Завершення війни (1944-вересень 1945) остаточне визволення території України

Наприкінці грудня 1943 р. на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря розпочався загальний наступ радянських військ, в яко­му взяли участь 1-й Білоруський та 1-й, 2-й, 3-й і 4-й Українські фрон­ти. На кінець січня 1944 р. війська 1-го та 2-го Українських фронтів просунулися далеко на захід і оточили 10 дивізій ворога в районі Корсуня-Шевченківського. Червона Армія почала розгром цього угрупо­вання, коли німецьке командування відхилило ультиматум про капіту­ляцію. 17 лютого 1944 р. воно перестало існувати. Фашисти втратили 55 тис. солдатів та офіцерів, а понад 18 тис. опинилися в полоні. Ко­мандуючий німецьким угрупованням загинув у бою.

Перемога під Корсунем-Шевченківським, яку народ назвав "Сталінград на Дніпрі", відкрила шлях Червоній Армії на Правобережжя. У березні 1944 р. були визволені Проскурів, Чернівці, Тернопіль, Вінниця. На півдні у березні були звільнені Херсон, Миколаїв, а 10 квітня штурмом здобуто Одесу. 9 травня фашистів було вибито із Севастополя.

У середині липня 1944 р. розпочався наступ радянських військ на раваруському і львівському напрямах проти групи армій "Північна Україна". Розвиваючи його, радянські війська оточили і розгромили в районі Брод дивізій. Львів був визволений 27 липня.

На кінець серпня 1944 р. загарбників було вигнано майже з усієї Західної України. Із заволодінням 8 жовтня 1944 р. населеним пунк­том Лавочне Львівської області Україна стала вільною.

Майже два роки тривала битва за визволення України, що склада­лася із серії операцій та кампаній. Та успіхів Червоною Армією булодосягнуто ціною надзвичайно великих людських втрат. Лише під час визволення України середньодобові безповоротні втрати становили 68 тис. осіб.

27 жовтня 1944 р. було вибито ворога з Ужгорода, наступного дня — з решти населених пунктів Закарпатської України. Як відомо, Закарпаття було відокремлене від радянської України творцями Версальської системи договорів 10 вересня 1919 р. і передане буржуазній Чехословаччині, а в 1939 р. його, як зазначалося, приєдна­ла до себе Угорщина. У Мукачевому 22 листопада 1944 р. зібрався перший з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, який прий­няв рішення про вихід її зі складу Чехословаччини і возз'єднання з радянською Україною. Уряд Чехословаччини, визволеної від фашист­ського ярма, дав згоду на переговори про передачу Закарпаття Ук­раїнській РСР. Вони завершились у Москві 29 червня 1945 р. під­писанням договору, згідно з яким Закарпатська Україна включалася до складу Української РСР. Так завершився тривалий процес об'єд­нання українського народу в єдину державу.

У тісній взаємодії з військовими в битвах за визволення України бо­ролися партизани. У період битви за Дніпро вони захопили 25 пере­прав через Десну, Дніпро, Прип'ять і утримували їх до приходу частин Червоної Армії (до операції було залучено понад 17 тис. партизанів).

Після вигнання окупантів з території України дії окремих парти­занських загонів і з'єднань були перенесені в тил ворога на терито­рію Польщі (з'єднання під командуванням І. Артюхова, Л. Берен-штейна, В. Яремчука) та Чехословаччини (з'єднання і загони під командуванням В. Квітинського, В. Карасьова, Д. Резуто та ін.).

Надзвичайно складною була обстановка після визволення Захід­ної України. Збройні формування (зокрема, УПА) намагалися чини­ти опір Червоній Армії. Водночас підпільні бойовики ОУН згідно з ухвалою III надзвичайного Великого збору цієї організації розгорну­ли дії проти місцевих державних та партійних органів і тих, хто їх підтримував. У червні 1944 р. з ініціативи ОУН було засновано Ук­раїнську головну визвольну раду (УГВР) — орган керівництва повстанським рухом та політичними процесами у краї. Під егідою вермахту створювались українські національні збройні формування. Відповіддю були масові репресії органів державної безпеки та внут­рішніх військ проти повстанських формувань, підпілля, а також проти тих, кого підозрювали у співчутті до них. Це спричинилося до того, Що в областях Західної України палали села, лилася людська кров.

У міру визволення території України відбудовувалось зруйноване окупантами народне господарство, налагоджувалось виробництво оз­броєння, боєприпасів і продовольства для Червоної Армії. Так, про­тягом 1943-1945 рр. металурги республіки виплавили понад 2,2 млн. т чавуну, близько 1,9 млн. т сталі й понад 1,3 млн. т прокату чорних ме­талів. За допомогою інших союзних республік було введено в дію майже ЗО % довоєнних виробничих потужностей, відбудовано 88 % залізничних магістралей.

