Системний характер мови

Системний характер мови

Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями

Основні й проміжні рівні мови

Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови

Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма

Мова не є простим нагромадженням її одиниць -- фонем, морфем, лексем, конструкцій. Це складний, багатоплановий механізм, який має свою внутрішню організацію -- структуру. Поняття структури мови введене в науку вченими Празької лінгвістичної шко-ли. Згодом воно отримало своєрідну інтерпретацію в глосематиці, де зв'язки і відношення всередині мови абстрагувалися від її елементів. У сучасному мовознав-стві в термін структура мови нерідко вкладають різний зміст. Інколи його вживають як синонім термі-на система мови, хоча більшість мовознавців ці термі-ни диференціюють.

Системний характер мови

Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому нале-жить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в об-ґрунтуванні системного підходу до мови відіграли пра-ці українського мовознавця О. О. Потебні.

Ф. де Соссюр називав мову системою знаків, які виражають ідеї. Усі частини мовної системи, за Соссю-ром, можливо і необхідно розглядати в їх синхронічно-му зв'язку. Що ж стосується діахронії, то Соссюр запе-речував її системність.

Поняття системи мови базується на взаємозалеж-ності її елементів. Системні відношення не є чимось зов-нішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику. Не-рідко відмінність системних відношень є єдиною осно-вою розрізнення й самих елементів. Пор.: англ. love, love's, loves, loves' і love, loves, loved, loving, де в другому випадку (ряді) love -- дієслово зі зна-ченням «любити», а в першому випадку (ряді) love -- іменник зі значенням «любов». Таке розрізнення тут можливе на основі системних відношень (у першому випадку love -- член іменникової парадигми, у друго-му -- дієслівної). На основі принципу системності мо-ви базується й таке граматичне поняття, як нульова морфема (вода, води, воді, воду, водою, воді, води, водф, во-дам, води, водами, водах). Відсутність закінчення в ро-довому відмінку множини за його наявності в усіх інших відмінках набуває граматичного значення, а оскільки відмінкові значення виражаються закінчен-нями (флексіями), то в даному разі наявна нульова флексія.

Положення про системний характер мови застосо-вується в сучасній лінгвістиці до мови загалом, але найбільшою мірою -- до фонетичних одиниць. На-приклад, фонеми будь-якої мови не можна розглядати ізольовано, поза фонологічною системою, а тим більше зіставляти ізольовані фонеми однієї мови з ізольова-ними фонемами іншої мови, незважаючи на їх позір-ну подібність. Фонему можна визначити лише стосов-но певної мови. Кожна з мов має свою систему фонем і свою систему протиставлення фонем (фонологічних опозицій). Як зауважив Генрі Глісон, наше тверджен-ня, що англійська мова і мови лома, луганда й кіова подібні, позаяк вони мають фонему <в>, буде рівно-значне твердженню, що цей капелюх, сукня, пара ту-фель однакові, якщо вони всі позначені одним розмі-ром. Значеннєвість кожної фонеми визначається її місцем у фонологічній системі певної мови.

Необхідно розрізняти системоутворювальні і сис-темонабуті властивості мовних одиниць. Системоут-ворювальні властивості формують системні зв'язки і відношення. Мовні одиниці їх мають ще до входжен-ня в систему. Системонабуті -- це ті властивості, якими система і системні відношення наділяють об'єкт (одиницю, елемент) і яких цей об'єкт не має поза сис-темою. Для наочного пояснення понять системоутво-рювальних і системонабутих властивостей скористає-мося з прикладу, наведеного Т. П. Ломтєвим. Якщо сім'ю з двох людей розглядати як систему, а членів сім'ї як елементи цієї системи, то можна констатувати таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необ-хідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої ста-ті). Узявши шлюб, вони набувають властивості бути чоловіком (мужем) і дружиною. Властивість бути жін-кою і бути чоловіком (особами різної статі) є системо-утворювальною, вона не створюється сімейними сто-сунками, але реалізується в них. Властивості бути чо-ловіком і дружиною (подружжям) набувають у системі завдяки встановленим між цими елементами відношен-ням (шлюбним стосункам) і характеризують ці елемен-ти як члени даної системи. Такі властивості назива-ються системонабутими, або структурно зумовленими.

Звернемося до мовних прикладів. Так, зокрема, фор-ми співаю, співаєш, співає є системоутворювальними, бо формують систему особових форм дієслова теперіш-нього часу однини. Форма співала у виразах я співала, ти співала, вона співала є системонабутою, вона репре-зентує то першу, то другу, то третю особу однини в ми-нулому часі. Якщо речення Пісня виконується діть-ми розглядати як систему, то системоутворювальними є властивості слів як частин мови, системонабутими є властивості бути підметом, присудком чи додатком (певним членом речення).

