Це, наприклад, право заборони будівництва певних споруд на суміжній ділянці, право використання суміжної стіни при відсутності іншого будівельного рішення, право заборони надбудови додаткових поверхів та інші.
Міські сервітути доцільно визначити і хоча б принципово сформулювати у регіональних та міських Правилах забудови, розробка і прийняття яких є обов'язковою для органів влади і місцевого самоврядування на підставі Закону України «Про планування і забудову територій»