Перша та друга сигнальні системи

Сутність висловлювань І.П.Павлова про дві сигнальні системи зводиться до наступних основних положень.

Перша сигнальна система – спільна у нас та тварин, - це вроджена здібність мозку та рецепторів відбивати дійсність. Вона така, що біологічно отримується у спадок. У «чистому» вигляді існує у тварин та дітей, які ще не оволоділи мовою. Психічні здібності вищих тварин досить досконалі. Часто вони дивують людей схожістю із людським розумом. На підставах здивування їм іноді приписують здібності розуму, хоча насправді здібності їхньої першої сигнальної системи обмежені жорсткою прихильністю до відбиття одиничних предметів у формах одиничних чуттєвих образів відчуттів, сприйнять, уявлень. Будучі органом відбиття дійсності, перша сигнальна система забезпечує тваринам саморегуляцію поведінки. Вона створює їм можливість пристосовуватися до умов оточуючого середовища, виживати у боротьбі за своє існування.

Друга сигнальна система – властива лише людині, яка оволоділа мовою, - є соціально надбаною, та біологічно не успадковується.

«У тваринному світі, який розвивається, - писав І.П.Павлов, - на фазі людини відбулася надзвичайна прибавка до механізмів нервової діяльності». Ця прибавка відбулася завдяки виникненню другої сигнальної системи та мови. Чуттєво сприймаємо сторона второсигнальної системи – звуки усної мови, жести, знаки писемності і т. ін. І.П.Павлов називає їх сигналами первісних сигналів.

Первісні сигнали діють на наші органи відчуття, йдуть від об’єктивної реальності. Второсигнальні подразнювачи йдуть до кожного з нас від інших людей у процесі спілкування.

Функція второсигнальних подразнювачів – означати предмети, явища об’єктивної реальності, які сприймаються по першій сигнальній системі.

Звукові комплекси слів усної мови – це імена первосигнальних предметів, явищ. Дитина, яка не оволоділа мовою, сприймає дійсність тільки по першій сигнальній системі, у своєму індивідуальному досвіді.

Перша сигнальна система – це чуттєвий ступень відбиття дійсності, який далі тваринної психіки не йде. Біологи які займаються вивченням інстинктивної сигналізації тварин, користуються антропоморфною термінологією. Системи сигналізації вони називають «мовою тварин», а сигналізацію – «спілкуванням». Деяка схожість між мовою, як засобом мислення та спілкування людей та системами сигналізації у тваринному світі, безумовно, є. А тому необхідно з'ясувати: чи є звуки тварин второсигнальними чи першосигнальними?

Звуки та жести тварин є зовнішні форми прояву їхніх почуттів (жаху, голоду, бажання, агресивності та ін.) Для окремої тварини звуки та жести її сородичів є сигналом небезпеки, знайденої їжі, заборони, підкликання та ін. Але усі звуки та жести, які подають тварини, - такі ж першосигнальні подразники, як і шум дощу, запах їжі. Ревіння хижака сприймається травоїдними тваринами як сигнал небезпеки. Але це сигнал – безумовний, І як слідує, першосигнальний подразник.

Отак, першосигнальні подразники йдуть до нас від об’єктивної реальності, а второсигнальні, які слугують для означення першосигнальних, йдуть до кожного з нас від інших людей у процесі спілкування. Тому першосигнальні подразники – первісні, безумовні, а второсигнальні – вторинні, умовні.

Психофізіологічний механізм першої сигнальної системи тварин та людини складають структури безумовних та умовних рефлексів. Створюються вони завдяки унікальній здатності мозку створювати постійні та тимчасові нервові зв’язки із умовами оточуючого середовища.

Безумовним рефлексом (інстинктом) – фізіологи називають постійний, той що спадково запрограмований нервовий зв'язок живого організму із зовнішніми подразниками.

Відповідно до визначення І.П.Павлова, безумовний рефлекс – це «постійний зв'язок зовнішнього агенту із відповідною на нього діяльністю організму…» Інстинкти забезпечують доцільні відповідні реакції на зовнішні подразники, корисні або шкідливі для організму. Діють вони безвідмовно тільки у постійних умовах.

А коли умови змінюються то вроджена морфологія мозку тварин та людини напрацьовує психофізіологічний механізм умовних рефлексів.

«Основною умовою створення умовного рефлексу, - писав І.П.Павлов,- є взагалі співпадіння у часі один або декілька разів індиферентного подразника із безумовним»…

Популярно кажучи, якщо тварині після умовного подразника її мозку (дзвоника, наприклад) надається їжа (безумовний подразник), то у процесі повторення цього досвіду її мозок напрацьовує тимчасовий нервовий зв'язок дзвоника із їжею. Після дзвоника починається виділення слини при відсутності безумовного подразника – їжі. Умовний подразник став сигналом їжі. Як слідує,

умовний рефлекс – нейрофізіологічний механізм відбиття безумовного подразника через посередництво умовного, змістом якого виявляється чуттєвий образ безумовного подразника. Цей образ – явище психічне.

