2015-09-06
319
Влітку 1994 року новим Президентом України було обрано Л. Кучму. В
жовтні Президент проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала
звільнення цін, обмеження державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої
і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову приватизацію
великих підприємств і проведення земельної реформи. В українській економіці
намітились певні позитивні зрушення. Почалася приватизація. Другим важливим
підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової
стабілізації. В результаті темпи зростання цін почали зменшуватись з 400% в 1992 р.
до 40% в 1996р. У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа. ЇЇ суть полягала
у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був в обігу, та заміна його
гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів
зовнішньої торгівлі, почав розвиватися ринок цінних паперів. Але економічну кризу
подолати не вдалося. Складною залишалась фінансова ситуація більшості
|
|
|
промислових підприємств. В 1997 р. збитковим було кожне друге підприємство (в
1995 – кожне 5-те, в 1990 р. – кожне 11-те). Платіжна дисципліна відсутня: почалася
масова бартеризація економіки. Головна причина переходу на бартер: поганий стан
обігових засобів та гостра нестача готівки.
Криза значно вплинула на інвестиційну сферу, що проявилося у падінні норм
прибутків, зниженні національного доходу. За підрахунками експертів, для
нормального розвитку української економіки потрібно було 40-50 млрд. дол. –
основний розрахунок робиться на притік іноземних інвестицій. Негативним
фактором для розвитку економіки був великий зовнішній борг. Сюди додається
заборгованість з виплати пенсій, зарплат, соціальних виплат.
В 1997 р. вперше проявилася різниця в ефективності роботи державних
підприємств та акціонерних товариств (АТ). Дані економічних досліджень за
галузями, в яких державний сектор не регулює ціни, свідчать, що при загальному
для обох груп погіршенні об’ємних показників недержавні підприємства краще
використовували працю і капітал, досягли вищої рентабельності. Аналогічні
процеси відбувалися і у с/г, де колективні підприємства втратили свої позиції.
Масова приватизація привела до розподілу власності серед дрібних
акціонерів і переважанню працівників в структурі власності більшості
приватизованих підприємств, значного розкрадання державного майна. Як наслідок,
в Україні, за словами економіста Пасхавера, спостерігається процес формування
бюрократичного капіталізму, коли бюрократія визначає темпи, пропорції, якість
|
|
|
створення і відтворення приватного капіталу.
У 1999 рік українська економіка ввійшла з проблемами, які мають тенденцію
до загострення. Спостерігалося постійне зростання цін на основні продукти та
споживчі товари. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, що
становила на 1999 р. – 1,5 млн. чол.
Втрата виробниками обігових засобів, як один з найважчих наслідків
завищеного оподаткування, привела до зниження конкурентоздатності продукції:
підприємства закуповують дорожчу сировину, енергоносії шляхом невигідного
бартерного обміну, що звужує попит на вітчизняні товари. Кредитування
стримується через великий ризик неповернення взятих кредитів. Таким чином,
хибна податкова система є головним блокуючим механізмом економічної активності
в будь-якій формі. Існуюча податкова система сприяє формуванню “тіньової
економіки”, яка є неоподаткованою структурою і має 2 складові: 1) економіка, в якій
громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від
оподаткування; 2) кримінальний сектор, який характеризується навмисним
ухиленням від дій державних регуляторів, незаконним використанням державних
ресурсів.
Незважаючи на тривалу системну кризу та її негативні наслідки, економічна
політика держави і по сьогодні не має стратегічної основи, здійснювалась
переважно зусиллями Національного банку, що недостатньо для умов економічного
розвитку. Не вдалося також розгорнути боротьбу з корупцією та хабарництвом.
Не на висоті виявився і сам Президент. Він не зумів ефективно скористатися
делегованим йому Конституцією правом протягом трьох років видавати укази з
економічних питань, що в результаті на початок 2001 року привело до масових
невдоволень Президентом. Чимало помилок було допущено і у кадрових питаннях.
Кожен рік позначався зміною уряду – у червні 1995 р. головою уряду призначений
Є. Марчук, у травні 1996 р. його замінив П. Лазаренко, у червні 1997 р. Кабінет
Міністрів очолив В. Пустовойтенко, а в 2000 році – В. Ющенко. Останньому дещо
вдалося стабілізувати становище. У звіті Кабміну за 2000 рік було вказано, що у
2000-му році заборгованість із заробітної плати зменшилась на 1472,8 млн. грн.
Найвищі темпи зниження заборгованості були у сфері освіти – на 49,3%,
соціального забезпечення – 48,1%, зв’язку – 62,7%. У с/г та промисловості
заборгованість залишилася ще значною – відповідно 30,9% і 39,5% від їхнього
загального обсягу. В результаті роботу уряду було визнано незадовільною.
Отже, відсутність достатньої політичної волі, професіоналізму законодавчої
та виконавчої влади, зумовили затяжний економічний спад, привели до зниження
віри суспільства до влади і ринкових реформ. Досягнута ціною жорсткої монетарної
політики макроекономічна стабілізація без врахування пріоритетів і потреб
національної економіки, без створення сприятливих умов для промислової та
підприємницької діяльності супроводжується наростанням фінансової
незбалансованості, зниженням якісних показників у виробничій сфері, погіршенням
галузевої структури промислового виробництва.
