2015-09-06
481
Латеранський Собор 1059 р. дав новий імпульс в цьому напрямку, що привело, насамкінець, до справжньої реформи. Пізніше поряд з соборами та іншими церквами були засновані справжні монастирі для нижчого духовенства, в яких життя в усьому було схожим на те, що вели в монастирях, за єдиним винятком - духовенству була дозволена приватна власність. Таким чином, в доповнення до намірів церковних законодавців виник новий релігійний орден - орден регулярних каноніків чи, як їх пізніше стали називати "регулярних каноніків Святого Августа". А в 1195 р. св. Домінік став каноніком в Ослі і разом з єпи скопо м цього міста провів у 1201 р. пер етворення Со- борного капітулу в один з капітулів регулярних каноніків у відповідності з статутом
св. Августина. Подорожуючи південною Францією, де в ту епоху вирувала війна, проті альбігойців, Домінік затримався там, почав проповідувати і переконався, що воєнна перемога над єретиками принесе дуже мало користі. Тому він вирішив створити ор ден учителів - проповідників і зумів втягнути у своє починання єпископа Фалька І Тулузи. В 1215 р. він відправився з єпископом до Риму, щоб бути присутнім на Г\ Латеранському Соборі. Інокентій III схвалив його план, але висловив побажання, щос він використав один із вже затверджених статутів. Св. Домінік вибрав статут св. Августина і виробив у відповідності з ним свій власний, в який, однак, вніс також багате від премонстрантів. Остаточне схвалення він отримав у 1216 р. від папи Гонорія ПЗ (1216 -1227). Перший домініканський монастир був утворений при церкві Сан - Ремс в Тулузі. Невдовзі були створені й інші монастирі. Св. Домінік помер у Болоньї в 1221 р. Його наступник, знаменитий Джордано з Саксонії, завершив організацію ордена.
Структура Домініканського ордену вважалася на той час зразковою і стала попередницею ордена ієзуїтів, Ігнатія Лойоли. Домініканці стали першим монашим орденом з централізованим управлінням. Законодавча влада в ньому належала генеральному капітулу, а виконавча доручалася генералові в поєднанні чернецтва ш справою проповіді. Ідеал євангельської бідності був близький св. Домініку і він прийняв І нього досить строгий та аскетичний характер. Наріжним каменем у діяльності домініканців було покладено охорону церковного віровчення та дисципліни, а прикметною рисою домініканців був високий рівень освіченості. Домініканці створили при своїх монастирях мережу шкіл різних ступенів. Всередині XIII ст. остаточно склалась і організація ордену, уникнувши тих потрясінь, яких довелося зазнати францисканцям. Підпорядковані пріорам, домініканські монастирі об'єдналися в провінції під владою "провінціалів". На чолі ордену стояв обраний довічно провінціалами разом з особливими виборцями генеральний магістр; який управляв орденом вкупі з Генеральним Капітулом, який збирався кожні два роки. Законодавча постанова Капітула вважалася діючою після прийняття її послідовно трьома капітулами. Поряд з кліриками, в Капітулі брали участь брати - миряни, які брали велику участь в організації господарського життя ордену, що дозволяло клірикам зосередитися на своїй науковій та проповідницькій діяльності.
В атмосфері, яка характеризувалася посиленням християнізації народних мас, які наверталися до чернечого життя прикладом подвижників, проповідями абатів та монахів, закликами пап почав своє апостольське життя і проповідь Франциск Асизь-кий. Після складних моментів життя Франциск разом з своїми проповідниками став проповідувати покаяння і смерть. Проповідь мала надзвичайний успіх, до братства стали прилучатися багато людей усіх станів. Крім проповіді брати займалися молитвою та роботою, яка часто полягала в допомозі бідним на полях. Невдовзі був складений Статут громади, який і підкреслював її не чернечий, а апостольський характер, в чому й полягала новизна і привабливість.
