Активізація навчання в економічній освіті

У відповідності з традиційною логікою навчання, яка включає такі етапи, як первинне ознайомлення з матеріалом, або його сприйняття в широкому розумінні цього слова; його осмислення; спеціальну роботу з його закріплення та, в кінці кінцем, оволодіння матеріалом, тобто трансформацію його в практичну діяльність, виділяють 3 рівня активності: • активність відтворення – характеризується прагненням того, хто навчається, зрозуміти, запам’ятати, відтворити знання, оволодіти способами використання за зразком; • активність інтерпретації – пов’язана з прагненням тих, хто навчається, осягнути сенс того, що вивчається; встановити зв’язки; оволодіти способами застосування знань в змінених умовах; • творча активність – передбачає спрямування того, хто навчається, до теоретичного осмислення знань; самостійного пошуку рішення проблем; інтенсивний прояв пізнавальних інтересів.

Залучення студентів до творчої самостійної роботи відіграє важливу роль в розвитку мислення студентів, підвищує ефективність всього процесу навчання. Творча праця – це вища ступінь активізації пізнавальної діяльності студентів. Тільки творчо підготовлена, творчо сформована особистість здатна до перетворень, до рішення складних соціальних, політичних, економічних проблем. Тільки творча особистість здатна бути конкурентоспроможною на ринку праці. Перехід до ринку, конкурентоспроможність виробництва в ринкових умовах, перспективи росту кількості безробітних і нові вимоги до працевлаштування в більшості залежать від здібності і готовності людини вирішувати економічні і науково-технічні завдання, впроваджувати та засвоювати нову техніку, технологію, вести активну комерційну діяльність. Це потребує від людини цілеспрямованих та енергійних зусиль і здібностей долати стереотипи, які склалися, підходи в підвищенні своєї професійної компетентності, а також в відношенні особистого інтелекту, в творчій самостійності своїх професійних та особистих якостей.

41. Модульна технологія навчання – це педагогічна технологія, що передбачає модульну (блочну) побудову навчального матеріалу та його засвоєння шляхом послідовного та ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, мотивацію навчання на основі визначення цілей, значну самостійну навчально-пізнавальну діяльність студента та різноманітні форми діагностики рівня його знань та вмінь. Модульна побудова навчального матеріалу – це структурування навчального матеріалу на основі модульної програми Студент може отримати в межах залікового кредиту 100 балів. Кількість балів на кожний модуль, на відповідні види та форми діяльності студентів, на певні контрольні заходи розподіляє викладач. Модульний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння визначеної системи елементів знань та вмінь студента з того чи іншого змістового модуля. Студент допускається до складання модульного контролю за умови повного виконання завдань, передбачених робочою навчальною програмою. Для проведення модульного контролю викладач готує індивідуальні варіанти контрольних завдань, виходячи з структури навчального матеріалу. Критерії оцінювання результатів виконання контрольних завдань доводяться до відома студентів перед початком вивчення модуля і дублюються напередодні проведення модульного контролю. Модульний та підсумковий контроль проводиться у тестовій формі Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчання на його завершальних етапах. При проведенні підсумкового семестрового контролю контролюється рівень знань, умінь, навичок, отриманих студентом при вивченні матеріалу змістових модулів даного модуля без урахування балів набраних студентом при здаванні змістових модулів. Зміст завдання підсумкового контролю визначається робочою програмою навчальної дисципліни. У разі складання студентом модульного контролю знань на оцінку «незадовільно», студент має право перескласти його під час підсумкового контролю знань. Модулі розподіляють за двома ознаками.Перша ознака - етапи навчального процесу. За цією ознакою відокремлюють наступні види модулів:1)мотиваційно-установчий;2)змістовно-пошуковий;3)контрольно-сенсовий;4)адаптивно-перетворюючий;5)системно-узагальнюючий;6)контрольно-рефлективний.Друга ознака - зміст модулів. Визначають:1)змістовний модуль (С-модуль);2)форма модуль (Ф-модуль);3)учбовий модуль (У-модуль).

