Часи писати щось дуже веселе. щоб і моя робота спричинилась до того, щоб

Люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміяли-

Ся, а просто таки зареготалися. одночасно, щоб моя гумореска відігравала й

Певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювальну роль». в основі компози-

ці� гуморески діалог оповідача з �� героєм дідом свиридом, котрий про свій

вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба

�х полічиш?» Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами.

Складається гумореска з двох частин: «соприкосновеніє» діда свирида з фа-

Шистами і побутові «страженія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в

Яких дід «так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». У першій

Частині остап вишня застосовує засоби сатири – бурлескну лексику, лайли-

Ві, принизливі слова, вживання форми середнього роду замість чоловічого,

саркастичні інтонаці�. вила-трійчата, якими свирид «як щурят подавив» гіт-

лерівців, виростають у гіперболізований образ народно� «зенітки». У другій 52

Частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний,

Вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут – вій-

Ськова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.

Природа була для остапа вишні джерелом життя і натхнення. ніжно, усі-

єю душею відчував він �� красу, любив �� чудові створіння. Протягом багатьох

Післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за

“звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. вони нагадують більше ві-

Рші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують

на �х поверхні. «Лисиця», «відкриття охоти», «Заєць», «Про мудрого зайця»,

«Бекас». «вовк» та інші склали «Мисливські усмішки», які посідають значне

Місце у творчості письменника. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво

виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту остапа вишні –

Гумору і лірики. У «Мисливських усмішках» немає закликів любити природу.

Як справедливо сказав М. рильський, в остапа вишні «в душі поезія цвіла», а

Справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в «Мислив-

ських усмішках» одухотворена. Письменник наділяє �� почуттями і мудрістю,

Глибоким розумінням таємниці всесвіту. Пейзажі остапа вишні – це ліричні

малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настро�в, то радісних, то журливих.

«осінь... ось палає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідно� йому галузки

І падає. він не падає сторч на землю – ні. Йому так не хочеться йти на вічний

спокій, лежати і мліти серед завмерлих собратів сво�х... він кружляє на галяви-