У 1223 р. був складений новий Статут згідно з яким брати - францисканці давали обітницю в послуху, ціломудрості та бідності і через рік випробувань остаточно вступали в орден. На чолі ордену стояли міністри, які очолювали окремі провінції ордену. Особиста і колективна власність заборонялася. А відсутність постійного пристанови-
| 171 Ні |
ї ща і милостиня як норма життя, проповідь до народу, євангельські засади у стосунках | керівників з підлеглими - усі ці особливості відрізняли францисканців від старих чер-I нечих орденів, і саме вони обумовили незвичайний успіх і поширення Францискансь-I кого ордену. Вплшгфранцисканців на широкі маси поширився завдяки появі напівчер-
| ,Б- |
нечого ордену терціаріїв. Папи також охоче використовували францисканців для спроб ї установити зв'язки із Східною Церквою. Широкого розголосу набули місіонерські
подорожі францисканців наприкінці XIII ст. в татарські і слов'янські землі. Однак після смерті св. Франциска (1226 р.) в ордені намітився розкол. Спроби
генерального міністра Іллі перетворити францисканство у звичайний чернечий орден
(викликали різкий опір з боку ревнителів, які намагалися зберегти початковий апостольський дух громади св. Франциска. Однак "Вічне Євангеліє" написане Іоахімом Флорським було визнане єретичним, і перемогу в ордені здобуло помірковане крило, і яке користувалося підтримкою Риму і не боялося використовувати папські привілеї і І зберігало міцні стосунки з Церквою, але й водночас усувало усі тенденції перетворен-і ня францисканства в один із звичайних орденів.
Апогеєм середньовічної боротьби пап за юридично узаконений інститут папської І влади був IV - ий Латеранський Собор. Папа Інокентій III виношував плани скликан-
| І |
ня цього Собору тривалий час, однак, лише буллою від 19 квітня 1215 р. він повідомив увесь християнський світ про дату відкриття Собору. Сам Собор відкрився у І листопаді 1215 р. На ньому були присутні понад 400 архиєпископів та єпископів, 800 абатів та пріорів, представники королів і князів різних держав. Політика Собору була зорієнтована на об'єднання християн і встановлення миру і підготовкою нового хре-| стового походу. Однак надіям Інокентія не суджено було здійснитися. Його смерть І(16 червня 1216р.) порушила всі плани. Досягнуті з великими зусиллями мир і єдність Гпоглядів були невдовзі порушені усобицями. Щодо діяльності Собору, то на ньому І розглядалося багато питань духовного і політичного характеру, наприклад догматич-; не вчення Церкви, внутріцерковна дисципліна, та юрисдикція, моральний статус ду-I ховенства, чернецтва і пастви. Крім того, обговорювалися політичні і регіональні кон-! флікти; відбулося також утвердження коронації Фрідріха II, який тим самим ставав І повновладним імператором всіх західних земель. На цьому ж Соборі було проголо-I шено сімдесят канонів чи капітулів, а також один декрет, який торкався хрестоносців. 1 Догматичні визначення деяких канонів IV Латеранського Собору не втратили своєї 1 сили до сьогоднішнього дня. Увесь кодекс канонів Собору відкривається Символом Віри католицького віровизначення. Дуже важливо відмітити, що в ньому сформульована таємниця Преосутнення. Другий канон зв'язаний з єресями, у третьому осуджу-; ються єретики і їхні покровителі. У п'ятому - встановлюється старшинство вищих ієрархів: після папи Римського ідуть патріархи Константинопольський, Александр-Р- ійський, Антіохшський, Єрусалимський. Ряд канонів торкалися внутрішнього життя церкви, діяльності монахів та духовних осіб. Багато канонів визначали фінансову ж | політику Церкви.
З огляду на те, що папа Інокентій III був великим законознавцем, то юридичні І процедурно - каральні питання були головними на Соборі, і для їх урегулювання І були створені особливі канони, які передбачали всі тонкощі дізнання та покарання.
Канони IV Латеранського Собору вперше за всю історію Церкви проголошені в імені папи, слід вважати кульмінаційним пунктом в розвитку законодавства середи овічного папства. Жодна категорія осіб, духовних і світських жодна з сторін жиг духовного і мирського, не була обійдена увагою в канонах цього Собору.
Запитання до теми:
Чим було зумовлене виникнення інквізиції? До яких ще заходів вдавалися римські папи д. того, посилити свій вплив і владу?
На що були спрямовані канони ІУ-го Лютеранського Собору? Яке значення для Римської Це кви мали його рішення? Чи відбулося після цього посилення централізованої влади Римськ Церкви?
