Аналіз досліджень і публікацій

Проблемі організації та ефективності художнього виховання присвячені праці науковців: А. Макаренко, В. Сухомлинського, Л. Виготського, Є. Яковлєва, Р. Моленди, Б.Смірнова, К. Лепілова, Є. Бондаревської, А. Комарова, Е. Кей, С. Ісакова, І. Гінзбург, В. Журавльова, К. Тейлор, Д. Лучинского, В. П'ясецького, Р. Шкляра, М. Куція, В. Залужного, В. Давидова, О. Леонтьєва, Г. Щукіна, Є.Фльоріна, Н.Сакуліна, О.Усова.

Метою статті — на основі аналізу наукових публікацій з даної тематики, висвітлити проблемний стан художнього виховання дітей у позашкільних художніх закладах освіти.

Актуальність теми: Проблемі художнього виховання засобами мистецтва автори наукових публікацій надають посиленої уваги, особливо в контексті образотворчих мистецтв. Сьогодні одним із першочергових завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти в Україні, є виховання особистості. Чільне місце у виховному процесі посідає проблема всебічного та гармонійного розвитку особистості, що вступає в суспільне життя. Формування творчої особистості, реалізація її природних нахилів і здібностей в освітньому процесі є стратегічним завданням національної освіти. Важливу роль в контексті даної проблеми посідає залучення дітей до художньо-естетичного досвіду людства, засвоєння та переосмислення художніх та загальнолюдських цінностей. Тому питання художнього виховання дітей на разі перебуває в числі актуальних.

Проблема художнього виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти А. Макаренко, В. Сухомлинського, Л. Виготського, Є. Яковлєва, Р. Моленди, Б.Смірнова, К. Лепілова, Є. Бондаревської, А. Комарова, Е. Кей, С. Ісакова, І. Гінзбург, В. Журавльова, К. Тейлор, Д. Лучинского, В. П'ясецького зробили значний внесок у розробку теорії художнього виховання, визначивши і обгрунтувавши основні поняття системи художнього виховання. Важливі питання теорії і методики художнього виховання молоді висвітлено в працях Р. Шкляра, М. Куція, В. Залужного, В. Давидова, О. Леонтьєва, Г. Щукіна, Є.Фльоріна, Н.Сакуліна, О.Усова.

В. Сухомлинський писав, що заняття творчістю є однією з умов утвердження особистості. Завдяки творчості збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особи [1, с.14-16].

Соціальна значимість мистецтва визначається рівнем впливу художніх образів на внутрішній світ людини. Л. Виготський відзначав, що мистецтво втягує в коло соціального життя найінтимніші і найособистіші складники нашої душі. Тому, що мистецтво володіє значним арсеналом специфічних засобів, які повністю відсутні в інших формах свідомості людини [2, с.123-124].

Є. Яковлєв характеризує художнє виховання як суспільно-історичне явище, що складається з завдяки мистецтву. Важливою є думка науковця про те, що мистецтво перебуває і поза, і в свідомості людини [3].

Розвиток проблеми художньо-естетичного виховання порушена в праці Р. Моленди. Автор вважає, що досягнення поставленої мети можливе, якщо замість вчити говорити про твори мистецтва, треба вчити за допомогою творів мистецтва, розуміти його форму і зміст, розрізняти різні мистецькі напрямки, розвивати уяву, сприйняття кольорів, а також організовувати самостійну творчу діяльність учнів в закладах позашкільної освіти. Дослідник вказує на колосальну значимість мистецтва як засобу естетичного виховання. [3].

Б. Смірнов виділив виховне значення дитячого малюнка. Досвід, накопичений у дитячих художніх школах, свідчив про те, що естетичне виховання слід починати з раннього віку і саме з організації середовища. Все, що оточує дитину повинне буди прекрасним, і виховувати в неї любов до краси, саме так переконував К. Лепілов в статті, присвяченій художньо-естетичному вихованню. Вважав, що тільки таким шляхом можна сподіватися розвинути в людині художньо-естетичні почуття, любов до всього прекрасного і бажання робити самому тільки красу і хороше "[6].

