Заснування та діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка

1. Створення НТШ.

2. Мета діяльності.

3. Творчий доробок Товариства.

4. Визначні діячі НТШ.

5. Внесок НТШ у становлення національної науки.

Наукове товариство ім. Т.Шевченка — науково-культурна громадська організація, заснована у 1892 р. на кошти прогресивної української громадськості Львова та інших міст Західної України. Попередником НТШ було Літературне товариство ім. Т.Шевченка, засноване в грудні 1873 р. Товариство було побудовано як прообраз академії наук — з історико-філософською, філологічною та математично-природничо-лікарською секціями і підсекціями, з виданням наукових "Записок", збірників, часописів. Члени товариства обирали дійсних і почесних членів. Поряд з науково-дослідницькою діяльністю НТШ проводило культурно-просвітницьку роботу серед населення. НТШ об'єднувало фахівців різних галузей знань, письменників, культурних та державних діячів Західної і Наддніпрянської України, інших держав. Членами й активними діячами НТШ були О.Барвінський, М.Грушевський, І.Франко, В.Гнатюк, С.Томашівський. Іноземними членами НТШ обирались А.Ейнштейн, М.Планк, Т.Масарик. Головою НТШ у 1897 р. був обраний М.Грушевський, який переїхав до Львова з Києва. Він перейнявся ідеєю створення Української академії наук, натхненником якої був його вчитель В.Антонович.

Творчий доробок НТШ з 1873 по 1939 pp. становив 1172 томи різних видань, у т.ч. 943 томи серійних наукових публікацій. Крім цього, НТШ стало основним видавцем українських підручників.

Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М.Грушевського, І. Джиджори, І.Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського),філології та літературознавства (роботи М. Возняка,»М. Деркач-Футрак, О.Огоновського, К. Студинського, І.Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В.Гнатюка, М.Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф.Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названого пізніше рентгенівським), праці М.Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С.Рудницького та В. Кубійовича у дослідженні географії України та ін.

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи учених відновлено НТШ у м. Львові.

