2015-08-21
3104
Основним методом відбору є селекційний, який базується на проведенні штучного відбору рослин з особин, що сформувались в результаті природного добору внаслідок виживання організмів, генотип яких забезпечив їм максимальну адаптованість до умов оточуючого середовища. Природній добір відбувається без втручання людини під впливом умов зовнішнього середовища (грунтово-кліматичних, міжвидової та видової конкуренції, взаємовідношень з тваринами, комахами, грибними захворюваннями тощо). Чим більша адаптованість властива рослинним організмам, тим вірогіднішим є збереженість, стійкість і відновлюваність їх популяції – обєднання особин одного виду, яка заселяє певну територію, вільно перехрещується між собою і в тій чи іншій мірі ізольована від інших популяцій.
З метою створення нових форм деревних рослин застосовують штучний відбір, який як і природний базується на спадковості та мінливості рослинних організмів. Для штучного відбору, як правило, використовують рослини, що сформувались в результаті природного добору упродовж тисячоліть. В природних популяціях або інших насадженнях за фенотипічними ознаками (декоративністю, продуктивністю, урожайністю, стійкістю і т. п.) відбирають господарсько – цінні особини деревних рослин, які є вихідними для подальших селекційних робіт з підбору пар, схрещування і гібридизації.
|
|
|
Забезпечення насінням відповідного асортименту і якості для робіт з генеративного розмноження деревних рослин можливе за наявності постійної та тимчасової насіннєвої бази.
Організація постійної насіннєвої бази деревних рослин включає:
· проведення селекційної інвентаризації зелених насаджень різного призначення з метою виявлення та виділення найбільш декоративних за фенотипом, стійких деревних рослин і ценозів з високою генеративною здатністю;
· збереження генетичного фонду шляхом створення архівно – маточних плантацій, колекційних ділянок, генетичних банків насіння дерев і насаджень;
· генетичну оцінку місцевих та інтродукованих популяцій в популяційно – екологічних культурах, виділення нових форм і сортів;
· генетичну оцінку клонів і насіннєвого потомства, виділених декоративних форм і сортів деревних рослин;
· створення постійних насіннєвих плантацій різного походження (насіннєвого і вегетативного);
· закладання та формування насіннєвих і колекційних ділянок.
У насінництві існує два напрями переведення на генетико-селекційну основу - популяційний і плантаційний.
Популяційний напрям передбачає використання для заготівлі насіння кращих насаджень, переважно природного походження, які виділені при масовому відборі. Для розмноження в оптимальних умовах місцезростання беруть насіння як безпосередньо з кращих насаджень, так і з попередньо виділених постійних насіннєвих ділянок.
|
|
|
Плантаційний напрям ґрунтується на використанні матеріалу з плюсових дерев, що розмножений вегетативним або насінним способом, а вже із прищеплених саджанців або насінного потомства плюсових дерев створюють насіннєві плантації, які в першому випадку називаються клоновими (5.15, 5.16), а у другому - родинними.
Обидва напрями мають свої переваги і недоліки. Перевага популяційного напряму полягає в тому, що в разі насіннєвого розмноження зберігається генетична різноманітність видів, пристосованих до місцевих умов та зберігається популяційна мінливість майбутніх насаджень.
Плантаційний напрям відкриває широкі можливості для селекції, а їх порівняно невелика генетична різноманітність може бути компенсована шляхом збільшення кількості клонів або насіннєвих потомств на плантації.
Одним з основних чинників, що визначає успішність використання садивного матеріалу, є географічне походження насіння. Використання насіння з інших районів без урахування його спадкових властивостей призводить до формування біологічно нестійких та низькоякісних зелених насаджень.
Географічне походження та умови місцезростання материнських дерев і насаджень у разі їх достатньо тривалої дії на рослинні організми позначаються на спадкових властивостях насіння. Тому, використовуючи для заготівлі насіння деревних рослин не місцевого походження,
Рис. 5.15. Клонова насіннєва плантація модрини європейської
Рис. 5.16. Насіннєношення модрини на клоновій плантації
слід дотримуватись вимог насіннєвого районування, яке регламентує допустимі напрями та відстані переміщення насіння того чи іншого виду рослин з урахуванням їх географічного та едафічного походження.
Теоретичною основою насіннєвого районування є те, що дерева і насадження, вирощені з насіння місцевого походження ростуть краще, ніж насадження, створені з насіння, зібраного у віддалених районах. Тому при заготівлі насіння перевагу слід віддавати насінню, яке заготовлене в межах даної території.
З огляду на це, для забезпечення регулярного отримання насіння з цінними спадковими властивостями та високою посівною якістю створюють насіннєві бази деревних рослин, організація яких передбачає: 1) порайонну селекційну оцінку насаджень і дерев з відбором кращих (плюсових) дерев і насаджень; 2) збереження селекційного фонду шляхом створення колекційних посадок-архівів клонів; 3) створення насіннєвих плантацій насіннєвого та вегетативного походження. Відомі положення щодо мінливості та спадковості видів вказують на потребу віддавати перевагу насінню, яке зібране з дерев кращого росту, більш високої декоративності та біологічної стійкості.
Для створення біологічно стійких декоративних насаджень, як уже зазначалось, необхідно використовувати насіння певного географічного походження з найкращими спадковими властивостями.
Насіння деревних рослин за їх селекційною цінністю з урахуванням спадкових властивостей, походження та посівної якості поділяється на шість категорій: сортове, поліпшене, нормальне, гібридне, елітне і без сортове.
Сортове насіння. До нього відносять насіння, яке пройшло державне сортовипробування та отримало статус сорту (занесене в державний реєстр). Об'єктами для заготівлі сортового насіння є клонові насіннєві плантації І і II покоління, родинні плантації, плюсові насадження, постійні насіннєві ділянки. Сортове насіння у генетичному плані найцінніше, а тому його виробництво та заготівлю слід активно поширювати.
|
|
|
Поліпшене насіння. Його отримують на насіннєвих об'єктах, створених або сформованих на основі відбору за ознаками фенотипу кращих нормальних і плюсових дерев при вільному запиленні (дерева-запильники невідомі). Таке насіння не піддають випробуванню на потомство. До цієї категорії належать насіння, що зібране: а) з кращих (плюсових) дерев; б) в кращих (плюсових) насадженнях або насіннєвих заказниках; в) на постійних насіннєвих ділянках, закладених у кращих нормальних насадженнях; г) на плантаціях, створених сіянцями або саджанцями, вирощеними зі сортового насіння, а також насінням з плюсових та елітних дерев (бук, дуб, екзоти та ін); д) на клонових насіннєвих плантаціях І покоління і родинних плантаціях.
Нормальне насіння заготовляють у нормальних насадженнях із задовільних за господарською цінністю та санітарним станом дерев. До даної категорії відносять насіння, зібране: а) на постійних (за винятком згаданих вище випадків) і тимчасових насіннєвих ділянках; б) з ростучих нормальних дерев окремих хвойних та листяних порід (сосна кедрова, ялиця, бук, дуб та ін.).
Гібридне насіння отримують шляхом схрещуванням різних видів (сортів) та екотипів порід на спеціальних плантаціях, яке забезпечує гетерозисний ефект.
Елітне насіння отримують на насіннєвих плантаціях шляхом перехресного запилення вегетативного потомства елітних дерев (тобто дерев, що отримали позитивну оцінку за насіннєвим потомством і на комбінаційну здатність) або шляхом контрольованого запилення елітних дерев.
Безсортове насіння. Його збирають в насадженнях невідомого походження і тому не бажано використовувати для створення зелених насаджень.