42 Активні методи навчання зорієнтовані на особистість слухача, на його свідому участь у розвитку власних знань та професійних навичок.При використанні активних методів навчання слід визначити наступні їх особливості: - активізація діяльності слухача, - підвищений ступінь мотивації та емоційності, - виникнення прямих та зворотних зв’язків (викладач студент).Інтерактивне навчання – це засвоєння досвіду слухачем (стихійно або спеціально організоване), яке базується на взаємодії з досвідом, активністю та зворотному зв’язку між всіма її учасниками для досягнення взаєморозуміння і корекції навчального і розвиваючого процес, індивідуального стилю спілкування на основі рефлективного аналізу (тут і зараз).Інтерактивне навчання передбачає між групову активність слухачів: (1)____ (2)соціальну (3)пізнавальну.Соціальна активність проявляється у навчанні учасників (чому навчається): -обирати стратегії взаємодії; -задавати питання;-обмін думками, репліками, коментаріями;-виступ в ігровій ролі, ролі експерта і т.д.Пізнавальна активність проявляється в ініціюванні способів діагностики, аналізу матеріалів гри, презентацій.Мотивації до змін в освітніх технологіях: (1)Бажання –для збереження влади всіма способами контролювати ситуацію, себе та ділових партнерів. (2) Потреба постійно пристосовувати особисті стосунки з керівниками, колегами, оточуючими до обставин, які змінюються. (3) Виклик інтелекту і активності керівника проблемі, яка виникає.Перевага інтерактивних технологій полягає в тому, що вони збуджують поняття і відчуття, пов’язані з конкуренцією, взаємовідносинами з людьми і вирішенням професійних і особистісних проблем.При інтерактивному навчанні викладач починає виконувати наступні функції:

- викладач-ігротехнік;

- викладач-інструктор консультант;

- викладач-лектор-експерт;

- викладач-тренер організатор.

Отже, методи активного навчання – це спроби, прийоми, що спонукають до творчої розумової діяльності.

(2)

Активні методи поділяються на імітаційні, які передбачають створення імітаційної моделі об’єкта або процесу (ділові та рольові ігри, ігрове проектування, комп’ютерні симуляції, аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи та індивідуальні терміни); неімітаційні, при яких активізація навчального процесу досягається за рахунок системи прямих та зворотних зв’язків між викладачем та студентом (проблемні лекції, ПЗ, лаб. роб, семінари, дискусії, курсове та дипломне проектування, практика, стажування, конференція і т.д.).

Класифікація активних методів.

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності (Ковальчук).

1) Метод випадків.

2) Метод ситуацій.

3) Метод інсценізацій.

4) Дискусії дидактичні (пов’язані з викладом, групова, круглого столу, мозковий штурм, панельна, метаплан).

5) Дидактичні ігри (симулятивні, управлінські, психологічні).

За класифікацією Білоус, ______ та Цимбалюк, активні методи поділяються на: імітаційні, проблемно пошукові, колективної розумової діяльності, словесно діалогічні, практичні. Асаме: метод проблемного викладання, самостійна робота з книгою, евристична бесіда, імітаційні вправи, диспут, аналіз виробничих ситуацій, розігрування ролей, ігрове проектування, навчально-ділові ігри, мозкова атака, моделювання, конструювання, дослідницька робота, експеримент, частково пошукові.

Педагогічні технології, якуі відповідають цим методам: (1) Технологія проблемного навч. (2) Техн.-гія модульного навч. (3) Техн.-гія ігрового навч. (4) Техн.-гія комп’ютерного навчання (5) Техн-гія розвиваючого навч.

Загальні ознаки активного навчання:

1) Примусова активність слухачів

2) Співставлення часу активності студентів та викладача

3) Самостійне вироблення рішень студентів

4) Постійна взаємодія слухачів з викладачем за допомогою прямих та зворотних зв’язків.