Завдання до теми:
Схарактеризуйте і порівняйте діяльність чернечих орденів у Західній Європі в XI-XIУ ст.ІІ корисного вони зробили? Чим істотно від них відрізняється орден єзуїтів Ігнатія Лойоли? Чоь діяльність цього ордену можна вважати однією з най похмуріших сторінок в історії Римськ Церкви та Західної Європи?
Список літератури до теми:
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
Лекція №15.
АВІНЬЙОНСЬКИЙ ПОЛОН ПАП. ПРИЧИНИ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ І НАСЛІДКИ. КЛИМЕНТТГСКАСТВАННЯТЇРДЕНУ ТАМПЛІЄРІВ. АНТИПАПА ТА ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ НА РИМСЬКУ ЦЕРКВУ. ПІЗАНСЬКИЙ СОБОР 1409 Р. ЕПОХА ТРОЄПАПСТВА.
Після смерті Бенедикта XI (1303 - 1304 р. р.) у Перуджі, туди, за традицією, зібрг лися кардинали, однак у продовж 11 місяців не змогли досягти згоди, а потім дійіпл компромісу. Французи вибрали архієпископа Бордо, Бертрана де Го, який прийня ім'я Климента V (1305 - 1314 р. р.), але був відсутнім на конклаві. У 1309 р. ві переїхав до Авіньйону. Однак його становище було складним з огляду на тиск, яки чинився на нього з боку короля. Тому він скасував буллу "Шат 8апс1ат", давш зрозуміти, що не втручається у світські справи. Однак французький король Філіп Тщ ний вимагав формального процесу, який оголосив би Боніфація VIII незаконним га пою, а також скасувати орден тамплієрів. Тим часом Климент V зробив Авіньйо своєю резиденцією. За ним в Авіньйон переїхала курія, яка налічувала тоді пона 4000 чиновників. Авіньйон служив папстві як столиця західного християнства впре довж 70 років. Папи добровільно залишили Рим, який не підкорявся їм, однак, як раніше і далі вважали себе наступниками св. Петра. Між Авіньйоном та Римом підтрв мувалися вільні контакти. У політич них с правах Климент V потурав королям Франці Він спочатку скасував буллу Боніфація VII "Шат запсіат", а потім скликав у В'єш
5.: і на Роні Вселенський собор (1311 — 1312 р.), програма якого була зосереджена на трьох::- -:роблемах: розгляд справи ордену тамплієрів, підготовка нового хрестового походу т: га засудження тези "християнської бідності", що її пропагували францисканські спіріту-Іали. З правлячих монархів був присутнім лише король Франції. Філіп Гарний вже і давно вів боротьбу з орденом тамплієрів процес, звинувачуючи їх у віровідступництві, е контактах з нечистою силою, моральній розбещеності тощо. Звинувачені підлягали І церковному судові, тому собор у В'єнні затвердив королівський вирок. Соборні отці І засудили також учення ідеолога спірітуалів П'єра Оліві і схвалили в принципі намір; папи організувати новий хрестовий похід, не приймаючи з цього питання конкретно-I го рішення. А взагалі діяльність Климента V і його наступників була спрямована на І підкорення усього Західного єпископату владі римської курії. Дедалі більше обмежу-ї валась автономія кафедральних капітулів, дедалі частіше на церковні посади призна-І чення проводилося безпосередньо папством. Йшов швидкий розвиток куріальної і бюрократії: були реорганізовані папські трибунали, римська рота та апостольська сиг-; натура, розширені апостольські Камера і Пенітенціарій. З метою покрити величезні і розходи, папа розширив податкову систему, яка охопила всю християнську Європу і і дозволила в короткий термін зібрати просто - таки неймовірні засоби. Після смерті І Климента V Римська кафедра залишалась вакантною більше двох років. Насамкінець І у 1316 р. був обраний в Ліоні кардинал Жак Дюзе, єпископ Авіньйонський, який прийняв ім'я Іоанна XXII. Це був, найбільш упливовий папа XIV ст. Іоанн XXII почав принципову боротьбу з "рухом бідних ", чи з крайнім крилом францисканських спіріту-I алів. Він видав проти них ряд документів, які засуджували ідеологію християнської оїдності. У політиці ж папа Іоанн XXII був недалекоглядним, а тому заподіяв багато шкоди, особливо, в Німеччині. Конфлікт з Людвігом Баварським дійшов до того, що
усі противники папи поставили під сумнів усе вчення, яке стосувалося примату Римського Першосвященика. Це був перший виступ проти папства, який здійснювався широким фронтом в області богослів'я і церковного права. При своїй коронації на трон імператора в Римі Людвіг Баварський проголосив детронізацію Іоанна XXII і на його місце призначив францисканця - спірітуаліста, який прийняв ім'я Миколай V. Вигнаний через два роки з Риму населенням міста він здався на милість Іоанна XXII, який відіслав його в монастир. В доктринальних питаннях Іоанн XXII висував твердження, які викликали протест з боку багатьох теологів (наприклад, ідея про перебування після смерті спасенних християн зіш аііаге - під місячним небесним вівтарем).
