Олександр Олесь(Кандиба)

Олександр Олесь, (справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба). Український поет, драматург, прозаїк, перекладач. З 1919р. в еміграції. Головною темою його збірок стає туга за Україною. Помер у Празі в липні 1944 p., отримавши звістку про те, що нацисти закатували в концтаборі Заксенхаузен його сина -письменника Олега Ольжича.

Основні твори: «З журбою радість обнялась» (1907), «Княжа Україна»(1920), драматична поема «Ніч на полонині», драматичний етюд «По дорозі в Казку».
Він поєднав у собі риси полум’яного співця Тіртея і ніжного лицаря краси Аполлона, головне своє завдання вбачав у тому, щоб грати на золотій арфі пісні щастя, свободи, любові, очищати людські душі від намулу і виводити рідний народ із долин на вершини добра, справедливості, свободи, людської гармонії. (Р. Радишевський)

Аналіз твору “Чари ночі”

Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня).
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: краса життя, краса кохання – над усе.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку.
Вид римування: перехресне.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.
Поезія стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї…». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок Воркоче»,природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя – тільки «єдина мить».
Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини.
Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника.
Ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:

Лови летючу мить життя!..
Гори! Життя – єдина мить,
для смерті ж – вічність ціла

“Чари ночі”

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…”
.......................
.......................

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!”

Аналіз вірша «О слово рідне! Орле скутий!»

Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-медитація.,
Поезія-медитація – це вірші-роздуми на філософську та житейську теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя, нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність смерті.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Вид римування: кільцеве.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.
Символи у вірші — меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря).
Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане «дощами судними» для її ворогів.
Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:
О слово! Будь мечем моїм!