Лист до духовного наставника

Спаси вас Господь, отче! Пам ятаєте, як в жовтні минулого року я повернулася на батьківщину в Україну, коли ще ніщо не передвіщувало біди, але в повітрі відчувався стійкий запах СТРАХУ. В грудні перед Різдвом рано в ранці я прокинулась від поштовху та декілька разів почула в своєму серці: «відкрийте двері храмів народ іде молитися...» Тоді я запитувала, щоб це все означало? Та в той же вечір написала статтю під тієюж назвою, і тоді ще теж нічого не віщувало біди, але стаття явилась пророцькою... В цьому нема моєї заслуги, я є неміщна та недостойна, але Господь відкриває мені ці страшні таємниці. Я зверталася до духовних лідерів майдану: «Зупеніть це безумство, злом ніколи не можна перемогти зло!» Говорила, намагалась достукатись до багатьох сердець, але мені також було відкрито і таке: «тебе не почують, але ти говори...» В березні я попереджала, що буде кровопролитна війна, писала Що ще не пізно «народ потребує каяття, або камня на камені не залишиться» і знову ніхто не вірив, з мене глузували, та говорили що я божевільна... На жаль, мені дано таке розуміння, що народ не тільки не кається, але ще вкорінюється в своїх гріхах. Твердолобий та жорстокосердний... Невже нам доведеться пити чашу гніву до кінця, тільки на попелі відбудеться каяття? Душа болить за мій народ, сльозно благаю Бога, щоб заради дітей Він нас помилував, також прошу і вас пастирі молитися за ваше духовне стадо!

Тиждень тому була на Майдані в Києві, серце обливалося гіркими сльозами, а душа все твердила: «Господи, помилуй нас грішних, бо нема нам ніякого виправдання...» Але тепер в повітрі стоїть стійкий запах СМЕРТІ... Посипемо ж наші голови попелом! Бог любить нас, та не бажає смерті грішника... Дай Бог доживемо, мабудь ще побачимося... Низькій уклін вам...