Завдяки заняттям мистецтвом збагачується емоційне життя людини, розвиваються задатки, здібності та таланти дитини. Творча діяльність сприяє позитивному художньо-естетичному розвитку особистості. Завдяки стрімкому зростанню процесів у суспільстві підвищується інтерес до культурного аспекту виховання дітей. За ствердженням Є. Бондаревської “духовність” набувається завдяки освіті, якщо її зміст зорієнтований на загальнолюдські цінності, світову й національну духовну культуру” та “творчість” [7, с.30-31]. Важливо максимально використовувати потенційні можливості позашкільних закладів освіти у вихованні творчої особистості тому, що творча діяльність є основним видом діяльності дітей у цих закладах освіти.

Розглядаючи розвиток художнього виховання особистості А. Комарова стверджує: “Художнє виховання особистості виражає рівень розвиненості естетичної свідомості, здатність і потребу естетично сприймати дійсність, брати участь в художній діяльності, що втілюється в естетиці” [7,с.19]. «Найвищим проявом художнього виховання особистості, на думку авторки, виступає рівень її художньої культури, що виражається у ставленні до художніх цінностей, до мистецтва, світу ” [8, с.96].

Досліджуючи роль мистецтва в вихованні дітей, Е. Кей зазначає, що значення естетичного почуття в житті і діяльності людини укладаються в ній набагато глибше, ніж всі інші, необхідно в систему виховання запровадити заняття мистецтвом. З метою художньо-естетичного вихання необхідно звернути увагу дітей на красу навколишньої природи і обстановки. Папір, кольорові олівці, крейда, фарби і глина мають бути надані дитині з моменту її свідомого життя. Дитині повинна бути надана повна свобода у виборі тем та сюжетів для своїх малюнків [2].

Величезне значення на художній розвиток дитини має скульптура. С. Ісаков стверджував, що заняття ліпленням та конструюванням з паперу можуть стати першим кроком в художньому вихованні, починаючи з 5-6-річного віку [1, с.33-40].

Відомий дослідник і скульптор І. Гінзбург в праці про викладання ліплення в позашкільному навчанні, що багато завдань на розвиток об'ємно-просторового мислення успішнішо вирішуються спочатку в об'ємній формі, а потім на площині аркуша. Проблематика праці відображала інтерес педагогів до різних видів художньої творчості дітей, які нерідко застосовувалися в поєднанні, - малювання, ліплення, конструювання, ілюстрування, сприйняттю; а також до різних сфер виховання - сім'я та позашкільні заклади освіти. Можна сказати, що автор має на увазі створення системи естетичного виховання, що включає всіх вчителів і узгодженість в процесі виховання різноманітних видів художньої діяльності, включаючи художньо-естетичне сприйняття мистецтва і навколишньої дійсності. [5].

Цікавий підхід до визначення художнього виховання як основного елементу естетичної культури запропонував В. Журавльов. Художнє виховання, на його думку, концентрує в собі різні способи естетичного бачення світу людиною в усьому, також і діяльність у сфері мистецтва. Естетична культура становить ядро художнього виховання [8, с.40].

Мистецтво є найбільш ефективним засобом виховання творчої особистості, дає можливість самостійної реалізації у процесі художньої діяльності. На особливу роль мистецтва вказував К. Тейлор, який стверджував, що науці є чого повчитися у мистецтві, ніж навпаки… Художнє виховання є найбільш цінне, що є сьогодні. Порівнюючи з науковим вихованням, художнє виховання завжди ставило заохочення і розвиток творчості одним із головних завдань [1].

Необхідним елементом художнього виховання Д. Лучинский вважає історію мистецтв, а саме проблему її викладання. Наголошуючи, що саме цю дисципліну варто викладати не лише позашкільних закладах освіти, а і в загальноосвітній школі [2].

В. П'ясецький писав про величезне значення мистецтва у вихованні дітей. Доводив, що мистецтво однією з основ життя, нарівні з релігією і наукою, а введення в усі загальноосвітні школи системи естетичної освіти та виховання одним з кращих факторів морального оздоровлення нашої країни збільшення цінностей всіх сторін діяльності українців. Дослідник впевнений в необхідності викладання даної дисципліни не лише в позашкільних закладах освіти, а й в загальноосвітній школі, вважаючи, що історія мистецтва є в сутності історія культурного розвитку людства [10, с.243-244].