Ключові дати

1873 р. — створення Літературно-наукового товариства ім. Шевченка

1892 р. — заснування Наукового товариства ім. Шевченка

Значним фактом в житті українського народу треба визнати заснування Українського Наукового Товариства у Києві.
В момент формування національної свідомости українського народу, в момент перетворення його з несвідомої маси, з нації „тутешніх", „місцевих людей", або — в кращому разі — з „хахлов" в свідомих своєї приналежности до певного національного колективу одиниць, заснування такого товариства являється якраз на часі. Викликане новими потребами нашого національного життя Українське Наукове Товариство може відограти величезну ролю, як наукову, так і громадську. Той, хто пригадає, як стоїть у нас справа з українознавством, як з певним комплексом наукових дисциплін, так чи інакше зв'язаних з українським народом, поставлених з вини центрального уряду російського і власного національного безсилля в неможливе становище, той, хто пригадає, яке значення має національна наука в справі національного збудження і розвитку нашого народу, той, звичайно, оцінить благодійну вагу в цій справі систематичної наукової діяльности Українського Наукового Товариства.
Поведена стало, в консеквентно-витриманому національному напрямку ця діяльність в значній мірі може спричинитись розробленню українських наукових дисциплін і загатити ті прогалини, які утворилися в науці через іґнорування українознавства. Останнє, як показав проф. М. Грушевський в своїх статтях „Справа українських катедр і наші наукові потреби"1, вимагає до себе пильної уваги з боку окремих учених дослідників і цілих наукових інституцій. Є деякі галузі українознавства, що уявляють з себе майже непочатий край. Інші вимагають синтетичної роботи біля себе. При існуванні українських катедр розроблення обох наукових галузів українознавства по університетах могло би бути більш-менш забезпечене. Але як заведення цих катедр являється покищо питанням, практичного порішення котрого немає ніяких даних сподіватися в найближчому часі, то єдиною інституцією, яка може допомогти в цій справі, являється Українське Наукове Товариство, яке головною метою своєї діяльности ставить: „наукові розсліди на полі українознавства і ознайомлення громадянства зо всіма сторонами минулого й сучасного життя України".2 Сконцентрувавши біля себе українських дослідників з різних галузів українознавства, київське наукове товариство, при вмілій організації своєї наукової роботи, може стати інституцією, надзвичайно корисною для національно-культурного розвитку нашого народу, аналогічною по своїх заслугах до Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Маючи все це на увазі, ми не можемо не висловити бажання найщирішого успіху новому товариству в його діяльності і почуття признання ініціяторам його. З другого боку той факт, що на чолі нового товариства стають такі визначні наукові українські діячі, як проф. М. Грушевський, являється порукою дальшого розвитку товариства і продуктивної наукової праці його на користь рідного краю. Покищо наукове товариство встигло тільки зорганізуватись і приступити до вироблення програми своєї наукової діяльности. Схема останньої в головних рисах подана була в докладі проф. Грушевського, відчитаного на першому зібранні товариства (29 апріля ц. p.). На думку автора докладу:
„Українське Наукове Товариство мусить мати перед очима подвійну мету, вказану йому і його статутом, і тими обставинами, в яких задумує воно розвивати свою діяльність: поперше — організацію наукової роботи, подруге — популяризацію серед суспільности здобутків сучасної науки.
Наукова робота має розвиватися по змозі у всіх областях науки, а перед усім — в сфері українознавства, то значить, в тих областях наукової роботи, які роз'яснюють нам минувшість і сучасне життя українського народу і його території. Організація наукової роботи в цих напрямках вимагає певної спеціялізації, а власне — поділу на секції наукових сил товариства. Відповідно до завдань, які собі становить товариство, найбільш практичним здається випробуване вже й іншими аналогічними інституціями групування, в трьох секціях:
В секції історичній, для історії з помічними науками, археології, етнології, історії права, історії штуки, взагалі і особливо для історії України, її археології, етнології і т. д.
В секції філологічній, для мови, історії літератури й народньої словесности, української й загальної.
В секції математично-природничій, для наук математичних, природничих і лікарських, взагалі, і в спеціяльнім приложенні до українського народу й України.
До секцій належить наукова робота в зазначених вище і споріднених з ними областях. В них мають обсуджуватися наукові праці, внесені до товариства, оцінюватися й ухвалюватися роботи, призначені для публікацій товариства. Організуються вони тим способом, що кожному членові товариства дається право записатися до котрої небудь секції товариства і брати участь в її заняттях: в інтересах якнайскорішого розвитку наукової роботи треба зараз же, як цей плян буде прийнятий, оповістити всіх членів товариства про це. Для координування наукових занять секції з загальним життям товариства, до ради товариства, з правами голосу, мають входити голови секцій, або вибрані замість них делеґати. Подробиці устрою й діяльности секцій має означити інструкція, вироблена спільно секціями й затверджена зборами товариства.