43. Отже, суть ПН полягає в створенні пробю ситуацій у формулюванні та постановці перед студентами певних питань та задач. Але не кожне питання, не кожна ситуація і не кожна задача носять проблемний хар-р. Проблемною ситуація або задача є тільки в тому випадку, якщо в момент їх постановки у студентів немає готової відповіді, чіткої схеми рішення. Викладачем відбираються суперечливі зовні, а можливо і по сутності(якщо освітлюються дискусійні питання науки) теор. положення та факти. Проблемні ситуації створюються постановкою проблемних запитань. При вивчені ек. дисциплін ситуацій, які носять проблемний хар-р умовно можна розділити на декілька типів, що є найбільш часто вживаються.

1.Ситуація несподіваності. Така ситуація створюється при ознайомленні студентів з фактами або ідеями, які викликають нерозуміння, які уявляються парадоксальними, які вражають своєю несподіваністю.

2.Ситуація конфлікту. Подібна ситуація виникає при протиріччі нових фактів та висновків з загальноприйнятими в науці теоріями та уявленнями.

3.Ситуація припущення. Як правило, такі ситуації виникають при розгляді складних теор. питань, які пов’язані, наприклад, з макроекономічними явищами. В таких ситуаціях, з одного боку у студентів спостерігається нестача теор знань, а з іншого боку-безліч фактичного та цифрового матеріалу.

4.Ситуація спростування. В даних ситуаціях студентам пропонується довести безпідставність якої-небудь ідеї, рішення, виявивши помилки та наочно показавши антинауковий підхід.

5.Ситуація невідповідності. Виникає тоді, коли поняття та досвід, який мають студенти, вступають у протиріччі із науковими даними. Наприклад, при вивчені теми “Ризик і дохід” доцільно підняти питання про аномальні явища на ринку акцій.

6.Ситуація не визначення. Така ситуація виникає в тому випадку, коли в проблемному завданні свідомо недостає данних для отримання однозначного рішення. Розрахунок в даному випадку робиться на кмітливість, спритність студентів, які повинні самостійно вийняти дані, яких недостає.

7.Ситуація мислення. Створюються в тих випадках, коли слухачам пропонується вибрати вірне рішення із ряду можливих та відомих їм, і обґрунтувати свій вибір. Частіше всього це тестові завдання, в яких вибір необхідно ще й обґрунтувати.

Проб. ситуації повинні бути ув’язані не тільки з вивченою темою, але й з попередніми темами курсу. Це необхідно для того, щоб показати студентам логіку курсу, взаємопов’язаність всіх тем, єдність науки. Неабияке значення має така методична вимога: проблемні ситуації лекції та семінарського заняття не повинні повторюватися, заперечувати одна одній, а повинні бути ланками єдиної системи проблемних ситуацій навчального курсу. Тому самим першим кроком в розробці проблемних ситуацій повинна бути узгодженість їх з кожною темою курсу (лекція та семінарське заняття).

44. Під ігровим навчанням в галузі економіки найчастіше розуміють активну пізнавальну діяльність в ігровій формі, в процесі якої ті, хто навчаються, під керівництвом того, хто навчає, виявляючи ініціативу, самодіяльність і змагальність, набувають економічних знань, вмінь, навичок, виробляють активну позицію і творчий стиль діяльності в економічних відносинах. Під час організації і проведення ігрового навчання необхідно враховувати його можливості та особливості: а) центр тяжіння ігрової перспективи переноситься на особистість учня; навчальна інформація розглядається як засіб розвитку індивідуальності, стиля діяльності й спілкування гравця; вся система ігрових перспектив (цілей) спрямована на створення умов для прояву пізнавальних, комунікативних, соціальних і економічних здібностей тих, хто навчається; б) особистісне сприйняття перспективних ліній гри; забезпечення умов для самоствердження і самовираження особистості; в) організація пізнавальної і комунікативної діяльності на навчальних заняттях у формі ігрової моделі, яка ґрунтується на взаємодії, співробітництві і співтворчості її учасників; основою взаємодії у грі є спілкування, що надає можливість гравцям порівнювати себе з іншими, стверджуватись у своїх можливостях і здібностях; г) змістовний бік гри передбачає актуальність, новизну навчальної інформації, цікавість, емоційність, порівняння і аналогії, ефект парадоксальності, розкриття економічно спрямованої її значимості для учнів; д) кожен учасник гри, виконавець конкретної ролі чітко уявляє свої функції і способи їх виконання; е) під час гри створюється «груповий ефект», але за інтелектуальної активності кожного учня, коли кожен виступає активним виконавцем запропонованої йому ролі; ж) на заняттях використовуються лише ті завдання-ролі, які максимально враховують пізнавальний, комунікативний та економічний досвід тих, хто навчається, можливості їх особистості; з) забезпечується психологічний комфорт кожному учню, коли позитивні емоції переважають над негативними, ситуації успіху - над невдачами.Отже, узагальнюючи можна зробити висновок, що ігрове навчання сприяє досягненню очікуваних навчальних результатів, плануванню майбутньої економічної діяльності учнів, відпрацюванню навичок самостійного прийняття рішень і адекватній оцінці ефективності здійснених гравцями дій та їх коригування.