Психофізіологічний механізм умовного рефлексу – характерне тим, що він є генетичною передумовою виникнення специфічно людського мислення як опосередкованого пізнання дійсності через посередництво проміжних ланцюгів та формування слів. Вроджена морфологія нашого мозку напрацьовує нервовий зв'язок второсигнального звучання слова із першосигнальним предметом означення за типом утворювання умовного рефлексу. Змістом цього зв’язку виявляється образ предмету означення. Неможливо пояснити виникнення мови як засобу мислення та спілкування у онто - та філогенезі, не вивчивши її генетичної передумови.

(Онтогенез – індивідуальний розвиток організму, від народження до кінця життя.

Філогенез – процес історичного розвитку світу організмів, їхніх видів, родів, сімейств, загонів (порядків), класів,типів (відділів), царств.)

Отак, фізіологічний механізм першої сигнальної системи засновано на здатності мозку тварин та людини напрацьовувати постійні та тимчасові нервові зв'язки із оточуючим середовищем. Вузькоспеціалізовані відділи мозку першої сигнальної системи, генетично старі (зорові,слухові, смакові та ін.), сприймають подразники, які йдуть від поверхні органів відчуття. А генетично більш нові відділи мозку інтегрують образи відчуттів, запам’ятовують їх та управляють зворотною поведінковою реакцією організму…Далі механізмів безумовних та умовних рефлексів, які створюють чуттєві образи дійсності, яка відбивається, першосигнальна система у якісному відношенні не йде.

Вона не має здібностей розуму, здібностей відбивати дійсність у формах лексичних значень слів, суджень, умовиводів, понять. Але вона є необхідною біологічною передумовою походження здібностей розуму. Першосигнальна система взагалі та умовний рефлекс як частка – це біологічна передумова формування структури слів як єдності другої та першої сигнальних систем.

Отак, перша сигнальна система – це вроджена структура органів почуття та мозку тварини та людини, яка має механізми безумовних та умовних рефлексів.

Що ж таке друга сигнальна система?

На різницю від першої вона має ознаки знаковості.

В усній мові второсигнальними є звукові комплекси слів,

· у жестовій мові – жести,

· у писемній мові – ієрогліфи, літери алфавіту, креслення,

· у зображувальному мистецтві – малюнки і т.д.

Второсигнальні знаки тому і називаються второсигнальними, що вони слугують для означення першосигнальних явищ дійсності.

Мозок людини поділяється на дві області – нижню та верхню.

Нижня, як генетично первісна, являє собою область мозку першої сигнальної системи. Вона слугує у якості нервового механізму індивідуального пристосування людини та тварини до умов навколишнього середовища. Усе, що оточує людину,сприймається п’ятьма органами почуттів, від поверхні яких подразнення передаються по нервовим волокнам у нижню область мозку. Нейрони цієї області мозку відбивають речі та явища оточуючого середовища у формі одиничних чуттєвих образів відчуттів, сприйняттів та дають зворотну реакцію через рушійні органи у формі поведінки. Це процес саморегуляції. Образи сприйняття, які запам’яталися є образами уявлення – результат індивідуального життєвого досвіду. Верхня межа нейронів нижньої області мозку, яка пристосована для сприйняття одиничних чуттєвих образів, завершує собою область мозку першої сигнальної системи.

А над нею підіймається область мозку другої сигнальної системи, котра, за словами І.П.Павлова, являє собою надбудову над механізмом першої сигнальної системи. За результатами клінічних досліджень, як ми пам’ятаємо, вона названа «зонами мови», до яких входять генетично нові, вищі блоки мозку, а також верхні поля слухових та зорових ділянок, які сприймають усну та писемну мову інших людей. Вчені, які експериментально досліджували «зони мови», не врахували одне: ці зони не можуть функціонувати без участі першої сигнальної системи, як своєї генетичної передумови. Тому вони за сутністю не «зони мови», а область мозку другої сигнальної системи. Сенсорні нейрони цієї області мозку сприймають звукові комплекси слів, їхнє графічне зображення на письмі, т.б. второсигнальні подразники, які йдуть у наш мозок від інших людей, а не від першосигнальних подразників. Сприймають вони ці подразники у формі чуттєвих образів, які постійно упізнаються…вроджена морфологія мозку дитини, сприймаючи звукові комплекси слів від своїх батьків, поєднує їх із чуттєвими образами першої сигнальної системи. Наприклад, звук «дім» мозок дитини пов'язує із «предметом», у якому мешкають люди.

