Невідкладна допомога

1) Скасування β₂-агоністів, якщо хворий використовував їх для купірування задухи.

2) Відновлення чутливості β₂-адренорецепторів: кортикостероїди. Інгібуючи клітинні механізми бронхообструкції, в тому числі в результаті безпосереднього впливу на β₂-адренорецептори, кортикостероїди сприяють відновленню чутливості адренорецепторного апарату бронхів. Крім того, вони володіють вираженим протинабряковим ефектом, що покращує прохідність дихальних шляхів і полегшує бронхіальний дренаж. Кортикостероїди зменшують запальну обструкцію бронхів, знижують гіперреактивність лаброцитів, базофілів і гальмують виділення ними гістаміну та інших медіаторів алергії та запалення, усувають загрозу гострої наднирникової недостатності внаслідок гіпоксії.
Кортикостероїди призначають внутрішньовенно крапельно або струйно кожні 4 години з розрахунку 1 мг гідрокортизону на 1 кг маси тіла на годину. Так, доза гідрокортизону для дорослих коливається від 200 мг 4 рази на добу до 4-6 мг/кг кожні 4-6 годин внутрішньовенно. Можна використовувати й інші кортикостероїдні препарати в еквівалентних дозах, наприклад преднізолон (метилпреднізолон) - від 60 мг до 250 мг внутрішньовенно кожні 4-6 годин. Якщо по досягненню дози 900-1000 мг преднізолону зберігається АС, слід продовжити введення преднізолону по 250 мг кожні 3-4 години в загальній дозі 2000-3500 мг протягом 1-2 діб до досягнення ефекту. Використовується також дексаметазон за 8-12 мг кожні 4-6 годин у добовій дозі 32-56 мг.
Якщо через 24 години після початку лікування істотного поліпшення не настає, дозу подвоюють кожні 24 години до максимально допустимої.
При переході АС в II стадію разова доза преднізолону збільшується в 1,5-3 рази, введення його здійснюється кожні 1-1,5 години або безперервно внутрішньовенно крапельно. В ІІІ стадії дозу преднізолону збільшують до 120 мг внутрішньовенно кожну годину. У хворих з «аспірінової» БА введення гідрокортизону гемісукцінату може посилити бронхообструкцію, у зв'язку з чим його застосування при виведенні цих хворих з АС слід виключити

3) Бронходилятатори: препарати групи метилксантинів (еуфілін та його аналоги). Еуфілін інгібує фосфодіестеразу, що сприяє накопиченню цАМФ і відновленню адренорецепторної чутливості, призводить до розслаблення бронхіальної мускулатури. Еуфілін також знижує тиск в малому колі кровообігу, зменшує парціальний тиск вуглекислого газу в крові та агрегацію тромбоцитів. Початкова доза еуфіліну повинна становити близько 5-6 мг/кг маси тіла при повільному впродовж 20 хвилин внутрішньовенному краплинному введенні (15 мл 2,4% розчину для людини масою 70 кг). Після цього препарат вводять з розрахунку 0,5-0,9 мг/кг маси тіла (приблизно 2,5 мл 2,4% розчину на годину) до поліпшення клінічного стану пацієнта. Таку дозу залишають в якості підтримуючої протягом 6-8 годин. Необхідно створити постійну концентрацію еуфіліну в плазмі крові, проте його добова доза не повинна перевищувати 2 г. При АС допускається введення 60-80 мл 2,4% еуфіліну протягом доби. Можна замість еуфіліну вводити діафіллін або амінофіллін.

4) Заходи щодо поліпшення відходження мокротиння: застосовують інгаляції аерозолей теплої стерильної води, ізотонічного розчину хлориду натрію, 0,5-1% розчину гідрокарбонату натрію. Ультразвукові розпилювачі інгаляційних розчинів зазвичай не застосовують, оскільки в них утворюються дрібні краплі рідини, які часто викликають бронхоспазм.
Активно користуються методами фізичної терапії, що включають перкусійні і вібраційний масажі грудної клітини, «допоміжний кашель» та ін. Через небезпеку посилення бронхоспазму у хворих з АС не рекомендується використовувати муколітичні засоби (ацетилцистеїн, трипсин, хімотрипсин та ін.). З обережністю слід також ставитися до методів механічної санації дихальних шляхів (назотрахеальні катетеризації для відмивання і аспірації мокротиння та ін.)

