Тема № 5 Свобода мирних зібрань

Стаття 39 Конституції України:

«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї й проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.»

Свобода мирних зібрань також захищається статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, згідно з якою її здійснення «не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Перелік форм мирних зібрань, наведений у статті 39 Конституції, не є вичерпним. Свобода зібрань захищається в будь-яких мирних формах, зокрема, пікетів, походів, маршів, пробігів, наметових містечків тощо. Усі ці форми мають однакове правове регулювання.

Свобода мирних зібрань може обмежуватися виключно законом, проте жоден закон не встановлює інших обмежень свободи мирних зібрань. Тому рішення органів місцевого самоврядування чи інші правові акти не можуть слугувати підставою для обмеження цієї свободи. Існування таких місцевих нормативних актів суперечить ст. 39 Конституції й вони можуть бути скасовані в порядку адміністративного судочинства.

Конституційний суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року визначив, що громадяни мають сповістити органи влади про проведення заходів заздалегідь, тобто в прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції право громадян, а мають служити його гарантією й водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей.

Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання. Тобто, законодавством не встановлено точного строку подачі такого повідомлення.

Установлення такого строку в інших, ніж закон, нормативних актах суперечить ст. 39 Конституції й може бути скасовано в порядку адміністративного судочинства.

У повідомленні про мирне зібрання вказується організатор, його адреса та телефон, дата, час, місце та форма його проведення, а також орієнтовна кількість учасників. Повідомлення подається до виконавчого комітету місцевої ради чи відповідної державної адміністрації, на території якої планується мирне зібрання.

Формальна відсутність повідомлення, відповідно до згаданого рішення Конституційного суду та статті 11 Європейської Конвенції про захист прав людини, не є підставою для припинення мирного зібрання. Проте доцільно повідомляти місцевий орган влади про проведення зібрання з метою забезпечення безпеки його учасників. Краще зробити це, якщо можливо, заздалегідь, бажано, не пізніше, ніж за один день.

Заборона мирного зібрання може відбуватися виключно окружним адміністративним судом (вони знаходяться у кожному обласному центрі) відповідно до статті 182 Кодексу адміністративного судочинства. Виконання такого рішення здійснюється негайно виконавчою службою з можливою допомогою патрульної служби. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд, що виніс рішення по справі. Припинення мирного зібрання патрульною службою без рішення суду може відбуватися лише при загрозі масовимзаворушенням чи вчиненні злочинів. Органи місцевої влади не можуть самостійно заборонити проведення мирного зібрання.

Мирне зібрання може бути заборонене судом у випадку реальної, а не уявної, небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. Під «правами інших людей» слід, перш за все, розуміти права й свободи, що викладені в Конституції чи міжнародних договорах.

Не може бути підставою для заборони зібрання лише наявність декількох повідомлень про проведення одночасно зібрань в одному місці. Тому право на контрдемонстрацію не може призводити до обмеження свободи мирних зібрань. У такому випадку патрульна служба зобов'язана забезпечити можливість реалізації свободи зібрань. Патрульна служба має обов'язок безкоштовно забезпечувати дотримання громадського порядку та захищати учасників мирного зібрання. Невиконання цього обов'язку є підставою для визнання в судовому порядку дій патрульних незаконними та можливого відшкодування завданих матеріальних та моральних збитків.

Особи, винні у блокуванні транспортних комунікацій, яке порушило нормальну роботу транспорту або створювало небезпеку для життя людей, а також захопленні вокзалу, аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства несуть кримінальну відповідальність відповідно до статті 279 Кримінального кодексу.

Будь-який примус особи до участі в мирному зібранні та переслідування за участь у мирному зібранні є порушеннями свободи зібрань, що тягне за собою відповідальність згідно із законом.