Для організації наукових занять в певних областях науки, які вимагають ширшої участи робітників не тільки з товариства, а і з-поза нього, при секціях повинні організуватися наукові комісії, як помічні, організаційні органи їх. Хоч загалом це вже належить до діяльности секцій, проте не можна не піднести тут потреби зформування двох комісій, дуже потрібних уже зараз, в перших же початках діяльности товариства. Це комісія етнографічна, для народньої словесности (фолкльору) і етнології при секціях історичній і філологічній, дуже важна з огляду на велику масу матеріялу й потреби згрупування коло його збирання й оброблення робітників з-поза товариства. Друга, ще пот-рібніша з огляду на теперішні обставини українського життя — це комісія язикова, при секції філологічній. Пекучі питання вироблення і приведення до можливої одностайности українського правопису, граматики, термінології і взагалі певних принципів літературної мови роблять її невідмінно потрібною, і через те заснування цих двох комісій треба б в принципі ухвалити тепер же, разом з заснуванням секцій, і оповістити про це членів, щоб заздалегідь гуртувати для них наукових робітників.
Так само вважав би я потрібним ухвалення в принципі, щоб товариство, скоро тільки наукова робота проявить себе в нім, приступило до видавання наукового видавництва, яке б подавало наукові праці й реферати членів і служило б свідоцтвом його наукового життя, подруге — приступило б до організації з'їздів українських наукових діячів, які б могли бути дуже корисними і в різних справах більш практичної натури, і послужити сильним і успішним способом на те, щоб викликати живіший науковий рух також і по інших частях України.
Щодо популяризації науки, то тут, полишаючи діло раді й секціям товариства, належало б висловити бажання, щоб уже від осени товариство могло б приступити до організації публічних викладів, поодиноких лекцій і цілих серій їх, особливо з сфери українознавства, а для цього потрібно оповістити членів про такий плян і просити тих з них, які б взяли на себе читання таких лекцій, аби завчасу сповістили раду товариства про свій замір, і подали програми своїх викладів, аби рада могла завчасу добути дозвіл на ті виклади.
Другою такою точкою в популяризації науки, на яку мусіло б звернути увагу товариство та заохотити своїх членів до роботи в тім напрямі, було б приготування підручників — і загального характеру, і особливо — з українознавства, з тих областей його, в яких ми ще не маємо українських підручників — як історія українського письменства, географія і статистика України і т. п.".
Подаючи запропоновану головою нового товариства схему майбутньої діяльности останнього і згоджуючись в загальних рисах з нею, ми не можемо не зауважити в ній великого пропуска. Доклад проф. Грушевського не згадує про економіку України і про потребу заснування при товаристві окремої секції, призначеної спеціяльно для вивчення економічних відносин на Україні. А між тим заснування економічної секції через загальне зацікавлення в наші часи економічними науками і через лихий стан вивчення економічних відносин на Україні являється річчю просто таки необхідною.
Минаючи чисто наукове значення докладного вивчення економіки української, заснування такої секції має і певне практичне значення з національного погляду. Не треба забувати того, що наші національно-політичні домагання, напр. автономії України, в значній мірі мають свою базу в економічних потребах української території. Вияснити останні в докладних фактах, цифрах і висновках являється conditio sine qua non живучости і реальности того постуляту, який ми висовуємо і в реалізації якого ми бачимо певну юридичну ґарантію нашого національного розвитку. Покищо ми не можемо сказати, щоб постулят автономії України був справді зрозумілим для широких мас українського народу, щоб потреба цього нашого національного домагання свідомо відчувалась українськими масами, щоб, нарешті останні висновки, квінт-есенція тієї арґументації, до якої ми звертаємось, боронячи наше домагання, були відомі не тільки в літературних колах, а і далеко поза ними. Це факт, перечити якому певно ніхто не буде, як не буде також ніхто перечити й тому, що й та арґументація автономії України, про яку так часто доводиться читати в українській пресі, власне кажучи, далі загальних фраз, а в кращім разі, поодиноких арґументів наукового значення до окремих пунктів національної програми ще не пішла. Вимагаючи для себе автономії України, ми повинні арґументувати цей постулят доказами не тільки національно-культурного, але й юридично-економічного характеру, не тільки тим, що при здійсненні цього постуляту, ми, мовляв, зможемо невпинно розвиватися в нашому національному культурному житті, але ще й тим, що автономія України забезпечить певними юридичними нормами розвиток нашого господарського життя, розвиток продукційних сил нашої країни, який, власне кажучи, і являється основною базою і для культурно-національного розвитку. Не дивлячись на всю вагу з національного погляду вивчення економічних відносин на Україні, справа з цим стоїть досить зле і вимагає великої синтетичної роботи біля себе, яка не під силу поодиноким особам і може бути виконана тільки цілою науковою інституцією, колективними зусиллями цілого кола наукових діячів. От через що Українському Науковому Товариству, яке головною своєю метою ставить вивчення сучасного життя України у всіх його проявах, треба звернути особливо пильну увагу на згадану сферу українознавства, знайомлячи з висновками своїх дослідів в цій справі і широкі маси українського народу. От через що треба побажати, щоб і пропозиція члена Українського Наукового Товариства д. Н. Василенка, який згоджуючись з докладом проф. Грушевського про організацію і плян наукової діяльности товариства, разом з тим пропонував заснувати окрему секцію правничо-економічну, була прийнята товариством.

* „Україна"', червень 1907 p., ст. 87-92.
1 „Літ. Науковий Вістник", 1907 p., І-ІІІ кн.
2 „Рада" №. 100 „Перші збори Українського Наукового Товариства у Києві."