2015-09-06
367
Явление 1-е
Сцена представляет: полдень. Сельский шинок. Две бочки с горилкою. Шинкарь Харько Дурысвит защелкнул крючком дверь и, выливая в бочку воду из водоносного ведра, говорит.
Хіба ж все старшим тільки й користуваться! Треба ж таки й нашому брату що-небудь собі наверстати! Я вже бачив, що роблять у конторі — чому ж і нам не замишляти як лучче.
(За кулисами стучатся в дверь)
От ще когось нечиста мати несе у сю пору!
(Проворно подбирает ведра, отирает замоченные бочки и закупорив оные).
А хто там так стукотить? Але не дадуть і супочити! /355/
За кулисами отзыв
Та се я, Охрімович! Відщепни лиш, будь ласкав!
Харько
А! се ви, Матвійович!
(Отщепает дверь)
Звольте, пожалуйте, Матвійович! Милості просим! Я оце так за ранок намонявсь; та тільки хотів супочити...
Явление 2-е
Тот же Юрко Палывода с досады запыхаясь.
Дай лиш мені, Харку, чвертку горілки.
Харько
Звольтесь, Юрій Матвійович!
(Отливает водку. Подает)
Юрко
(наливает рюмку, начинает пить)
Здоров був, Харку!
|
|
|
Харько
(кланяется).
На здоров’я та на легке видихання, Матвійовичі
Юрко
(несколько смягчившись)
Я собі на безголов’я, мов зсунувся з глузду, що забув і поздороваться з тобою, ввійшовши до тебе у хату. Просим гніву не положити!
(Пьет водку)
Харько
Ні, в нас, Матвійович, за се гніву нема! Та що у вас за турбація такая, що ви сьогодня мов несамовиті? /356/
Юрко
Але — турбація! Ще й чарівна! Адже ти, благоприятелю, знаєш, що Любка Мирошниківна за мене рушники подавала?
Харько
Як же мені не знати, коли я і горілку туда відміряв і на сватанні був?
Юрко
Еге! так бач же, як вийшло. Се й було на Івана Купала. Буде довго мені впомки! Як згадаю, то й тепер мов хто з волоссям шкуру з голови дере. На острівку тому грали хлопці і дівчата Івана Купала, скакали через вогонь, як водиться здавна. Був і я там з деякими стариками; а більше того, нігде гріха таїти, щоб з Любкою приязніше побалакати. Вона ж чогось там все сумувала, то єсть відчаювалась; а далі я і не зуздрів, де й дівалась. Я пішов з скрипкою на ту юлицю, де її хата. Заграв, заспівав, як мов до своєї. А вона мені як відспівала у вікно, то я мов чемериці понюхав.
Харько
Хіба ж, Матвійович, тільки й світа, що в вікні! Не буде Галя — буде другая. Пожалуйте лиш, вип’єм ще від мене, чи не повеселіша!
(Пьют)
Юрко
Та воно так, благоприятелю! Тільки мені за всіх увірвався Купало.
Харько
Чим же се так, Матвійович?
Юрко
От бач чим: Любка моя на Купала удруге такої ж мені утяла, почитуючи якогось Івана, а мене грець так розмордував, що я, погнавшись за нею, незчувся, як біля вогнища зачепився за поліно та і впав. /357/
|
|
|
Харько
Хіба ж не можна було відчепитися від поліна?
Юрко
Так! відчепишся, коли ж диявольський кагал подоспів: відьма, вовкулака та справжні чортяки мене, як дровеняку, вихають, щоб кинути на вогонь — ну, що б ти сам тоді казав?
Xарько
Вістимо, що видима смерть страшна, та ще й на вогні.
Юрко
Отже-то, вихають над вогнем та кричать: відрікайся Любки, відрікайся Любки, а то спечем, як рака сирого.
Xарько
Що ж ви, Матвійович?
Юрко
Мусив відректись. А тепер, як я розшолопав, так воно вийшло от що: бродяга Іван Коваленко, давно знюхавшись з Любкою, підкупив цигана Гаврила Шмагайла, так той і зробив сю нарядку; Івана зробив Феською-відьмою, сам нарядився вовкулакою, а своє прокляте циганське братерство намуштрував бути чортами, і се так знезнімки скомпонували, що моя Любка з тим бродягою Іваном сьогодні вже повінчалась і вже там у них тепер і весілля.