Наступником Іоанна XXII був Бенедикт XII (1334 - 1342 р.), а після нього папою був Климент VI (1342 -1352 р.), котрий таки вплинув на німців і вони вибрали королем КарлаІV А при виборах наступного папиІнокентія VI (1352-1362 р.) кардинали встановили перший в історії капітул виборщиків, після чого вони стали розглядати папу як одного з рівних собі. Його наступник Урбан V (1362 - 1370 р. р.) вперше здійснив подорож у Рим. Однак становище в Римі виявилося гіршим, аніж він очікував, тому він скоро повернувся до Авіньйону. Григорій XI (1370 - 1378 р. р.) з допомогою Катерини Бенінкази у 1376 р. назавжди покинув Авіньйон і повернувся до Риму - це сталося у січні 1377 р. Йому вдалося знайти шлях для примирення з Фло-ренцією. Але ще до укладення миру Григорій XI помер і римський народ став вима-
гати папу італійського походження. На престол було обрано архиєпископа міста Барі Бартоломео Пріньяно, який взяв ім'я Урбана VI. Однак невдовзі конфлікти між ним та кардиналами призвели до того, що останні, користуючись підтримкою короля Франції, вибрали папою кардинала Роберта Женевського під ім'ям Климента VII (ан-типапа). Так було покладено початок Великого розколу Західної Церкви, який тривав тридцять дев'ять років. Климент VII зробив резиденцією Авіньйон. Спроби ж збройно узяти Рим виявилися невдалими. Однак грубощі і неврівноваженість Урбана VI набувала дедалі гостріших форм. Він почав боротьбу з королевою Іоанною Неаполітанською, яку оголосив ворогом апостольської столиці. Змова ж куріальних сановників і кардиналів проти Урбана VI закінчилась для них трагічно. За наказом папи були вбиті п'ятеро кардиналів - італійців. Урбан VI помер, оточений загальною ненавистю.
Щодо країн і королів, то на боці Урбана VI були імператор Карл ІV, його наступник Венчислав. На боці папи були також Італія (крім Неаполя), Англія, Угорщина та Скандинавія. Климента ж VII підтримували Франція, Іспанія, Сіцілія, Неаполь, Савойя. Шотландія, Португалія і деякі території Німеччини. Але послух не був стабільним. Часто навіть окремі єпархії розділялися і те ж саме відбувалося з чернечими орденами. До всього цього, зрозуміло, додавалися політичні суперечності, такі як, наприклад, ворожнеча між Францією та Англією. Звичайно, таким стан речей був дуже сумним і безумовно шкодив Церкві.
Наступник Урбана VI Боніфацій IX (13 89 -1404 р.) не тільки не усунув розколу, але й ще більше поглибив його. Адже в Авіньйоні у цей час після Климента VII (1394 — 1423 р.), якого підтримували королівські двори Франції, Неаполя, Шотландія, чаетко-в о Німе ччина. Папу ж у Ри мі визнавали Англія, Португалія та Угорщина. Інші країни зберігали нейтралітет. Боніфацію так і не вдалось подолати розкол. За його часів процвітали непотизм, торгівля відпущенням гріхів та куріальний бюрократизм. Нічого не змінив у становищі Церкви і дворічний понтифікат Інокентія VII (1404 - 1406).
