Війна у Північній Африці

Домігшись успіхів у Північній Африці 1941 р., німець-ко-італійське командування прагнуло здійснити свої стра­тегічні плани: розгромити британські війська, ввійти до Єгипту, захопити Олександрію, Каїр і Суецький канал і таким чином оволодіти всією Північною Африкою.

Німецько-італійськими військами у Північній Афри­ці командував генерал-фельдмаршал Е. Роммель. Вій­ська Роммеля складалися з 4 німецьких і 8 італійських дивізій. У червні 1942 р. німецько-італійське команду­вання здійснило наступальну операцію під кодовим на­йменуванням "Тезей", метою якої було оволодіння Тобруком і вихід на єгипетський кордон. Після крово­пролитних боїв 19 червня 1942 р. Тобрук було взято в облогу, і вже наступного дня німецькі танкові частини за підтримки авіації розпочали його штурм. 21 червня гар­нізон капітулював, до полону потрапило 33 тис. англій­ських солдатів та офіцерів. Подолавши за час наступу майже 600 км, німецько-італійські війська здобули вели­кі трофеї і завдали значних втрат британській армії, які досягли 80 тис. чол.

Англійці закріпилися на заздалегідь підготовлених обо­ронних рубежах біля Ель-Аламейна. У зв'язку з успішним просуванням німецько-італійських військ Гітлер і Муссоліні відмовилися від наміченої операції "Геркулес11, яка мала на меті загарбання Мальти, і вирішили продовжити наступ, "щоб відторгнути Єгипет від Англії11. Тому Роммель готувався до проведення операції "Аїда". Станови­ще 8-ї армії при Ель-Аламейні, що в 70 км на захід від

Олександрії, було настільки тяжким, що командування припускало можливість дальшого відступу. Під серпень британські війська посилилися. В їхньому розпоряджен­ні вже було 935 танків, в тому числі 200 одиниць типу «Трант», що називалися «останньою єгипетською надією» у країні пірамід. Змінилося командування; головноко­мандувачем британських військ було призначено генера­ла Г. Александера, а командувачем 8-ї армії — генерала Б. Монтгомері.

Хоча 8-а армія і зазнала поразки у Північній Африці, їй вдалося знекровити противника й затримати його про­сування. Англо-американське керівництво дістало змогу зміцнити позиції в цьому регіоні, накопичити сили і підго­туватися до рішучого наступу восени 1942 р, У жовтні— листопаді англійці здобули перемогу під Ель-Аламейном, англо-американські війська, висадившись в Алжирі й Ма­рокко, розпочали наступ на Туніс, що став початком вигнання німецько-італійських військ з півночі Африкан­ського континенту.