Мова -- це система систем, які взаємозумовлені й пов'язані в одне ціле: зміна в будь-якій із цих систем викликає зміни в інших системах. Так, зокрема, фоне-тичний закон відкритого складу, який діяв ще в сло-в'янській мові доісторичного періоду, призвів до інте-грації відмін іменників з основами на 6 і й (rabds --> рабъ; sunus --> сынъ), оскільки відпав приголосний, а [б] і [й] перейшли в один звук [ъ] і названі форми переста-ли розрізнятися, а це з часом і зумовило зближення й уніфікацію парадигм цих іменників.

Унаслідок того, що окремі англійські слова у пері-од скандинавського завоювання мали скандинавські паралелі, відбулося розщеплення звукової форми дея-ких спільних за походженням слів: scirt «спідниця» і ст. англ. shirt «сорочка», egg «яйце» і edge <-- ecg «край»; tradition (лат. traditio) «традиція» і treason (ст. фр. traison <-- лат. traditio) «зрада». Те ж спостері-гаємо в нім. Кпарре «зброєносець» і Knabe «хлопець».

Стимулювання в англійській мові аналітичних тен-денцій пов'язане з тим, що зредуковані закінчення вия-вилися нездатними виражати з достатньою чіткістю гра- матичні відношення слів. Суто фонетичний процес зумо-вив нові не тільки морфологічні, а й синтаксичні явища. Системи бувають матеріальні й ідеальні, відкриті й закриті, статичні й динамічні, гомогенні й гетерогенні. Так, зокрема, В. М. Солнцев подає таку класифікацію систем:

Матеріальні системи складаються з елементів, які мають матеріальну субстанцію. Розрізняють пер-винні і вторинні матеріальні системи. Первинні мате-ріальні системи -- це системи, елементи яких значен-нєві самі собою, тобто представляють у системі самих себе. Матеріальні системи, в яких матеріальні елемен-ти мають значення для системи не стільки завдяки своїм субстанціональним властивостям, скільки зав-дяки приписаним їм властивостям, називаються вто-ринними матеріальними системами.

Ідеальні системи -- це системи, елементами яких є ідеальні об'єкти -- поняття або ідеї, пов'язані з певними взаємовідношеннями. Так, наприклад, якщо взяти сис-тему понять будь-якої науки, то там зафіксовані ідеальні об'єкти, а не власне субстанція. На відміну від матері-альних ідеальні системи завжди виникають тільки зав-дяки мисленнєвій діяльності людей. Вони не існують по-за якоюсь матеріальною субстанцією, вони породжують-ся нею. Ідеальні системи становлять собою системи певних видів інформації. Семантична інформація закріп-люється в якійсь матеріальній субстанції, яка стає її но-сієм. Тут матеріальні елементи представляють не самих себе, а щось, що існує поза ними. Вони мають значення не стільки в силу своїх фізичних властивостей, скільки в силу приписаних їм властивостей вказувати на щось.

Закритою є система, яка складається зі строго ви-значеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є не-змінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елементів. Мова є відкритою системою, оскіль-ки вона поповнюється новими елементами, що забезпе-чує їй здатність завжди бути комунікативно придатною в різні періоди історичного й економічного розвитку на-роду -- носія мови. Мова не існує ізольовано від сус-пільства, а розвивається водночас із суспільством і мисленням. Цим мовна система різниться від біологіч-них, кібернетичних та ін. Вона відкрита для мислення. Говорячи про відкритість мовної системи, не слід забува-ти, що фонологічна, граматична і лексико-семантична системи мають неоднаковий характер відкритості. Якщо фонологічна система має закритий характер (українсь-ка мова після XII ст. не поповнилася жодною фонемою, як і не втратила хоча б однієї фонеми), морфологічна система належить до маловідкритих, то лексико-семан-тична система є найбільш відкритою (щодня мова по-повнюється новими словами, а також час від часу втра-чає застарілі функціонально непридатні слова).

З відкритістю пов'язана така властивість мовної системи, як динамічність, яка виражається в постій-ній зміні, постійному розвитку мови, пристосуванні до умов існування. У динамізмі й відкритості мовної сис-теми виявляється її потенційність, яка полягає не тіль-ки в тому, що в мові є, але й у тім, що в ній можливе. Якщо б мова вичерпала всі свої можливості, вона пе-рестала б задовольняти суспільство, не могла б вирази-ти нові явища, перестала б бути засобом спілкування. Дехто з мовознавців навіть уважає, що мова має здат-ність до саморегулювання.

Гетерогенність мови полягає в тому, що вона складається з неоднорідних одиниць, які розпадаються на підсистеми й утворюють структуру.

Отже, мова є відкритою динамічною гетерогенною матеріальною функціональною системою.