Хронічний атрофічний кандидоз

Хронічний атрофічний кандидоз (candidosis chronica atrophica) часто трапляється у людей, що користуються знімними пла­стинковими протезами, і характеризується почервонінням, на­бряком, сухістю та печінням CO з виділенням в'язкої тягучої слини.

Досить частою формою хронічного атрофічного кандидозу є кандидозний хейліт (cheilitis candidosa) — ураження всієї по­верхні губ або кутової частини (кандидозна заїда). Захворюван­ня характеризується набряком, гіперемією, стоншенням, су­хістю червоної кайми, деяким поглибленням поперечно розміщених борозенок та утворенням і відокремленням з по­верхні губ лусочок різної величини

Характерними ознаками кандидозної заїди є мацерація шкіри у ділянці кута рота, наявність тріщин, вкритих білим нальотом, а також печіння та болючість, що спостерігаються під час відкривання рота (мал. 76).

Діагностика Діагноз кандидозу СОПР встановлюють за да­ними анамнезу, клінічного перебігу хвороби та результатами лабораторних, мікробіологічних досліджень. Інколи необхідна консультація інших спеціалістів

Треба мати на увазі, що мікози розцінюють як маркери різних стадій ВІЛ-інфекції. Важливими у постановці остаточ­ного діагнозу кандидозу є дані цитологічного дослідження нальоту, в якому крім злущених клітин епітелію, лейкоцитів. залишків їжі і різних асоціацій мікроорганізмів виявляють значну

кількість псевдоміцелію або клітин гриба При гострому канди-дозі зустрічається значна кількість клітин гриба, що перебува ють у стадії поділу, при хронічному — переважають нитки псев­доміцелію

З метою експрес-діагностики кандидозу (а.с. 1093323) про­водять інкубацію грибів роду Candida з епітеліальними кліти-

нами у співвідношенні 1:100 протягом 1,5—2 год у термостаті. При адгезії 16 і більше клітин гриба на одній епітеліальній клітині діагностують кандидоз.

При кандидозі внутрішньошкірна алергологічна проба з по-лісахаридним антигеном різних грибів позитивна. З цією ж ме­тою використовують діагностичний алерген з дріжджеподібного гриба c.albicans, діючим началом якого є високомолекулярні глікостероїди клітинної стінки гриба.

Диференціальна діагностика. Кандидоз диференціюють від деяких кератозів (лейкоплакія, ЧПЛ), синдрому Фордайса, екзема­тозного, актинічного, ексфоліативного хейліту, стрептококового чи стафілококового ангулярного хейліту, сифілітичної заїди, папуль-озних сифілідів, афтозного стоматиту, десквамативного глоситу.

Лікування кандидозу СОПР має за мету ліквідувати клінічні ознаки захворювання, усунути передумови розвитку грибів і ви­никнення кандидозу та підвищити опірність організму. Досяг­нення цієї мети передбачає проведення комплексу етіотропної, патогенетичної й симптоматичної терапії кандидозу і ре­алізується застосуванням засобів місцевого та загального впли­ву. Безумовно, чільне місце в терапії кандидозу посідають про­тигрибкові засоби. Проте слід враховувати, що існують і важливі передумови ефективності етіотропної терапії кандидозу СОПР: 1) припинення приймання антибіотиків, сульфа­ніламідних та кортикостероїдних препаратів, а за неможливості цього — зміна способу їх уведення з обов'язковим призначен­ням протимікозних препаратів; 2) проведення загального обсте­ження хворого з метою виявлення супутніх захворювань і в разі необхідності — початок лікування у відповідного фахівця; 3) дотримання хворим дієти з виключенням або обмеженням вуг­леводів; 4) призначення загальнозміцнювальних засобів: адап­тогенів, біостимуляторів, вітамінів, особливо групи В (тіаміну бромід, піридоксину гідрохлорид), нікотинової кислоти, кальцію пантотенату або полівітамінних комплексів («Квадевіт», «Декамевіт», «Гептавіт», «Мультитабс»), 5) корекція складу кишкової мікрофлори (різке зниження кількості біфідо- і лак-тобактерій у кишках і зменшення синтезу вітамінів потребують замісної етіопатогенетичної терапії еубіотиками — ко-лібактерином, лактобактерином, біфідумбактерином, біфіколом та ін.); 6) гіпосенсибілізуюча терапія; 7) застосування імуно-модуляторів (при комбінованих та генералізованих формах).