Xарько
Се справді чудомія! Та хіба ж на них і суду нема?
Юрко
Як же, любезніший! Коли я сам від неї відрікся. Тепер підвели мене, щоб їх путь заклекотіла! Та вип’єм ще абощо!
(Пьют. Юрко задумывается; потом, махнув рукою)
Та що, благоприятелю! Пропало, що з воза впало! Журбою поля не перейдем! Ходім туда! Хоч вип’єм з жалю по чарці — і то з нас! Панько Шереперя мусить /358/ тепер усього постачати, бо знаю, що грошей у нього чортма мені віддати, що позичав у мене. Я його тепер не так зацурую!..
Харько
Та звольтесь, Матвійович! Ідіте ж, а я приберу деяке своє манастаття та й прибуду за вами.
(В сторону)
Тут коли б його скоріше здихаться!
(Юрко уходит).
Явление 3-е
Сцена представляет: деревенский двор, с одной сторони видна изба, с противоположной — домовая постройка. Посреди досчатые запертые ворота. За кулисами слышны три пистолетных выстрела попеременно и топот лошадей, прибывших к воротам. По третьем выстреле из избы выходят к воротам дядько Любки Панько Шереперя с женою своей Хиврею. С ними несколько мужчин и женщин свадебных.
Голос за кулисами
(стуча в ворота)
Відчиняйтеся врата для нашого брата.
Панько Шереперя
(к Явтуху Полыгайлу громким голосом)
Бери, Явтуше, пушку! Підставляй до воріт, заряджай та пали, стріляй! Що оце за татарва до нас набігла!
Явтух
(выкативши из-под сарая разломанное колесо, поставил против ворот, сквозь отверстие его бросает песок и кричит)
Пулі! пулі! пулі!
(После третьего «пули» женщины, стоящие здесь с дядиною Хиврею, поют) /359/
Хор
Ой, на зятя та метіль мете, }
Стій, зятеньку, за воротами! } дважды
Укривайся ти лисицями }
Та чорними та й куницями. } дважды
Голос
(за кулисами)
Та відчиняйте, будьте ласкаві, мерщій ворота! Може, кого вже й піт пройняв, стоячи отут. Ми люди добрі, з хлібом та сіллю ідемо до вас.
Панько
(отворяя ворота)
Коли так, то милості просим до отцевського куреня!
Явление 4-е
Те же и Иван-жених; староста Омелько; подстароста Яриш; дружко цыган Шмагайло — в праздничном наряде, в красных сапогах, с кубышкою в руках; поддружий Вакула; свашка Приська, светилка Стеха с трийцею в руках, т. е. три восковые снизу слепленные свечи и сабля вверх эфесом, обвитым васильками; бояры и другие из поезжан Ивановых — мужчины и женщины — все входят в ворота, сопровождаемые музыкантами, играющими марш. Женщины, взошедши на двор, поют.
Хор
А ми таки крізь метіленьку }
Побачили ясну зіроньку } дважды
Вона у вас та на покутті, }
Для Івана та напохваті! } дважды
Потом староста и подстароста впереди прочих, с палочками в руках, целуются с Шерепериными по три раза, подают каждый от себя ржаные хлебы: староста — Паньку, а подстароста — Хивре, говоря: /360/
Омелько и Яриш
(вместе)
Кланяємось тобі, свату, і тобі, свахо, хлібом-сіллю та низьким поклоном!
(Кланяются в пояс Шерепериным; Шереперины, поцеловавши их хлебы, подают взаимно им свои; те таким же порядком оные принимают).
|
|
|
Панько Шереперя
Милості ж просим у господу, коли справді добрі єсте люди!
Явтух Полигайло
Е, ні, братця, хоч ви й добрі люде, та, як там кажуть, люби боже правду: я за свою працю, що стріляв, та оце нічого й не заробив! Дайте лиш мені хоч свого коня, щоб тут на диво погарцювати.