Відступаючи з України, гітлерівці застосовували тактику "спале­ної землі", втрати від якої були жахливими — повністю або частково знищено понад 16 тис. промислових підприємств. Завдані народному господарству загальні збитки становили 1,2 трлн. крб.

Населення України, не очікуючи наказів і директив, заходилося піднімати з руїн міста і села, заводи і фабрики, школи і лікарні, засі­вати лани, відбудовувати житло. Однак невдовзі партійна командно-адміністративна система відновила свої органи й методи керівниц­тва, і почалися реформи владних структур. Так, у лютому-березні 1944 р. згідно із законом Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР в Україні були створені наркомати закордонних справ і оборо­ни. За Конституцією СРСР ці наркомати підпорядковувалися союз­ним наркоматам НКЗС і НКО, тобто по суті були позбавлені основ­них функцій. Усе робилося задля того, щоб створити враження до­тримання суверенності союзних республік, яка насправді залишалася суто символічною. Першим наркомом закордонних справ УРСР був О. Корнійчук, якого потім замінив Д. Мануїльський. Наркомом обо­рони України з березня 1944 р. по жовтень 1945 р. був генерал-лейте­нант В. Герасименко; згодом цю посаду було ліквідовано.

Партійна командно-адміністративна система не тільки здійснювала реформи влади, а й посилила репресивні заходи, скориставшись умо­вами воєнного часу. У травні 1944 р. було вчинено безпрецедентну ак­цію у Криму, звідки поголовно виселено понад 200 тис. татар і болгар.

У середині 1944 р. почався великий визвольний похід Радянської Армії. Разом з нею з боями йшли на Захід Військо Польське, чехо­словацький корпус, румунська дивізія, югославська бригада. У чер­вні 1944 р. союзники у війні — держави — члени антигітлерівської коаліції — відкрили другий фронт: висадили війська у Франції, і не­забаром був визволений Париж. У січні 1945 р. Радянська Армія роз­почала могутній наступ на фронті уздовж 1200 км. Над рейхстагом 1 травня 1945 р. замайорів прапор Перемоги. У штурмі Берліна взя­ли участь десятки тисяч воїнів-українців. До речі, саме в повітряному бою над містом збив 62-й ворожий літак тричі Герой Радянського: Союзу І. Кожедуб. 9 травня ввійшло в історію як свято Перемоги. Виконуючи союзницькі зобов'язання, узяті на Кримській (Ялтинській) конференції трьох держав (лютий 1945 р.), Радянський Союз 8 серпня оголосив війну Японії. За короткий час мільйонна Квантунська армія була розгромлена. Японія 2 вересня 1945 р. підписала акт про беззастережну капітуляцію. Велика Вітчизняна, а разом з нею Т і Друга світова війна завершилися. Настав довгоочікуваний мир для народів світу.

Не применшуючи заслуг таких визначних полководців Великої Вітчизняної війни, як Г. Жуков, О. Василевський, І. Конєв, К. Рокосовськйй, Л. Говоров, К. Мерецков, Ф. Толбухін і Р. Малиновський, ї можна з повним на те правом сказати: головним героєм Вітчизняної І війни були саме прості, звичайні й водночас великі люди, які витри­мали і винесли на собі надзвичайний тягар.

І народ України зробив у цю перемогу великий внесок. Він дав Збройним силам близько 7 млн. вояків. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живим, став інвалідом. Серед Героїв Радянського Союзу, а їх усього 11633, вагомо представ­лені українці — 2072. Усій країні відоме ім'я тричі Героя Радянсько­го Союзу І. Кожедуба. Зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу 32 були українцями та уродженцями України. Два Герої Радянського Союзу і водночас повні Кавалери орденів Слави — українці: І. Драченко з; Черкащини і П. Дубинда з Херсонщини. Немеркнучими символами,; героїзму і стійкості під час війни стали подвиги захисників 10 міст – героїв радянської країни, і серед них українських міст Києва, Одеси, Севастополя і Керчі.

Український народ дав Збройним силам понад 300 полководців і воєначальників. Вісім фронтів, що діяли в період війни, очолювали маршали та генерали — українці за походженням: Й. Апанасенко, М. Кирпонос, С. Тимошенко, А. Єременко, І. Черняховський, Р. Ма­линовський, Ф. Костенко, Я. Черевиченко. Особливо великим є вне­сок України у створення матеріально-технічної бази перемоги над Німеччиною.

, (На вирішальному етапі війни Україна, яка разом із Російською «Федерацією та Білоруською РСР винесла на собі основний тягар боротьби проти нацистської агресії, здобула всесвітній авторитет. в такий спосіб формувались обриси державницького суверенітету І Української Республіки.

Контрольні запитання.

1) Які позитивні зміни відбулися після приходу Червоної Армії на території Західної України.

2) Чому основний удар на початку бойових дій припав на територію України.

3) Роль українців в доведені війни до переможного кінця. (реферат)