45. Метод пізнавальної ділової гри. Ділові пізнавальні ігри важливі тим, що можуть активізувати навчальний процес, а також слугують засобом розвитку теоретичного і практичного мислення, актуалізації знань, вчать виділяти постійні тривалі зв'язки, що формують і відбивають даний економический процес. Дозволяє контролювати й оцінювати рівень знань учнів. Даний метод змушує викладача постійно підвищувати свій теоретичний рівень, шукати нові форми і методи підвищення творчої активності.

Недоліки цього методу для викладача: 1) складність організації, 2) перегляд літератури по всій темі й осмислення можливих варіантів реалізації ділової Технологія проведення ділової гри

Ділова гра відбувається через моделювання різноманітних педагогічних чи виробничих ситуацій.

Моделювання — це метод дослідження певних об'єктів через відтворення їхніх характеристик на іншому об'єкті — моделі, що є аналогом певного фрагменту дійсності (речового чи розумового) — оригіналу моделі.

Модель реалізується через правила. Правила гри—це ті положення, в яких відбиваються сутність гри та співвідношення всіх її компонентів. Ділові ігри складаються з певних етапів підготовки і проведення.

Ділова гра є способом моделювання різноманітних умов про-фесійної діяльності через пошук нових засобів її виконання. Вона імітує різноманітні аспекти людської активності й соціальної взаємодії, є методом ефективного навчання, оскільки нівелює суперечності між абстрактним характером навчального предмета і реальним характером професійної діяльності.

Етапи ділових ігор

1. Етап підготовки. Розробка сценарію:

• визначення цілей і завдань;

• прогнозування очікуваних ре-зультатів;

• характеристика проблеми, що вивчається;

• обґрунтування поставленого завдання;

• план гри;

• загальний опис процедури гри;

• зміст ситуації і характеристика дійових осіб

Розробка ігрового контексту:

• уведення нових правил, ігрових вправ та обов'язків гравців і експертів;

• уведення персонажів;

• виконання подвійних ролей;

• уведення протилежних за інтересами ролей;

• розробка системи заохочень, штрафів;

• візуальне представлення результатів

2. Уведення в ГРУ. 1. Ознайомлення учасників і експертів із висхідною інформацією.2. Формування міні-груп, створення експертної групи, інформування учасників про правила гри, вручення ігрових документів. 3. Спільне визначення задач гри та навчальних завдань, визначення режиму роботи. Збір необхідної інформації, вивчення спеціальної літератури. 4. Розподіл ролей. Заборонено відмовлятися від ролі, виходити з гри, пасивно до неї ставитися, тиснути на учасників, порушувати регламент та етику поведінки.

3. Етап проведення. 1. Аналіз висхідної інформації. 2. Підготовка до виконання рольових функцій і завдань. 3. Виконання учасниками рольових функцій, імітація підготовлених завдань

4. Етап аналізу. 1. Аналіз результатів гри учасниками. 2. Виступ експертів, обмін думками, захист учасниками своїх рішень і висновків. 3.Підбиття підсумків гри викладачем, який зазначає досягнені результати,формулює остаточний підсумок