(Поспешно у старосты Омелька отнимает из рук палку; прокладывает себе между ног, как бы верховой ездок, и поет)
Ну лиш, коню, загарцюй!
Ти, козаче, потанцюй!
За козацьку муштрю
Будеш їсти путрю!
(Потом, на этой палке делает кружки по двору, припевая тот же куплет. Все свадебные, встановившись при воротах, усмехаются)
Панько Шереперя
(к старосте Омельке)
Ну се, свату, веремія, та ще й неабияка. Сей дідько ще коли б безвісти не забіг на твоєму коні. Тоді як ти свого молодого до нашої молодої та покажеш? А вона вже з дружками давно вас в вікно вигляда.
Староста Омелько
Та я, сватку, і сам се розумію, що треба викупати свого коня.
(Обратившись к дружку Шмагайлу и вынувши из-за пазухи деньги) /361/
Дружко цыган
(догоняя кружащегося Явтуха)
Явтуше, Явтуше Мосійовичу, постривай лишень! На тобі на могорич та, будь ласка, верни нашого коня!
(Тот остановился, этот дает ему деньги).
Явтух
(принял, посмотревши)
Е, братко, се дурниця! Хіба тепер такі дівчата так дешеві стали! Постійте ж, поки я нагарцююсь!
(Снова кружится).
Иван-жених
(подозвавши к себе цигана, дает ему деньги и говорит)
Та на ще, цур йому! Доки будуть оці витівки!
Дружко цыган
(встановив снова Явтуха, еще дает ему деньги)
На, братіку, ще тобі, коли тих мало.
Явтух
(принявши деньги и посмотрев на них)
От за се спасибі! Не стільки гроші, як честь дорога — хоч у панів, хоч і у мужиків. Тепер ізвольтеся пожалуйте, як вам завгодно.
(Отдает палку цигану, котрый возвращает оную старосте Омельке)
Панько Шереперя
(взяв за руку Омелька)
От тепер, свату, ходімо у саму господу! Просю бога і вас, вся чесна громада, на хліб, на сіль та й на весілля. А за се, що трохи постояли за конем, будьте ласкаві, гніву не положіте! /362/
|
|
|
Омелько
Та се, сватку, зроду-віку так за хрещеним миром водиться — чого ж гніваться нам!
(Идут в дом со всеми свадебными)
Явление 5-е
Сцена двора переменяется и представляет внутренность деревенского дома в день свадьбы малороссийской. С левой стороны поваренная печь с грубкою, при которой прилавок. Посреди хаты длинный стол. На главном углу (на покути) сидит разряженная невеста Любка; на голове у нее с обоих боков два банта красной ленты. Рядом с нею с одной сторони сидят девушки, ее подруги, а с другой — ее двоюродный тринадцатилетний брат Федько с репейным в руке кийком, или булавою. На столе лежит дивень, или свадебный большой калач, подле него в ржаном хлебе воткнуто гильце, или искусственная цветочная ветвь. Пред невестою на деревянной тарелке лежит шишка, или калач в меньшем виде, и две ложки, связанные красною лентою. По столу разложены шишки и посреди стоит штоф с водкою, украшенный калиновою веткою, перевязанный красною ленточкой. Подле грубки на прилавке сидит Векла Цындря, жеманно вертясь и прихорашиваясь. Дружко и поддружий первые входят в хату, а прочие с женихом остаются в сенях за порогом при растворенной двери. Им подают воду, они умывают руки. Подаются рушники — они, обтерши свои руки, перевязываются теми рушниками. Потом обращаются к жениху, к посаженным и говорят.
Дружко и поддружий
(вместе)
Кланявся сват сватові, сваха свасі, пані молода панові молодому, дружки боярам і просять у господу на хліб та на сіль.
Хор дружек невестиных
Бояри бідкались в дорозі,
Тепер потіють на порозі,
Не будь спесивий, свату,
Проси вже їх у хату. /363/
Явление 6-е
Те же и прочие все поезжане Ивановы входят. Дружко цыган подводит молодого к невесте поближе, чтобы ему сесть подле нее; но брат ее Федько бьет Ивана по голове репейным кийком. Репяхи сыплются ему на голову, вцепливаются в волосы и некоторые падают на землю. Молодой оббирается, а Федько, то же продолжая, говорит.