5) Інфузійна терапія поповнює дефіцит рідини і усуває гемоконцентрацію, сприяє розрідженню бронхіального вмісту, полегшує відкашлювання мокротиння і зменшує обструкцію бронхів. Під час нападу БА в середньому втрачається близько 5% загального об'єму рідини. Застосовують 5% розчин глюкози гепаринізованої, розчин Рінгера і ізотонічний розчин натрію хлориду. При вираженій гіповолемії, низькому АТ доцільно введення декстранів, реополіглюкіну. Інфузію рідини продовжують протягом 6-12 годин, потім по можливості переходять на прийом рідини всередину. Щоб уникнути перевантаження необхідно стежити за кількістю введеної рідини і її втратами. Особливо обережно слід проводити інфузійну терапію при серцево-судинних захворюваннях.
Обсяг інфузійної терапії повинен в першу добу становитиме 3-3,5 л і більше, в подальші - близько 1,6 л/м² поверхні тіла (близько 2,5-2,8 л/добу). Розчини гепаринізують (2500 ОД гепарину на 500 мл рідини), додають солі калію (панангін, аспаркам, калію хлорид), так як при АС зазвичай виникає гіпокаліємія на фоні прийому великих доз кортикостероїдів.
При проведенні інфузій у хворих необхідно контролювати ЦВТ, який не повинен перевищувати 120 мм водн. ст. (1,18 кПа), і стежити за сечовиділенням, яке має досягати 80 мл/год без застосування салуретиків. При підвищенні ЦВТ до 150 мм водн. ст. необхідно ввести внутрішньовенно 40 мг лазикса (фуросеміду).
У хворих з гострою дихальною недостатністю обмежують використання розчинів, що включають солі натрію. Зокрема, не слід безконтрольно вводити розчин гідрокарбонату натрію, який можна застосовувати при лише некомпенсованому ацидозі.

6) Для покращання реологічних властивостей крові та профілактики тромбоемболічних ускладнень - антикоагулянти: 20-25 тис. ОД/добу гепарину в/в. Показано використання низькомолекулярних гепаринів (еноксапарин 20-40 мг (0,2-0,4 мл) підшкірно 1 раз на добу 7-10 днів).

7) Оксигенотерапія: безперервне подання киснево-повітряної суміші з низькою швидкістю (2-6 л/хв) через носові канюлі або маску Вентурі для підтримки РаО₂ вище 60 мм рт. ст. Це - замісна терапія гострої дихальної недостатності, яка не усуває причин порушень легеневого газообміну, але сприяє попередженню несприятливих впливів гіпоксемії на процеси тканинного метаболізму. Інгалюється киснево-повітряна суміш з відносно невеликим вмістом О₂ (35-40%). Використовувати більше високі концентрації кисню небажано, тому що при цьому створюється небезпека розвитку в легенях абсорбційних ателектазів, надмірно висушуються слизові покриви дихальних шляхів, а також затримується виведення вуглекислого газу і зростає РаСО₂. Вельми ефективні інгаляції геліо-кисневі суміші (75% гелію + 25% кисню) тривалістю 40-60 хвилин 2-3 рази на добу. Суміш гелію і кисню, за рахунок більш низької в порівнянні з повітрям щільності, легше проникає в погановентилюємі ділянки легень, що значно знижує гіпоксемію.

8) Діуретики (40-80 мг фуросеміду в/в струйно) за показаннями: розвиток гострої правошлуночкової недостатності та підвищення ЦВТ більше 150 мм вод.ст.; набряк легенів або мозку; різке зниження діурезу; супутня СН ІІ-ІІІ ст.

9) Штучна вентиляція легень (ШВЛ) за показаннями: порушення свідомості, зупинка серця або фатальні аритмії, прогресуючий ацидоз і гіперкапнія, стійка гіпоксемія, пригнічення дихання, виражена стомлюваність дихальної мускулатури.

10) При переході АС в II стадію на тлі кортикостероидной терапії продовжують кисневу інгаляційну та інфузійну терапію, внутрішньовенне введення еуфіліну, заходи з поліпшення дренажної бронхів функції. Якщо проведена терапія протягом 1,5-2 годин не ліквідує картину «німої легені», необхідно переводити хворого на штучну вентиляцію легень (ШВЛ), яка забезпечує необхідний обсяг вентиляції, полегшує видалення мокротиння. При ШВЛ усувається також непродуктивна робота дихальних м'язів, що полегшує проведення лаважу дихальних шляхів. У ІІІ стадії АС пацієнта перекладають на ШВЛ, проводяться бронхоскопіческая санація, посегментарний лаваж бронхіальному дереві. Дозу преднізолону збільшують до 120 мг внутрішньовенно кожну годину. Прогноз песимістичний.