Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові ознаки

1. Селянське (фермерське) господарство — це форма орга­нізації сільськогосподарського виробництва громадян.

В Україні на початок 1998 р. функціонувало 35700 селян­ських (фермерських) господарств, їм належить на праві при­ватної власності 1008,7 тис. га земель сільськогосподарського призначення. Разом із колективними і державними сільсько­господарськими підприємствами селянське (фермерське) гос­подарство в умовах ринкових відносин має забезпечувати споживачів продовольством, продуктами харчування і сільсь­когосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це, як правило, сі­мейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, з особистою працею, спрямо­ваною на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й на забезпечення існування цього господарства та добробуту його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону "Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви­значатись і як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризується певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема сім'я, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі об'єднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворю­ється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього суб'єкта підприєм­ництва підтримують між собою трудові зв'язки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарю­ванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з державними, колективними та іншими підприємствами й ор­ганізаціями, господарськими товариствами, окремими грома­дянами будуються на підставі договорів. Розрахункові опера­ції провадяться як на безготівковій основі, так і готівкою.

2. Держава гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господар­ства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у період його трирічного становлення.

Втручання у господарську або іншу діяльність цього гос­подарства з боку державних чи інших органів, а також поса­дових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають від­шкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються загальним, арбітражним або третей­ським судом. Проте дане положення не обмежує передбаче­ного зазначеним Законом права державних органів здійсню­вати контроль за діяльністю селянських (фермерських) гос­подарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокре­ма, в тому, що воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об'єднань, кооперативів, спільних підприємств із ви­робництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а та­кож несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом.

Зміст інституту правового регулювання членства в селян­ському (фермерському) господарстві полягає в обов'язковості особистої трудової участі всіх його членів у процесі господа­рювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього господарства, на оплату праці, укладення договору про спіль­ну діяльність всіх його членів тощо.

Державно-правове регулювання створення і організації діяльності селянських (фермерських) господарств провадиться Відділом організації питань фермерських та підсобних сільських господарств Міністерства агропромислового комп­лексу України, що затверджене наказом Мінагропрому від 19 грудня 1997 р. На цей Відділ покладається узагальнення практики застосування законодавства з питань, що відно­сяться до компетенції Відділу розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, здійснення систематичного контролю за їх виконанням.