Федько
Не наближайсь! Не наближайсь! Чи се хапуни, чи що сюди утиралось! Ні! я так сестри своєї не продам!
В это время дружки невесты поют.
Хор дружек
Ти, братіку та сокілчику,
Сиди-таки на ослінчику,
Не продавай своєї сестри
За абиякі від них дари...
Проси-таки та червонного
За сього князя невгомонного.
Иван-жених
(вынув из кармана деньги, дает Федьку)
Та на вже тобі, братіку! Тільки змилуйся та пусти мене на покуті сісти біля своєї молодої.
Федько
(взявши деньги, посмотрел на них)
Хіба так! Оце лучче, що менше змаги. Отепер зводьтесь, господин князю, садовіться біля своєї молодої!
(Встает с места. Дружко цыган подает Ивану полу свого кафтана и заводит его за стол. Иван садится подле невесты. Бояры также садятся на длинной скамье против дружек. Дружко цыган потчевает Шерепериных из своей кубышки водкою, приговаривая).
Дружко
(поднося прежде Паньку)
Отепер, слава господеві, пройшли вогонь і воду і таки добились до нашої молодої. Вип’єм же, сватку, попереду від нас могоричу; ваш нехай ще трохи постоїть.
(Наливает чарку, подносит) /364/
Пан ько
(отклоняя его руку)
Вам же, пане дружку, на здоров’я!
Дружко
(выпив, остатками брызжет вверх, притопнув ногою. Наливает снова, подает Паньку)
Та так же, як я, сватку! Щоб наші молоді уродливі та повнолиці вдалися та вибрикували!
Панько
(так же выпив)
Та вже ж, не як! А втім, як бог дасть!
Дружко
(потчевая Хиврю)
Що ж, свашенько, і ти таки нашу молоду приглядала та кохала. Випий же й ти нашого могоричу.
Хивря
(випивши и отряхнув рюмку, подает)
От тобі, пане дружку, і я зовсім, щоб тут було весело усім!
Между сим потчеваньем невеста притворилась плачущею. Дружки поют.
Хор дружек
Не плач, не плач, небого,
Що йдеш тепер за нього,
Нехай голосить він,
Що дбає лихо в двір!..
Дружко
(ставя кубышку на стол)
Отепер, кому як завгодно! Я, бачся, на почин своє діло зробив. /365/
Векла Цындря
(с прилавка)
Оце так, пане дружку! Чи рівно й зробив!.. Схаменись лишень! Чого ще нема у твого князя молодого? Ке лиш сюди!
Дружко
А! Звиніть, пожалуйста, Пантелеймоновно! Я, далебі, за сією турбацією і забув про те. Звольтесь! Робіть, що треба.
(Подает ей сивую шапку молодого)
Векла
(берет шапку, подходит к невесте, отшпиливает у нее с голови левый бант)
Еге! От бачите, як-таки князеві бути без квітки на шапці!
(Потом, засукавши рукава своей рубашки до локтей, пришпиливает наскоро к шапке невестин бант. Вздевает шапку себе на голову и, сбросивши с ног свои башмаки, босими ногами вскочила на прилавок и танцует, припевая)
Тепер вдарю гопака,
Як годинонька така,
Щоб ручками заробити,
Та душечку прокропити!
Так-так, таки-так,
Та душечку прокропити!
(Плещет в ладони)
Дружко
(из той же кубишки потчевая Веклу).
Та звольтеся ж, пожалуйте! Може, й справді в горлі захарастилось, то промочіть свою душечку.
Когда Векла выпила, то дружко, взявши от нее чарку, ставит с кубышкой на стол. /366/
Векла
(смотря на это)
Та й тільки! Оце, пане дружку, сим хочеш і відбути? Е, ні! Мене відсіль спроста не зведеш! Або коркові чоботи, або ж червоні черевики! Бач, я то за короваєм, то за гільцем, то за шишками тупцюючи обосила. Люби, боже, правду! А то твій князь молодий все-таки останеться без шапки та без квітки. А ти, дружку, коли взявся за гуж, то не кажи, що недуж...