Цей зв'язок утворюється в результаті зустрічного замикання двох нервових збуджень, одне з яких йде від звукових комплексів слів, друге – від першосигнальних подразників. Їхнє замикання утворює нервовий зв'язок второсигнальних подразників із чуттєвим образом першосигнального подразника. Так у мозку утворюється структура слова, у якій второсигнальний знак (звук) означає першосигнальний предмет. Цей нервовий зв'язок, який напрацьовано у вродженій морфології мозку, далі будемо називати «зв’язком означення» (порівняй у Г.П. - схема структури знання, дивись папку ГП1 - 6 «О строении атрибутивного знания»). Операції пов’язування змісту слів (образів предметів означення) у структури речень – суджень та умовиводів здійснюється областю мозку другої сигнальної системи. Враження хворобою хоча б деяких із цих ділянок, за даними клінічних досліджень, викликає моторну афазію мови, т.б. втрату здібності логічно правильного мислення.

Друга сигнальна система та мова як єдність двох систем виникли та існують у якості механізму соціальної саморегуляції, як суспільний засіб мислення та спілкування людей.

…На справді ні структура нервових зв’язків означення, ні структура міжсловесних нервових зв’язків, які породжують логіку суджень та умовиводів, не можуть виникнути без участі першої сигнальної системи, як своєї біологічної передумови …

Щоб переконатися у правильності цього підходу до пізнання структурно-функціональної природи мови, необхідно умовитися про те, що ми маємо на увазі під назвами «слово», «мова».

За уявленнями деяких дослідників семіотики, слово – «система знаків», звукових та писемних. На наш погляд, звуки усної мови, жести, знаки писемності і т. п. це лише зовнішність другої сигнальної системи. Вроджена морфологія людського мозку сприймає цю зовнішність як форми означення першосигнальних предметів, явищ. Мозок людини, напрацьовуючи тимчасовий нервовий зв'язок між второсигнальним звуком та першосигнальним предметом, утворює, таким образом, нейрофізіологічну структуру слова у людському мозку, змістом якої є ідеальний (не матеріальний – ред.) образ предмету означення.

Як слідує, слова усної мови складаються із трьох компонентів:

· звучання,

· нервового зв’язку означення та

· змісту цієї форми зв'язку, яке у лінгвістиці називається лексичним значенням слова.

Тільки один елемент у структурі слова (лексичне значення) є явище ідеальне.

Нервовий зв'язок означення біологічним способом не передається. Люди із ним не народжуються. Він виникає у процесі оволодіння словниковим запасом мови. Тому він є соціальною прибавкою до вродженої морфології людського мозку, без виникнення якої було б неможливо виникнення мови, а звідси, інтелектуальних здібностей мислення та спілкування. Множина зв’язків означення у мозку людини являє собою словниковий склад її мови. Вони вказують, як виглядає структура слів у морфології мозку.

За поняттями лінгвістів, мова (речь) – це процес мовлення, а мова (язык) – система слів, логічно пов'язаних у конструкції речень. Мовлення – це процес міркування про що не будь. Здійснюється міркування моворушійним механізмом (артикуляційним органом), пов’язаним із морфологією мозку. Тренування моворушійного механізму – необхідна умова активізації та розвитку здібностей міркувати. А міркування – це є мислення, т.б. логічний взаємозв’язок змісту слів та речень-суджень. Оскільки структура слів являє собою єдність другої та першої сигнальних систем, постільки і структура речень-суджень є теж єдність цих двох систем. Вони являють собою зустрічне замикання нервових зв’язків у мозку людини, які йдуть від першосигнальних та другосигнальних подразників. Вроджена морфологія людського мозку у процесі оволодіння логікою судження та умовиводів окрім зв’язків означення (які породжують слова – ред.) напрацьовує нейродинамічні зв’язки, котрі породжують логіку речень-суджень. Цей вид нервових зв’язків (подробиці про них попереду) не передається як спадок біологічним способом. Люди оволодівають ними у процесі оволодіння мовою. Як і зв’язки означення, вони є соціальною прибавкою до вродженої морфології людського мозку. Зв'язки означення, які утворюють структури слів, та нейродинамічні зв’язки, які породжують логіку речень та умовиводів, являють собою – нейрофізіологічну структуру внутрішньої мови.

