2015-08-21
1713
70-90-ті pp. XIX ст. - час утвердження в українській літературі напряму, який поєднує в різних модифікаціях два основні типи творчості - реалістичний і романтичний. Провідне місце реалістичного типу творчості.
Розвиток великої епічної форми - соціально-побутової, соціально-психологічної та історичної повісті, соціального та історичного роману (О.Кониський Шечуй-Левицький, Панас Мирний, І.Франко, М.Старицький).
Оповідання і повісті М.Павлика, (ХМаковея, Н.Кобринської, С.Коваліва, Б.Грінченка, Є.Ярошинської, Олени Пчілки, Д.Марковича, ] Д.Мордовця, їх місце і значення в літературному процесі.) Перевага громадянських мотивів, постановка актуальних суспільних ] проблем у прозі. Посилення соціального, гуманістично-викривального, виховного пафосу творів. Всебічний розвиток реалістичного типу художнього мислення. Теорія "наукового реалізму" І.Франка. Романтичні тенденції історичної прози. Розширення тематичних і жанрово-стильових меж прози, тяжіння дсі поглибленого психологізму, звернення до філософських проблем.
Посилення зв'язків української прози зі слов'янськими і західноєвропейськими літературами.
Культурні і літературні процеси в Галичині та Буковині. Піднесення літературного руху на західноукраїнських землях у 70-90-х pp.
Переміщення в Галичину (Львів) центру видавничої справи та журналістики. Роль М.Драгоманова в розвитку суспільно-політичного і культурного життя в Західній Україні.