Тим часом скрізь, особливо в Паризькому університеті розроблявся план за планом з метою подолати розкол. Однією з можливостей могло стати зречення Бенедик-та XIII чи Григорія XII (1406 - 1415 р.р.) - чи навіть обох - від папського престолу. Однак узгоджена між обома сторонами зустріч в останню хвилину не відбулася, що викликало невдоволення багатьох королівських дворів. Тоді ініціативу взяла у свої руки кардинальська колегія, яка у 1409 р. скликала в місті Піза собор. Туди приїхали 24 кардинали, багато єпископів, а також представники королівських дворів та університетів. Ані Григорій XII, ані Бенедикт XIII на соборі не були присутні. Після обговорень обидва відсутні папи були проголошені схизматиками і був обраний новий папа - кардинал Петро Філарг, францисканець, який прийняв ім'я Олександр V (1409 -1410 р. р. - антипапа). Він вирішив заснувати власну резиденцію в Валонії і був визнаний більшістю держав. На боці Бенедикта XIII залишилися Іспанія, Португалія та Шотландія, на боці Григорія XII - німецький король Роберт, Ладислав Неаполітанський, частина Італії. Коли Олександр V через рік помер, його наступником став антипапа Іоанн XXIII (1410-1415 р.р^ таким^пшом^ламість-двох тепер троє людей стали називати себе папою, і виявилось ще важче вирішити, хто з них є законним
главою і ких пап додана: викресл І законни
І пізансьі були вш
Запип
Якиме
Яку роль
ються чв;
Чи мо
. зворотні
Списо
Д.П.С
НА./
А. Ми
Прот.
С. Г. т
Лекц ТУСІ ТАІС ПАПі
ЯнГ
| освіту і пройшс
і в уніве]
призна1
став пр
мовами
Нади
ПОВІДЬ!
архієпк | лися ні] І збіглаез
ретичні
І щали н
Гусд
. профес
принес
і Бар главою Римської Церкви. І згодом у Римі не одважувалися розглядати двох пізансь-с ним І ких пап як антипап. Тому коли пізніше папа взяв собі ім'я Климент, то до нього була)роля і додана цифра VII (Климент VII, 1523 - 1534 р.р.), тобто Климент VII - антипапа І(ан- і викреслювався з числа наступників Апостольського Престолу, в той час як наступний швав: законний папа з ім'ям Олександр (1492 - 1503 р.р.) став числитися шостим після 5рой- | пізанського папи Олександра V. Із списків папського щорічного довідника їхні імена яа VI були викреслені лише у 1947 р. полі-
ШОВ-і і Запитання до теми:
| іена- |
папи І Якими об 'єктивними причинами був викликаний так званий авіньйонський полон пап? Яку роль відіграла в цьому явищі світська влада? Чому в Римській Церкві в цей час спостерігаються чвари за престол?
Чи можна пояснити авіньйонський полон пап тим, що в Західній Європі набувають сили не-пник зворотні процеси посилення світської влади у різних країнах? жан- Список літератури до теми:
ЮЙЯ Д-П- Огицкий. Православне и западное християнство.
НИМ Н-.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви. Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
" С. Г. Лозинский. История папства,
сум-
^,але
т~] Лекція № 16.
;тко- ГУСИТСЬКИЙ РУХ. КОНСТАНТСЬКИЙ СОБОР - ЙОГО РІШЕННЯ
,аїНИ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛ Я РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.
ПР°" ПАПАМАРТШУ.
чого
5)- Ян Гус народився у 1369 р. в бідній сім'ї. Йому з труднощами вдалося здобути
пла- освіту і вступити до Празького університету, який він відвідував з 1390 р. по 1396 р., дик- пройшовши в ньому всі ступені до звання магістра. Двома роками пізніше він читав голу. | в університеті теологію, в 1400 р. був рукопокладений в сан священика, в 1401 р. [, що | призначений деканом філософського факультету, в 1402 р. - ректором. В тому ж році свої і став проповідником у Віфлеємській церкві, де вирізнявся своїми полум'яними прохали і мовами.
івер- '■ Надиханий ідеями Уїкліфа, він почав закликати до церковних реформ. Його про-ово- повідь викликала невдоволення багатьох духовних осіб, які звинуватили його перед папа архієпископом в поширенні єретичних учень. Головними противниками Гуса вияви-09- лися німецькі теологи і філософи з Празького університету. Національна ворожнеча [зна- збіглась з розходженнями в богословських та церковних питаннях. Спираючись тео-ія та ретично на Уїкліфа, - прихильника Платона, - Ян Гус був "реалістом", німці ж захи-нсь- щали номіналізм і в 1408 р. винесли вирок основним ученням Уїкліфа. нти- і Гус добився обмеження німецького впливу в університеті, на що у відповідь німецькі "щей і професори і студенти покинупи Прягу і заснували університет в Лейпттігу. Всі пі події ним принесли Гусу повагу і любов чехів, вони побачили в ньому духовного вождя.