Иван, подозвав к себе дружка, шепнул ему на ухо, — сей подходит к Векле и, вынув из-за пазухи красные башмаки, отдает ей, говоря.
Дружко
Ізвольтеся ж вам, Пантелеймоновна, гостинець від князя молодого, та верніть його княжецьку шапку.
Векла
(принявши башмаки и вздевши на ноги)
От, бач, мов тут були! Чом же попереду об сім не порахубились — все б менше вам хлопіт було!
(Соскочив с прилавка, схватывает с себя шапку молодого вместе с своим очипком. Волоси ее растрепнулись).
Дружко цыган
(вынув из шапки ее очипок, смеется)
А що, пані швачко, довередувалась, поки волосом засвітила! Хверцюй же тепер простоволоса! Я насилу викупив княжецьку шапку! Овва! та ще буду і з баришем!
(Хохочет)
В это время Векла удало подскочив к нему, вырвала из рук его очипок, оправила свою голову.
Векла
(также смеясь)
Еге, хоч з баришем, та ненадовго! Давай лиш, дружку, скоріш свої музики. А я таки в очіпці заробленими черевичками та похверцюю! /367/
Дружко
Нехай же надалі! Музики пообідають. А ми
(к Вакуле поддружему)
ходім справляться з своїм ділом.
Векла
Ну, коли так, то й так. Справляйтесь мерщій!
(Садится на свое место; и дружко и поддружий уходят)
Явление 7-е
Те же и дружко, поддружий и Хивря.
Дружко на викове, т. е. на крышке хлебной дежи, несет коровай, т. е. большой свадебный калач, покрытый двумя рушниками.
Дружко
(стоя у порога)
Старосто! Пане підстаросто!
Староста Омелько
Ми раді слухати ваше добре слово. Що мовите нам?
Дружко
Благословіте нам у сьому чесному домі та сей чесний хліб розділити.
Староста
Бог благословить — і ми благословимо.
Дружко
Другим разом!
Староста
Бог благословить!
Дружко
Третім разом!
(Кланяется) /368/
Староста
Бог благословить — і ми благословимо! Не мешкайте з чесним хлібом!
Когда дружко подходит ближе с короваєм и ставит его на стол.
Хор дружек
Подивися, наша діво,
Що дружко несе за диво!
Диво се тим гарне пуще,
Що дівочкам не минуще.
По окончании хора Хивря Шерепериха снимает с коровая рушники, перевязывает через другое плечо дружка и поддружего, говоря.
Хивря
У мене вже ні за ким більше рушникувати. Тільки оце і дитини осталось, що Любка. Векла вже відрізана скибка від хліба. А Любка, спасибі їй, пряха неабияка в мене була — напряла пучками та надбала ручками. Квітчайтесь, добрі люди, від її кревної праці!
(Уходит).
Явление 8-е
Те же, кроме Хиври.
Дружко цыган
(оправляя на себе рушники)
От спасибі богові! червоні чоботи, шиті рушники ще й три копи грошей! Марта моя вже щетини накупила та щітки в’яже — чого мені ще більше хотіти? Роби кревно й ходи певно! Ну лиш, пане піддружий, берись за кубишку та за чарку, частуй, а я за оцей чесний хліб приймусь.
Поддружий
(берет кубышку и чарку)
Я до сього торгу й пішки!
(Потчевает) /369/
Дружко цыган
(сперва очерчивает накрест ножом коровай и, перекрестившись, разрезает его на части)
Господи, благослови оцей чесний хліб сій чесній кумпанії розділити!
(Разрезавши на куски, подносит на деревянной тарелке — сперва молодим, потом Паньку Шерепере, старосте и прочим по их свадебному чину. В это время входят два скрипача).
Явление 9-е
Те же и скрипачи, вошедши, кланяются.
Кланяємось молодим і всій чесній кумпанії добрим здоров’ям!
Всі
(приподнявшись)
Спасибі за добре слово!
