Функції теорії держави і права

Функції науки — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, які є предметом її вивчення.

¨ Теорія держави і права виконує наступні функції:

– онтологічну (пізнавальну), яка полягає у пізнанні та поясненні державно-правових явищ, які досліджуються теорією держави і права. Онтологічна функція притаманна кожній науці, бо вона у повному обсязі виражає основне призначення кожної науки — здійснювати дослідження свого предмету і розкрити та пояснити результат цього дослідження;

– методологічну, яка полягає у використанні положень теорії держави і права в інших юридичних науках, оскільки теорія творить єдиний понятійний апарат, виробляє основні теоретичні засади прикладних юридичних досліджень;

– ідеологічну, яка тісно пов'язана з самою природою теоретичного мислення, кінцевим результатом якого є продукування нових ідей, поглядів, суджень, наприклад “правова держава”;

– евристичну функцію, яка полягає у відкритті, формуванні нових державно-правових закономірностей, характеристик держави і права, оскільки будь-яке пізнавальне вирішення можливе тільки на основі одного чи більше теоретичних положень;

– системотворчу функцію, оскільки у системі юридичних наук теорія держави і права відіграє роль системотворчої науки. Саме теорія об'єднує всі юридичні науки в єдину систему правознавства, визначає їхню інтегральну єдність;

– практично-прикладну, яка полягає у формулюванні рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

– інтерпретаційну, яка полягає у поясненні сутності державно-правових явищ, причин їхнього виникнення і зміни, їхніх структури та функцій;

– комунікативну, яка полягає в осмисленні та адаптації для потреб юридичної науки досягнень інших наук, виведенні юриспруденції на загальний рівень розвитку всієї науки;

– прогностичну, яка полягає у виробленні гіпотез, шляхів подальшого розвитку держави і права, окремих їхніх інститутів;

– навчальну функцію, яка полягає у тому, що теорія держави і права дає необхідні першоосновні знання для освоєння інших юридичних наук.

вверх

4. Місце теорії держави і права
серед інших юридичних наук.

¨ Юриспруденція складається з цілого ряду наук. Їх можна поділити на наступні групи:

– Загальнотеоретичні та історичні науки — теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних та правових вчень. Предметом їхнього дослідження є загальні і специфічні особливості виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також історичний процес розвитку держави і права та зародження і розвиток вчень про державу і право на різних історичних етапах розвитку людства.

– Галузеві юридичні науки. Предметом їхнього дослідження є закономірності правового регулювання певної сфери суспільних відносин.

– Міжгалузеві юридичні науки, що виникли з поєднання тих чи інших аспектів галузевих наук, наприклад природоохоронне право.

– Спеціальні юридичні науки (судова психологія, судова психіатрія, криміналістика тощо). Їхня специфіка полягає у тому, що вони виникли на стику юридичних і неюридичних наук. Завдання цих наук — використання досягнень інших наук у вирішенні правових проблем.

Можна виділити також прикладні юридичні науки та науки, які вивчають міжнародне та закордонне право.

Теорія держави і права виробляє головні принципи і поняття, які використовуються іншими юридичними науками. Вона також узагальнює здобутки інших юридичних наук і сприяє їхній тісній інтеграції.

вверх

ДОДЕРЖАВНІ ФОРМИ
ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

1. Початки суспільних об’єднань. Родина-рід-плем’я —
як первісні форми суспільних груп.

2. Об’єднуючі сили первісних груп.

3. Суспільна диференціація первісного суспільства.

4. Ставлення до території у первісному суспільстві.

5. Влада в додержавних формах організації суспільства.

1. Початки суспільних об’єднань. Родина-рід-плем’я —
як первісні форми суспільних груп.

Проблема зародження перших суспільних утворень в історії людства є надзвичайно складною і віддавна перебуває у полі зору науковців. Вже у стародавній Греції вона була предметом для роздумів мислителів і давала підставу для висування гіпотез і будування теорій. Так, Арістотель вважав, що родина (сім’я) — це первісна природна форма людської організації, вищою формою цієї організації було село (поселення), як зв’язок певної кількості сусідських сімей, і власне об’єднання цих сил (поселень) і утворюють найвищу форму суспільної організації — державу. На протязі останніх двох століть ця проблема й надалі залишається предметом наукового дослідження і наукових дискусій. І на сьогоднішній день існує цілий ряд поглядів і позицій щодо цієї проблеми. Тому в літературі можна зустріти її різний виклад і трактування.

Найдавніші первісні людські об’єднання — це об’єднання, які виникнули на грунті кровного зв’язку, і першою формою суспільної організації можна вважати родину (сім’ю). Це така людська група, яка об’єднує батьків та їхнє потомство. Її об’єм та форми можуть бути різними. Вона може охоплювати батьків та їхніх дітей — так звана мала родина — або також і потомство дітей — так звана велика родина. Батьки — це або визначена пара людей, тобто моногамна сім’я, або чоловік та кілька жінок — полігамія, або, навпаки, кілька чоловіків та одна жінка — поліандрія, або, врешті, кілька чоловіків і кілька жінок — гуртове (групове) подружжя. Чи ці форми існують одночасно, чи приходять на зміну одна одній, однозначно сказати важко. Але щодо проблем держави це питання не має принципового значення. Однозначно тільки те, що саме сім’я є першою найнижчою формою суспільного об’єднання. І тому скрізь, де забезпечення життєвих потреб, у першу чергу забезпечення харчування, не вимагає більшої групи людей, де, навпаки, кількість харчування обмежена і надмірне збільшення її здобувачів небажане, там суспільне об’єднання не вийде за межі сім’ї. Прикладом може бути життя мисливців.

Рід — це ширше об’єднання. Він об’єднує собою вже не тільки батьків і потомство, але й певну кількість сімей. Чинником, що зв’язує рід, є не фізичне існування спільних батьків, але пам’ять, традиція спільного походження від спільного предка чи предків.

Аналогічно і в наступному, ширшому, ніж рід об’єднанні — племінному. У племені присутнє почуття кровної спорідненості, приналежності. При тому, що воно у племені відіграє ще більшу роль, ніж у роді, тут не завжди можна пов’язати його з означеним хоча б символом родоначальником. Але саме кровна спорідненість є основою для розуміння “свій” і “чужий”, тобто такий, що не пов’язаний з племенем кровним зв’язком.

вверх