Оскільки ідеальний зміст слів та речень-суджень породжується матеріальними структурами мозку, вродженими та соціально надбаними, необхідно ввести нове поняття – «матеріальний механізм мови». Це дозволить зрозуміти мову як єдність її матеріального механізму та ідеального змісту. Без введення поняття «матеріальний механізм мови» неможливо зрозуміти, як влаштовано мову та як вона працює, виконуючи функції мислення та спілкування людей.

Взаємозв'язок та взаємодія второсигнальних структур зовнішньої мови із нейрофізіологічними структурами внутрішньої мови при участі артикуляційного апарату – ось що таке, на наш погляд, матеріальний механізм мови.

Завдяки діяльності цього механізму люди набувають інтелектуальні здібності мислення та обміну думками (здібність - як ознака здатності людини розгортати ту або іншу діяльність – мислити, обмінюватися думками – ред.) Відокремити матеріальний механізм мови від її ідеального змісту можливо лише у логічному аналізі. У дійсності вони являють собою єдине ціле. Тому, чим багатше стає мова людини за змістом, тим працездатніше стає її матеріальний механізм. І якщо ми кажемо, що мова виконує функції мислення та спілкування, то маємо на увазі єдність матеріального механізму та ідеального змісту.

Матеріальний механізм мови являє собою структурну єдність другої та першої сигнальних систем та виконує функції мислення та спілкування. Людина пізнає дійсність не прямо та безпосередньо, а через посередництво спілкування із іншими людьми. Ця двохстороння спрямованість роботи матеріального механізму мови на об’єкт пізнання та на спілкування визначає дві його неподільні і у той же час різні функції – мислення та спілкування. Вести діалог із партнером – значить здійснювати процес спілкування, а спілкування – це одночасно і мислення учасників діалогу. Хоча мислення невід'ємне від спілкування (дивись у ГП 3 – 187 «Схема мыследеятельности – смысл и содержание»), але у якісь проміжки часу воно здійснюється як відносно самостійний процес, як мислення «про себе», як беззвучний монолог із загальмованою артикуляцією звуків мови. Відношення між мовою, мисленням та спілкуванням є відношення двох сигнальної структури мови до функцій, які вона виконує …

Деякі автори полагають, що окрім мислення та спілкування як головних функцій мови маються ще й інші… що спілкування як функція мови виконує ще три функції: «функцію спонукання до дії», «функцію заборони», «дестабілізуючу функцію». Як зрозуміти логіку цих авторів, згідно якої спілкування, яке само є функцією мови виконує ще інші функції? Функції спонукання до дії, заборони, дестабілізації виконує людина. Одна спонукає іншу до якої не будь дії або забороняє їй щось робити. Спонукання, заборона, здійснюється усним або письмовим повідомленням, наказом, покликом. Щоб повідомлення мало дію на інших людей, воно повинно бути їм зрозуміле. А розуміння людини людиною – це ж і є спілкування, т.б. такий обмін думками та почуттями між людьми, у якому є спонукання до дії, і заборони, і прохання, і запитання, і панічні виголоси, які дестабілізують нормальну діяльність людей.

Немає підстави приписувати мові інші функції крім мислення та спілкування. Дві функції мови визначаються двосигнальною спрямованістю роботи її матеріального механізму – на пізнання дійсності через посередництво спілкування людини із іншими людьми.

Існуючий у лінгвістиці розподіл мови на усну та письмову означає, що мова – це мова у її звуковій та писемній формах. У своєму походженні та історичному розвитку мова набувала різноманітні второсигнальні форми:

- звукову,

- писемну,

- форму жестів,

- форму зображувального мистецтва,

- музики і т. ін.

Як слідує, мова у широкому сенсі – це усі її второсигнальні форми, які виступають у якості засобів мислення та спілкування людей та органічно пов’язані із першою сигнальною системою.

Отак, второсигнальні знаки - це та що чуттєво сприймається зовнішність мови, зовнішній зріз мови, зовнішня мова. Вона подразник нейрофізіологічної структури внутрішньої мови, структури слів та речень-суджень у морфології людського мозку. Здібність людського мозку пов'язувати второсигнальні подразники із першосигнальними набувають нову якість – опосередкованого відбиття дійсності через посередництво спілкування людини із іншими людьми, які розмовляють на одній мові.

Завдяки впливу на мозок второсигнальних та першосигнальних подразників нейрофізіологічна структура внутрішньої мови стає тією складовою частиною матеріального механізму мови, яка набуває специфічні людські здібності мислення. Не знаючи взаємозв’язку та взаємодії матеріальних структур зовнішньої та внутрішньої мови, неможна знати, що таке мова та як вона працює.

З метою поглибленого вивчення структурно-функціональної організації мови та її робочих функцій розглянемо її походження та розвиток спочатку у онтогенезі (дивись «Походження мови дитини»).