Переконливо доводить Р. Шкляр, що малювання є не тільки засобом художньо-естетичної творчості, але й технічним вступом до тих чинностей, за допомогою яких можемо малювати, творити. Він вважає, що малювання є не тільки засобом художньо-естетичної творчості, але і технічним вступом до тих цінностей, без яких неможливе художнє та естетичне становлення дитини. Мистецтво розвиває спостереження, увагу, вміння втілювати свої думки, плани, фантазію. Ці технічні навики дають дітям можливість творити щось корисне та красиве [9, с. 78].

Визначаючи мету і завдання художньо-естетичного виховання учнів М. Куцій у статті “Естетичне виховання” зазначає про психолого-педагогічне, експериментальне значення дитячого малюнку, повідомляючи, що дитячі малюнки дають багатий матеріал психолоам і педагогам. Він оцінював першорядне виховне значення малюнку [5, с. 19].

Погоджуючись з думками М. Куція, В. Залужний у статті “Найновійший напрям і методи викладання мистецтва у народних школах” окреслював мету і завдання шкільного навчання як “природне удосконалення дитини…, вдосконалення очей і рук…, фантазії і внутрішнього світу” [5].

Таким чином, наслідки спілкування людини з мистецтвом можна розглядати не тільки як джерело здібності сприймати і створювати прекрасне, а й як засіб розвитку універсальних творчих здібностей, це доводили В. Давидов, О. Леонтьев, Г. Щукіна [7]. Вони вважали, що на художнє виховання дітей має значний вплив спілкування їх з мистецтвом, заняття художньою діяльностю.

Досліджували стан проблеми художнього виховання в дошкільній педагогіці Є. Фльоріна, Н. Сакуліна, О. Усова [7]. У низці теоретичних та експериментальних робіт вони обґрунтували значення художнього виховання дітей на матеріалі мистецьких засобів, показали своєрідність естетичного розвитку, визначили місце різних засобів художнього виховання та їх взаємозв’язок.

Висновок. Отже, на основі опрацьованих джерел можна зробити висновок про те, що проблема художньо-естетичного виховання дітей засобами образотворчого мистецтва як такого, що вкрай необхідне для збереження духовності, подальшого повноцінного розвитку суспільства, вже давно потребує спеціального фахового дослідження. Як свідчить вищевказане, окремі аспекти цієї проблеми час від часу спорадично висвітлювалися вченими різного рівня. Їхні думки мають стати фундаментом системного комплексного дослідження умов художнього виховання дітей засобами мистецтва, дослідження, необхідність появи якого є вкрай необхідною умовою.

Література:

1. Бердяев М.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 Т. - М.: Искусство, 1994. – Т. 1. - 542 с.

2. Выготский Л.С. Психология развития как феномен культуры: Избранные психологические труды. – М.: Воронеж, 1996. – 512с.

3. Голизова А.В. Художньо-естетичний розвиток підлітків засобами народного мистецтва: Автореф. дис. … канд. пед. наук.: 13.00.01 /Луганський державний педагогічний інститут. – Луганськ, 1995. – 24 с.

4. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: Освіта, 1992. – 40 с.

5. Куцій М. Естетичне виховання // Шлях навчання і виховання. 1928. Ч.1. С. 19–23.

6. Левчук Л. Основи естетики: навч. посібн. [для учнів 10−11 класів середніх загальноосвітніх закладів] / Лариса Левчук, Олена Оніщенко. – К.: Вища школа, 2000. – 270 с.

7. Художественная культура и эстетическое развитие личности /Под ред. В.И.Мазепы. – К.: Наукова думка, 1989. – 296 с.

8. Чихурський А. Комплексне використання мистецтв у процесі естетичного виховання молодших школярів / А. Чихурський // Початкова школа: науково-методичний журнал. – 2008. − №1. − С. 43−45.

9. Шкляр Рафаїл. Естетичне виховання дитини // Шлях виховання й навчання. 1932. Кн. 2. С. 76 – 79.

10. Яковлев Е.Г. Эстетика: Учеб. пособ. – М.: Гардарики, 2003. – 464 с.