Дружко
А я ще двічі вам спасибі! Отепер в червоних чоботях погопцювати!
Векла Циндриха
Е! ні, пане дружку! У мене і в самої усі жижки тремтять погарцювати в червоних черевиках; та, бач, така обичайка, щоб попереду коровай відспівати, старшу дружку відвести на вечерю — та тоді вже! Нуте лиш, дружечки, що ви так засумувались!
Хор дружек
(при аккомпанементе скрипок)
Так зділяйте ж короваєм —
То й вам пісні заспіваєм!
Любку ми тепер збули,
Хоч бояри б нас вели; /370/
Дружки старшої в господу,
До отця її, до роду,
Щоб вечерять нам дали,
Коли ж Любку вже збули.
В это время дружко подносит боярам и дружкам по куску коровая. Каждый из них завязывает свой кусок в шитую хустку (ширинку).
Поддружий
(потчевая бояр и дружек)
Спасибі ж вам, пани бояри, і вам, любі дружечки, що ви нашу беседу навістили та розвеселили. Оце ж вип’єм на відході, щоб старша дружка не смутна прийшла в свою господу.
(Кончивши потчевание, ставит кубышку, откланивается, и обратившись к дружку)
Отепер, пане дружку, я своє діло зробив, а ти собі як там знаєш.
Дружко
(подводя старшего боярина и старшую дружку к молодым)
Почоломкайтесь же попереду з молодими на прощання та тоді вже хоч і у свою добру путь. А ви, музики, проводжайте дружок та бояр та грайте їм марш.
Таким порядком попростившись, вся молодежь выходит за дружком с скрипачами.
Явление 10-е
Оставшиеся в избе и Хивря Шерепериха поспешно вшедши и всплеснув руками.
Оце ж, моя годино! Уже бояр та дружок і нема! Я собі на безголов’я вовтузилась над скринею Любчиною та й забарилась. Чи таки ж випроводили їх так як треба?
Поддружий
Та так, свашенько, не турбуйтесь! Все гаразд. /371/
Хивря
(отдавая Векле Цындрихе штоф с водкою и чарку)
На лиш, доню, та почастуй ще ти нас, шоб нашим боярам та дружкам дороженька гладка була.
Векла
Та й я, мамо, так кажу: чого насухо сидіти! На те, батю, кажуть весілля.
(Наливает, потчует сперва Хиврю)
Хивря
(отклоняет ее руку и указывает на Панька)
У тебе, доню, може, ще й батько єсть: а хто старший, то не менший.
Векла
(поднося потом чарку Паньку)
Оце ж, тату, як я обмишулилась!
Панько
А я про се, дочко, й байдуже! Мені аби чарка повна! По сій мові будьмо здорові!
(Пьет и остатками брызжет в потолок)
Нехай же там боярам та дружкам легенько ікнеться! А наші молоді щоб вибрикували!
Векла
(поклонившись)
Дай боже!
(потом потчевает Хиврю)
Хивря
(отклоняет ее руку)
Тобі ж, доню, на здоров’я!
Векла
От, спасибі, мамо, що й мене таки не забуваєте!
(Пьет частыми глотками, утираясь рукавом своей рубашки) /372/
Хивря
Повненьку ж, доню, повненьку, щоб наші молоді повненького личка держались.
Векла
(подает матери и потом потчевает всех свадебных, которые выпивают не без церемонии, приговаривая: «Дай же боже, щоб наші молоді здорові та щасливі були!» Векла припрашивая каждого и кланяясь)
Дай боже вам на здоров’ячко!
(Молодые в это время, стоя и молча, каждому пьющему кланяются в пояс. Векла, кончивши ряд, обращается с чаркою к молодым)
Отепер же, пани молоді, випийте лишень і ви за мою працю!
(Потчевает их, припрашивает. С обеих сторон взаимные церемонии. Потом Векла, доливши чарку, прихлебнула немного, и, поставивши на стол)
Ну! тепер хоч би і черевички обновити! Та, головко бідна, що наші музики так довго там баряться!
