Методика відбору проб грунту

Проби порушеної структури необхідно відбирати желонкою, а моноліт забивним ґрунтоносом (рисунок). Проби необхідно відбирати з кожного ІГЕ, при порушеній структурі не рідше, ніж через 2 м.

Для відбору проб грунту з непорушеною структурою із свердловини використовуються ті ж бурові накінечники (коронки, колонкові труби, желонки, шнеки и т.д.), які зазвичай використовуються при бурінні свердловин. Пробу беруть з кінця накінечника, а при бурінні в водонасичених пісчано – гравелистих грунтах – желонкою, вміст її висипають в ящик, із якого відбирають пробу з урахуванням усіх фракцій.

1 – перехідник, 2 – гвинти, які утримують гільзу, 8 – башмак, 9 – клапан,

10 – замок гільзи, 11 – керноприймальна гільза.

Рисунок - Забивний ґрунтонос.

Відбір монолітів із бурових свердловин виконується за допомою грунтоносів, які по способу занурення розділяють на забивні, які вдавлюються, які обурюють та обертальні. Грунтоноси бувають з керноприйомними гільзами (обоймами), в яких зразки доставляються в лабараторію, та без керноприймальних гільз.

Забивні грунтоноси погружають в породу одним або декількома ударами спеціального пристрою. Ці грунтоноси сильно деформують зразок по краям, тому можуть бути використані тільки для визначення щільності та природної вологості грунту. При зануренні одним ударом ними дозволяється брати із просадкових порід.

Грунтоноси які задавлюютсья занурюють в породи домкратами та полістпасними системами. Ці грунтоноси рекомендуються для відбору монолітів в м’якопластичних та текучих породах. Глибина задавлювання в залежності від конструкції керноприймальної частини може складати 100 – 300 мм. Перед спуском грунтоноса в свердловину внутрішня стінка керноприймальника змазуєтсья технічним вазеліном. Швидкість вдавлювання встановлюється в залежності від кількості води в грунті: в водонасичених грунтах рекомендується повільне занурювання, а в слабоводневих більш швидше – до 3 м/хв.

Перед відбором моноліту забій свердловини повинен бути добре зачищений до порід, які зберігають свій природий стан. Перед пуском грунтоноса в свердловину глибина її заміряєтсья, а після спуксу грунтонос повинен бути зроблений контрольний замір його становище на забої. Після установки грунтонос занурюють в породу на глибину, відповідної висоті моноліта.

Після того як вибрана із грунтоноса моноліт очищається від шламу та в цілях збереження структури та природної вологості грунту він швидко консервується. Існує два способи консервування: парафінування та упаковка в жорстку тару. При упаковці моноліту повинен бути відмічений його верх.

Моноліт, відібраний без жорсткої тари, покривається шаром парафіну та туго обмотується шаром марлі, перед цим пропитаної розплавленим парафіном. Потім поверх марлі він покривається ще одним шаром парафіну, потім обмотується марлією та покривається третім шаром парафіну. До парафінування на верхню грань зразка кладуть етикетку (рисунок), завернуту в кальку, яку також покривають парафіном. Другий екземпляр етикетки змочують розплавленим парафіном, прикріпляють до поверхності за парафінованого зразку та також покривають тонким шаром парафіну.

Рисунок - Етикетка для відбору проб грунту

Транспортування монолітів повинна перевозитись в дерев’яних ящиках (рисунок). Для збереження упаковки проміжності між монолітами засипають дерев’яною стружкою.

1- Лунки

2- Перегородки

Рисунок - Керновий ящик