Після зустрічі Гітлера і Муссоліні 19 липня 1943 р. Італія виявилася змушеною продовжувати війну, не розраховуючи на допомогу Німеччини. Долю італійського диктатора на той час було вирішено. Змовники на чолі з міністром королівського двору П. Аквароне і начальником Генерального штабу генералом Амброзіо розробили план повалення Муссоліні.
24 липня зібралася «Велика фашистська рада», що не скликалася багато років. Муссоліні зробив доповідь про становище в країні і на фронті, про результати зустрічі з Птлером. Все свідчило про повний крах внутрішньої та зовнішньої політики італійського фашизму. Після багатогодинних дебатів на голосування було поставлено проект резолюції, підготовлений одним із лідерів опозиції Гранді. У ньому передбачалося передати королю командування всіма збройними силами і надати йому "вищу ініціативу в прийнятті рішень". За прийняття резолюції проголосувало 19 членів фашистської ради, проти — 7.
25 липня Муссоліні заарештували, о 22 годині радіо передало повідомлення про його відставку. Далі було передано прокламацію короля, в якій говорилося, що він призначений командувачем всіма збройними силами. Главою уряду і міністром закордонних справ призначено маршала Італії П. Бадольйо. Повалення Муссоліні відбулося незвичайно легко, його близькі навіть і не намагалися прийти на допомогу. Звістку про падіння диктатора італійський народ зустрів із захопленням. По всій країні прокотилися багатолюдні антифашистські мітинги. Чимало приміщень фашистської партії було розгромлено. Уряд Бадольйо офіційно заявив, що продовжуватиме війну на боці Німеччини, але таємно увійшов у переговори з представниками Великої Британії та США.
|
|
8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир'я з урядом Бадольйо. Англо-амери-канські війська за домовленістю з Бадольйо висадилися на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що перебували в Італії, роззброїли італійську армію, окупували Північну і Центральну Італію і перетнули шлях англо-американським військам. Виник Італійський фронт, що поділив Італію на північ від Неаполя на дві нерівні частини. У Північній та Центральній Італії діяв сформований німецькими окупантами італійський фашистський уряд. Його очолив Муссоліні, визволений німецькими десантниками. Південною частиною Італії, що займала менше третини території, керував уряд Бадольйо, який оголосив війну Німеччині і діяв під контролем англо-американської військової адміністрації. Висадка союзників в Італії не могла замінити Другого фронту. У вересні 1943 р. в Італії діяло близько 17 німецьких дивізій, тоді як на радянсько-німецькому фронті — 221 дивізія Німеччини та союзників.
Незважаючи на це, крах фашистського режиму і перехід Італії на бік союзників мали велике політичне значення. Італійська армія вийшла з боротьби. У Південній Італії фашизм зазнав краху, а в Північній і Центральній Італії він тримався тільки на німецьких багнетах.