В 1411р., коли Іоанн XIII (1410 - 1415 р. р. антипапа) почав закликати до нового біля
хрестового походу, Гус оголосив публічний диспут на тему: "Чи згідне з прямим смис- булі
лом учення Христа, щоб на славу Божу і для спасіння християнського народу були І П
підтримані папські булли про хрестовий похід?" Диспут мав величезний успіх - ге- ВЇД°
роєм його став Ієронім Празький поряд з Гусом. І ли п
Противники Гуса намагалися підвести його під обвинувачення в єресі, призначив- і К
ши диспут про сорок п'ять тез Уїкліфа, до яких приєднали шість тез самого Гуса, борі
Кардинал оголосив Гусу анафему і піддав інтердиктові всіх, хто його підтримував. РеД*
Однак у Празі більшість населення підтримувало Гуса, і лише на вимогу чеського Зреї
короля Вацлава він змушений був покинути Прагу. І носі
В 1414 р. в Констанці під покровительством імператора Сигизмунда відбувся со- |за з(
бор для розгляду вчення Гуса. Основним звинуваченням проти Гуса була підтримка секІ
ним ідей платонізуючого схоластичного реалізму, слідом за Уїкліфом. На Констан- раль
тському Соборі йому було також інкріміновано учення про обов'язкове причастя І Є,
мирян під обома видами. Визнаний злісним єретиком, Гус був спалений, а через рік гиз^
та ж доля спіткала Ієроніма Празького. | Соб
В ряді релігійних реформаторів Ян Гус посідає видатне місце. Православні богослови і Іс вважають його авторитетом в полеміці проти католицизму, протестанти - попередни- І йогс ком Лютера, багато католицьких письменників пишуть про нього з величезною пова- 1 Д°к гою (наприклад папа Пій II). Чеський народ шанує його як свого найбільшого націо- \ ла У нального героя. Все це говорить про духовне багатство і високу моральність Яна Гуса. І ми),
Іскри вогнищ, що спалахнули в 1415 р. і 1416 р. в Констанці, запалили гуситські і взял
війни, які тривали з 1419 р. по 1436 р. Національні, релігійні та соціальні пристрасті налі
дали поживу цім війнам. иіри<
В гуситському русі намітилися два напрямки: утраквіати - під обома видами чи! м^
калікстинці - чашники і таборити з іншого. Прибічники першого напрямку обме- ніст
жилися вимогою вилучення церковних земель і причастя під обома видами (вином: 1°
і хлібом), що служило символом християнської рівності між духовенством і миря- ЮТЬ(
нами. бутк
Таборити, котрі об'єднали навколо себе найбідніші чи радикально налаштовані заки
прошарки населення, вимагали повного здійснення ідеї Уїкліфа, включаючи соціальні І меш
реформи. і мата
Приводом для початку гуситських війн послужила заборона урочистих процесій І авто
з причастям. Народ учинив опір забороні і напав на ратушу. Очолював бунтівників трог
Ян Жижка, який став потім вождем гуситських армій. Папський легат у березні 1420 мун,
р. почав закликати до хрестового походу проти богемських єретиків. У відповідь на лися
це калікстинці і таборити, об'єднавшись для спільної боротьби, перетворили Табор чин<
в неприступну фортецю. Армія хрестоносців, яка налічувала до ста п'ятдесяти ти- |поча
сяч чоловік, п'ять разів атакувала гуситів і щоразу відступала з величезними втра- | 0ДД<
тами.: Дено
У 1424 р. помер Жижка і його місце зайняв Прокоп Великий і Прокоп Малий, які Пі вчинили ряд спустошливих походів у прико рдонні німецькі країну щора зу завд а юч и Іняв ^ поразки імператорським військам і наганяючи жах на німецьке населення. У битві і
ово: зіля Тауса в 1431 р. хрестоносці зазнали остаточної поразки, після чого папа і король смис-1 були змушені шукати перемир'я.