Явление 11-е
Те же и Юрко Паливода пьяный, с висящею за поясом скрипкою, в сенях за порогом у растворенной двери, шатаясь, бормочет.
Юрко
А-аж-ж ось і-ї-і я, к-к-ко-л-ли в-вам т-т-тре-треба м-му-муз-зики!
(Потом хочет войти в хату, но, перевалившись через порог, упал, и, барахтаясь на четвереньках, силится привстать. Общий хохот)
Б-ба-бач, я-який т-те-п-пер р-р-регіт! П-п-по-п-пе-реду, я-й-як г-гр-ошей т-т-тре-ба б-було, М-м-ма-т-тві-іо-в-вич-ча н-на п-пок-ку-ті н-не з-зна-л-ли, д-де п-пос-сад-дити, а т-те-п-пер, що-щоб в-вас г-г-р-рець п-по-б-бив, ф-як ч-чо-л-ло-в-вік з-з ж-жур-р-рби ох-ме-л-лив-вся, т-то н-ні-к-ко-м-му й з п-по-р-ро-г-га п-підн-няти, щ-щоб м-ме-н-ні х-хоч н-на Л-люб-бку п-под-ди-в-ви-т-ть-ся. /373/
Явление 12-е
Те же, дружко цыган и два музыканта.
За кулисами слышна известная малороссийская песня: «Ой, надворі метелиця, чому старий не жениться» и проч. с притоптыванием и припеваньем под скрипки.
Дружко цыган
(над ползающим Юрком, от удивления растянувши руки, хохочет и поет)
По дорозі жук, жук,
По дорозі чорний,
Подивіться, добрі люди,
Який він моторний!
З нори виліз жук, жук
З бурими рогами,
Та повзе він туди рачки,
Де ходять ногами!
На Купала жук, жук,
Від Купала рак, рак,
Чи не Іван лиш Купало
Зробив йому так, так!..
Юрко Паливода
(пьяным наречием, так же во всем продолжении своей роли).
Е, бач, неотецький син, ще й глузує! А якби не відхрестився, то, може, й справді спекли б на вогні, мов сирого рака.
Цыган Шмагайло
(с лукавою заботливостыо приподнимая Юрка)
А! се ви, Юрко Матвійович! Я, далебі, і не пізнав вас! Устаньте лиш та сядьте отутеньки.
(Садит его на скамье близ порога)
Ми як бозна-чому раді, що ви оце прибули до нас
(в сторону)
хоч рачки! /374/
Юрко
(садясь и качая головою)
О! ти добрий псяюга! З біса добрий! трохи на Купала не скупав мене у вогні, змовившись з своїм проклятим братерством; а все, бач, щоб Любку від Юрка відбити.
Цыган
(крестя несколько раз Юрка)
Бог з тобою, Матвійович! Коли я що, абощо, то нехай мені бозна-що, а не тільки що — от що!
(Поднимает руку, чтобы самому перекреститься)
Хивря Шерепериха
(подхватывая циганову руку)
Та що оце, пане дружку, схаменись лиш! Чи не гріх таки так божиться, що аж нам слухати сумно!
(Обратясь к Юрку)
А вам, Матвійович, пора б уже й знати честь! Годі б уже білим світом мутити та людей уводити в гріх.
Юрко
А хіба гріх любити Любку?
Хивря
Та що ж, Матвійович, казать правду: що нечля, то й не гоже. Ви удівець, пошти вже віку свого доживаєте, а наша Любка, самі бачите, нівроку їй, як майовий мак цвіте. Отже, розсудіть самі, Матвійович, чи вона таки вам рівня!
Юрко
(размахивая руками и шатаясь)
Та нехай все й так, коли так! Верніть же хоч мені гроші, що взяли у мене.
Хивря
Та за нами, Матвійович, ваше не зайдеться. Поздоров, боже, мого старого та нашого зятя Івана! Гроші /375/ єсть, тільки поноровіте, будьте ласкаві, нам хоч до післязавтрьова — бачите, який тепер нам скрут. А поки суть та діло — вип’єм оце, Матвійович, ще з вами по чарці.
(Берет со стола штоф с чаркою)
Юрко
Я вже й сам давно на чарку позіхаю.
