Охорона тваринного світу

О х о р о н а т в а р и н — це сукупність державних, міжнародних і регіональних господарсько-адміністративних заходів щодо збереження популяційно-видового складу, підтримання чисельності тварин на рівні, що забезпечує їх існування. Вона здійснюється різними шляхами.

Законодавчі акти. В Україні проблеми охорони природи і, зокрема, тваринного світу регламентуються певними законодавчими актами. Го­ловними з них є: Закони України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища" (від 25.06.1991 р.), "Про природно-заповідний фонд України" (від 16.06.1992 р.), "Про тваринний світ" (від 03.03.1993 р.); Постанова Верховної Ради України "Про Червону книгу України" (від 20.10.1992 р.) тощо.

Для збереження і використання тварин у суспільному господар­стві важливе значення має Закон України "Про тваринний світ". У Законі зазначається, що тваринний світ є одним з основних компо­нентів навколишнього природного середовища, національним багат­ством України, джерелом духовного й естетичного виховання людей, об'єктом наукових досліджень, важливою базою отримання промисло­вої і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

У ст. 7 Закону викладено основні вимоги до охорони та принципи охорони, використання і відтворення тваринного світу, зокрема:

збереження умов існування видового й популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;

збереження цілісності природних угруповань диких тварин;

додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використан­ня об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використан­ня диких тварин та їх відтворення;

раціональне використання корисних властивостей і продуктів життє­діяльності диких тварин;

регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я насе­лення і запобігання заподіянню шкоди природі та суспільному госпо­дарству.

Закон передбачає вивчення тварин без вилучення їх з природи, що також сприятиме збереженню тваринного світу. Вилучення тварин з природного середовища допускається Законом (ст. 20) лише з науко­вою, культурно-освітньою, виховними та естетичними цілями з дозволу спеціально уповноважених на те державних органів згідно з правилами, що встановлені Мінекобезпеки України.

Міжнародне співробітництво. Збереження генофонду тварин пла­нети потребує колективних зусиль усіх країн, координації державної і громадської діяльності у розв'язанні загальносвітових екологічних про­блем. Сьогодні склалися такі форми співробітництв у галузі охорони тваринного світу, як діяльність міжнародних природоохоронних орга­нізацій та двосторонні і багатосторонні міждержавні угоди.

Питання охорони природи у світі вирішує Міжнародна спілка охо­рони природи і природних ресурсів (МСОП), заснована в 1948 р. Ство­рена при МСОП Комісія з рідкісних і зникаючих видів видала Міжна­родну Червону книгу.

Міжнародна організація "Всесвітній фонд охорони природи" (ВОРОП) розробляє і здійснює заходи щодо збереження рідкісних і зникаючих видів тварин. Наприклад, разом з урядом Індії проводиться операція "Тигр" для збереження бенгальського тигра.

У роботі ЮНЕП (Програма ООН з охорони навколишнього середо­вища) бере участь Україна. За участю нашої держави укладено міжна­родну Конвенцію щодо захисту Чорного моря, підписано Угоду між Україною, Польщею і Словаччиною про створення біосферного заповід­ника в Карпатах.

З 1973 р. діє міжнародна Конвенція щодо обмеження торгівлі рідкісни­ми видами тварин, яку підписали 80 країн світу. Наприкінці 1980 р. 28 держав підписали Конвенцію про охорону мігруючих видів фауни.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони рідкісних та зникаючих видів тварин здійснюється також через різні міжнародні комітети, ради, товариства тощо. Так, Міжнародна рада з охорони птахів має національні секції в 55 країнах, у роботі Міжнародного бюро з вивчення водоплавних птахів беруть участь 20, Міжнародного комітету з кільцювання птахів — 50 держав. Значну роль відіграють різні міжнародні зоологічні, орніто­логічні, ентомологічні конгреси, наради, конференції, симпозіуми.

Проводяться також спільні міжнародні наукові дослідження в галузі збереження рідкісних тварин. Вчені вивчають міграцію птахів, прово­дять їх кільцювання, розводять зникаючих видів у неволі.

Наукові дослідження. В Україні багато наукових установ займа­ються проблемами збереження тваринного світу. Насамперед це проблеми впливу на фауну глобального хімічного забруднення, наслідків Чорнобильської катастрофи, екологічного прогнозування. Зокрема, про­водяться дослідження:

1) сучасного стану рідкісних та зникаючих видів тварин, їх поширен­ня, чисельності, причин знищення або зменшення. Розробляються реко­мендації щодо охорони цих видів, збереження чи відтворення умов їх існування;

2) у місцях інтенсивної господарської діяльності, на створених люди­ною нових ландшафтах, у біотопах. Це зони меліорації на Поліссі, Дніпровські водосховища, місця спорудження електростанцій і автома­гістралей;

3) впливу забруднення навколишнього середовища на рідкісних видів тварин;

4) можливостей акліматизації (пристосування тварин до нових умов середовища, до нових біоценозів), реакліматизації (переселення видів у місця, де вони жили раніше, а потім з різних причин зникли). На­приклад, успішно відбулася акліматизація тварин, завезених з інших країн, — ондатри, нутрії, американської норки, єнотовидного собаки та ін. Уже в семи областях України живе і розмножується зубр. Завдяки реакліматизації зросла чисельність бобрів, плямистих оленів, фазанів, сірих куріпок та інших тварин.

5) проведення біотехнічних заходів: штучне розведення диких тва­рин у неволі; підгодівля тварин у природі, боротьба з паразитами тощо.

Роль громадськості в охороні тваринного світу. Велику користь для збереження рідкісних і зникаючих видів тварин дає робота това­риств мисливців і рибалок, які регулюють відстрілювання диких тварин і птахів та вилов риби і забезпечують збереження рідкісних видів, а та­кож громадських інспекторів, молодіжних постів, лісництв, товариств юних натуралістів та ін.