' були І Після тривалих обговорень на Базельському Соборі у 1433 р. був укладений мир, і - ге-1 відомий під назвою "Празьких компактів", за яким гусити отримали право отримува-
! ли причастя під обома видами і вести службу чеською мовою, ачив- Калікстинці та помірковані таборити задовольнилися досягнутим, але частина та-Гуса. боритів продовжувала боротьбу за радикальні реформи, зокрема соціальні. Тут зосе-гував. І редилися всі єретичні елементи, які не допускали ніякого примирення з Церквою, ькогс Зрештою ЗО травня 1434 р. біля Липара (Богемія) вони зазнали поразки від хресто-
| ( |
носців, імператорських військ та калікстинців. Уцілілі таборити скоро знову взялися за зброю, але вже не являли собою серйозної загрози. У 1457 р. з них утворилась іимка; секта богемських і моравських братів, які відрізнялися миролюбністю і високою мо-стан- І ральністю.
частя Єдиною надією, як і раніше залишалося скликання нового собору. Імператор Си-їз рік гизмунд (1410-1437) спонукав Іоанна XXIII бачачи в ньому законного папу, скликати
; Собор, який і був відкритий у Костанці в 1414 р. шови І Іоанн XXIII відбув туди, будучи переконаним, що більшість прелатів будуть на щни-1 його боці. Однак у Костанці він виявив, що це не так. Собор визначив новий поря-юва-: док виборів: кожній так званій "нації" надавався окремий голос незалежно від чис-аціо- ? ла учасників. Було утворено чотири нації: німецька (разом з поляками та угорця-Гуса. І ми), французька, англійська (разом з шотландцями), італійська (п'ята іспанська -гські взяла участь у Соборі лише в 1417 р.) та окремий голос отримала колегія карди-расті налів. Таким чином було ліквідовано перевагу численних італійських прелатів -і прибічників Іоанна XXIII. Крім того, було вирішено, що в даному випадку право ш чи І місця й голосу в окремих націях мають не тільки єпископи, але й богослови - кано-бме- '• ністи і представники князів.
| ;есш иків 1420 |
гаом Іоанн XXIII бачачи, що його надії на утвердження в ролі папи на Соборі розвію-Иря- ] ються немов дим, таємно покинув Констанцу, аби таким чином провалити май-; бутнє зібрання. Справді, багато хто вважав, що Собор не відбудеться, не міг же він шані І закінчитися обранням четвертого папи. В цей складний момент Жан Жерсон, зна-шьні і менитий канцлер Паризького університету і кардинал Петро д'Ай і зуміли підтримати єдність Собору. Вони пояснили, що Собор стоїть над папою, не потребує його авторитету і не може бути розпущений ним. Отже Іонна XXIII було позбавлено трону. Зрікся престолу і Григорій XII. Залишився Бенедикт XIII. Умовляння Сигіз-мунда теж відмовитися від понтифікату не дали результату. Однак у справу втрути-и, на лися іспанці, які до цього підтримували Бенедикта, покинули його і Собор, таким абор І чином, позбавив його звання без будь - якої небезпеки. Внаслідок цього іспанці і ти- • почали брати участь в Соборі як п'ята нація. Кардинали на конклаві вибрали папою Тра- Оддо Колонна, який отримав ім'я Мартіна V. Отже великому розколові було покла-
| І |
дено край. Папа Мартін V почав з того, що всупереч очікуванням учасників Собору не прий-ючи. няв багатьох декретів, які торкалисдреформ, запропонованих Собором. Замість того^ итві: щоб дозволити учасникам Собору приписувати йому лінію поведінки, Мартін V по-
чав укладати договори з окремими націями. В Італії він утвердив королеву Іоанну І рука
(1414-1435 р.р.), а державу привів у порядок. Починаючи з цього часу, папа став редг
немовби зразком незалежного монарха. бере
Константський Собор прийняв рішення про те, що на початку кожних шести років, і мун,
а пізніше десяти років повинен збиратися Вселенський Собор. деда
про:
Запитання до теми: собс
| відн ВІДД |
Якими причинами був викликаний гуситський рух?
Яке значення поглядів Яна Гуса і гуситського руху?