Якщо кандидоз СОПР поєднується з ураженням внутрішніх органів або є наслідком приймання антибіотиків, цитостатич-них препаратів чи кортикостероїдів, показана загальна проти-кандидозна терапія. Найефективнішими на сьогодні засобами терапії кандидозу є протигрибкові антибіотики: ністатин, амфо-глюкамін, амфотерицин В, мікогептин та препарати, що впли­вають на мікробні асоціації: клотримазол, леворин, декамін, пімафуцин.

із.,. 177

Ефективні щодо деяких грибів роду Candida похідні 8- та 4-оксихіноліну: хінозол, хініофон, нітроксолін та ентеросептол.

Як допоміжний засіб загальної терапії кандидозів застосову­ють препарати йоду: натрію та калію йодид.

При хронічному перебігу кандидозу СОПР показаний курс гамма-глобуліну, введення моно- і полівалентних вакцин, авто­вакцини. В 1 мл такої вакцини міститься 200 млн дріжджових клітин, убитих при 70 °С протягом 1 год. Вакцини вводять внутрішньошкірно (0,1, 0,2, 0,3, 0,5, 0,8, 1,0 мл) або внут-рішньом'язово (0,1, 0,3, 0,5, 0,8, 1,0, 1,2, 1,4, 1,8, 2,0 мл) 2 рази на тиждень. На курс лікування — 10 ін'єкцій.

Метою місцевої терапії кандидозу СОПР є усунення умов, що сприятливі для існування і розмноження грибів, а також пригнічення грибкової флори та відновлення біологічної рівноваги у складі мікрофлори ротової порожнини. Цього до­сягають за допомогою раціонального гігієнічного догляду за ро­товою порожниною, застосування спеціальних протикандидоз-них засобів та нормалізації рН ротової порожнини. Тому у період лікування та для запобігання рецидиву кандидозу з ме­тою нормалізації рН треба призначати часті полоскання лужни­ми розчинами (натрію гідрокарбонату чи тетраборату). Важли­вою умовою місцевого лікування кандидозу є ретельна санація порожнини рота, оскільки в каріозних порожнинах, пародон-тальних кишенях, коренях зруйнованих зубів гриби знаходять сприятливі для розмноження умови.

При проведенні санації треба враховувати, що видалення зубів у період активної фази кандидозного стоматиту небезпеч­не, бо може призвести до дисемінації інфекції і навіть розвитку кандидозного сепсису.

Для догляду за зубами застосовують пасту «Боро-гліцеринова». Пластинкові зубні протези старанно миють після кожного приймання їжі і на ніч занурюють у 1—2% розчин натрію гідрокарбонату. Для підтримання лужного середовища в ротовій порожнині можна використовувати 20% розчин натрію тетраборату (бури) в гліцерині, яким обробляють (змащують) поверхню CO після полоскань.

Із засобів цільового призначення, крім зазначених вище протигрибкових антибіотиків та похідних 8- та 4-оксихіноліну, застосовують четвертинні амонієві сполуки та солі жирних ки­слот (0,5% розчин етонію, 1—2% натрію або амонію каприлат, 1—2% водний розчин карбалкінату), препарати природного по­ходження і лікарських рослин (1% водний розчин сан-гвіритрину, 4% прополіс, 1% юглон, 2% настойка чистотілу).

Антикандидозну активність мають кислота бензойна у ви­гляді присипки, 3—5% розчин резорцину, 1—2% розчини мети­ленового синього та бриліантового зеленого, рідина Кастеллані, препарати йоду (йодинол, розчин Люголя), цитраль.

Для лікування кандидозних уражень червоної кайми губ та шкіри обличчя зручнішими є лікарські форми протигрибкових препаратів у вигляді мазей та лініментів (мазі ністатинова 1%, амфотерицину В 0,3%, мікогептин 0,15%, клотримазол 1%, де-камінова 0,5—1%, леворинова 5%, «Пропоцеум» 30%, ріодоксолова 0,25%, 0,5% та 1%, дермозолон 0,5%, хінозол 0,5-1%, лінімент «Сангвіритрин» 1%).

Мазі та лініменти наносять тонким шаром 3—4 разі на день на очищену від нашарувань поверхню шкіри чи CO. Курс лікування — 6—14 діб з наступним бактеріологічним контролем. За необхідності курс лікування подовжують, замінивши проти-кандидозні засоби.

Профілактика. Раціональне використання антибіотиків, са­нація ротової порожнини, дотримання її гігієни та правил ко­ристування пластинковими протезами, правил гігієни годування дитини' та догляду за нею. Хворим на кандидоз СОПР бажано користуватись окремим посудом, рушником тощо.