(Шатаясь в сторони, едва схватил чарку в руку, пьет)
Хивря
(взявши со стола шишку, подносит ему)
Закусіть, Матвійович, хлібом святим.
Юрко
(откусивши часть поданого калача, остаток положил за пазуху).
Спасибі ж богові і за се, що хоч шишку заробив на Любчиному весіллі за купалну працю, а вже здорову дулю піднесли мені під ніс!..
(Вертит головою)
Та ще то й гаразд, що хоч відхрестився від сих бузувірів.
(Указивая на цигана и на Ивана)
Дружко цыган
Та годі лиш келементоваться! Тут ось жижки тремтять до халяндри в чоботях червоних. Нуте лиш, музики, заграйте мені під ногу!
Юрко
Оце гаразд! І я таки б послухав.
(С хвастовскою миною)
А може б і ми що-небудь заграли, коли б зуміли. Гм, гм, як було колись. Гм, гм...
Музыканты играют. /376/
Дружко цыган
(с цыганскими ухватками танцует и поет)
Чи я в світі не местюн,
Чи чого не вмію!
Кого схочу — одурю,
Ще й не червонію!..
(Вприсядку с припевом)
Гий, гий! Халяндра!
Ще й не червонію.
Векла Цындря
(схватившись с своего места, взяла себе набекрень шапку молодого, подбегает к цигану и, делая перед ним разные малороссийские выхилясы, танцует и поет)
Чи я в мужа й не жона,
Чи не господиня!
Сім днів хати не мела,
Сміття й не носила.
(Кружась и хлопая руками)
Так-так, таки-так,
Сміття не носила.
Дружко цыган
Мир хрещений осужда
Циганську порідню.
Де сам сотні відбира,
Нас судить за гривню!.. (Гий, гий — и проч.)
Векла Цындря
Ой, бив мене чоловік
За якіїсь вчинки.
Чи я ж йому не напряла
За год три починки!.. (Так-так — и проч.)
Дружко цыган
Коли б оце під шатром
Забряжчали гроші, /377/
То й цигани б були
Білі та хороші!.. (Гий, гий — и проч.)
Векла Цындря
Коли б мені чоловік,
Як я в нього жінка,
Що запила від середи
Та до понеділка!.. (Так-так — и проч.)
Юрко в это время еще более опьянелый, шатаясь и разинув рот, глядит на танцующих; потом шаткими ногами подходит к ним, вынимает из-за пояса свою скрипку, скрипит на ней, притоптывая ногами, делает пьяные гримасы и поет.
Коли б усім розум той,
Що бува навпіслі,
То Купала б я не знав,
Не сів на сім кріслі!..
Дружко цыган
(кувыркаясь пред Юрком)
Як твій розум не стече,
То мене спитайся!
В чужих кріслах як пече,
То мерщій вбирайся!..
(Так припевая и танцуя, лукавою ухваткою, будто нечаянно, зацепил Юрка ногою. Юрко, пошатнувшись несколько раз назад, присел на конце скамейки. Скамья опрокинулась, и Юрко вместе с нею упал. Общий хохот.)
Юрко
(барахтаясь под скамьею)
Та й гарно ж приспівує неотецький чоловік! Чи воно ж таки кожному приштиться так, як оце мені, хто побува на Купала та на Любчиному весіллі. А мені тепер відусіль смачно!..
Дружко цыган, удерживая свой смех, с притворною заботливостью прибегает к Юрку, поднимает его.
Занавес начинает опускаться постепенно. /378/
Дружко цыган
(оглянувшись)
Та постривайте лиш! Що за невірні люди! Тут ось попереду треба вирятувати чоловіка з-під ослінця, а вони вже мерщій ховаться!
(К Юрку)
Переверніться лиш, Матвійович!
Юрко, бормоча, барахтается на цыгановых руках.
Дружко цыган
(бросивши на пол Юрка, обращается к публике с поклоном)
От як бачите, добрі люди, так і кажіть. Раді б і більше діла зробити, так само ж пручається із рук. А тепер, чим багаті, тим і раді — гніву не положіть.
Занавес опустился