Чим був прикметний Константський собор 1414р.?Які його основні рішення? Як формування
національної свідомості та національних держав вплинули на діяльність учасників Собору? Чим і пеРе
він був важливий для утвердження на римського престолі одного папи? І скли
Список літератури до теми: самк
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство. сиф(
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство. мігж
А. Міллер. Історія християнської Церкви. „
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
С. Г, Лозинский. История папства.
тами
І вирі]
| унія,
КИВ]
Лекція №17. трад:
БАЗЕЛЬСЬКИЙ СОБОР. ПАПА ЄВГЕНІЙ IV. АНТИПАПА ФЕЛІКС V. І ства.
ФЕРАРО-ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ СОБОР І УНІЯ ІЗ СХІДНОЮ ЦЕРКВОЮ. І запе]
| I- |
ВЧЕННЯ МАРКА ЕФЕСЬКОГО ПРО СХОДЖЕННЯ СВЯТОГО ДУХА. Отці
ЛАТИНСЬКЕ ВЧЕННЯ ПРО ЧИСТИЛИЩЕ. ВЧЕННЯ ПРО ФІЛІОКВБ. а дея
Прої Наступником Мартіна V став Євгеній ІV (1431 - 1447 р.р.). перед своїм обранням Сига на вимогу кардиналів не приймати жодного важливого рішення відносно церковних Всел справ. Кардинали також забезпечили за собою право контролювати фінанси папства. "Зібг. Євгеній був людиною суворого способу життя і прихильником твердої руки. Наступ- Свят ного дня після коронації він заявив, що не має наміру дотримуватися незаконно здо- \ прац бутих від нього умов. Потім він рішуче взявся до обмеження кардинальських при- І догм; вілеїв, особливо тих, що були надані кардиналам його попередником Мартіном V. Це І і про викликало велике невдоволення. Прибічники сім'ї Колонна спровокували у місті без- ває, г лад, який, однак, був швидко ліквідований папою. На собор, який зібрався у Базелі 23 віднс липня 1431 р., папа послав своїм легатом вправного дипломата кардинала Джуліано такоя Чезаріні. Внаслідок неправдивої інформації про слабку зацікавленість єпископа Євгеній Бог С ІV вирішив розпустити його. Насправді ж справа виглядала інакше, і численно пред- \ Ргоус ставлені в Базелі єпископати з усієї Європи висловили протест проти цього рішення | і Бог папи. Після дворічних переговорів Євгеній визнав, зрештою, собор законним і дозво- Ос лив продовжити його засідання. Однак організоване сім'єю Колонна повстання прищ- сила сило Євгенія ІV до втечі. В одежі монаха папа утік у Флдрещію,, куди за-нимлюда тта- | пома: ся частина куріальних сановників. Під захистом Медічі, які в цей час тримали в своїх полої
нну І руках владу у столиці Тоскани, Євгеній і далі управляв церквою. Користуючись посе-
стаї редництвом єпископа - кондотьєра Вітейлескі, людини з сумнівною репутацією, папа
береться до акції кривавого умиротворення Риму.За підтримки імператора Сигиз-
юків. мунда Люксембурзького, він вирішив також обмежити претензії соборних отців, які
дедалі наполегливіше проводили в життя принципи канцеляризму і пропагували тезу
про верховенство соборного єпископатом над папством. Не консультуючись з папою,
соборні отці дебатували справу гуситів, церковну реформу, розглядали проблему
відновлення унії з східною церквою, а також вимагали, аби частина папських доходів
віддавалася на користь собору. Під приводом необхідності проведення безпосередніх
? Чим І переговорів з представниками східної церкви Євгеній розпустив Базельський собор і
І скликав єпископів у Феррарі (1437 р.). туди прибуло також сімсот греків, на чолі з
самим імператором Іоаном VIII Палеологом, патріархом Константинопольським Йо-
| сифом, Марком Ефеським та ін. У 1439 р. Собор, головним чином, через фінансові
І міркування був перенесений у Флоренцію, і там 6 липня була урочисто укладена унія.
Невдовзі були укладені також угоди з малими Східними Церквами, в 1439 р. -з вірме
нами, в 1441 р. - з яковитами - монофізитами Єгипту та Ефіопії, в 1444 р. - з якови-
| тами Східної Сірії і в 1445 р. - з несторіанами - халдеями. На Соборі було також
і вирішено організувати новий хрестовий похід проти турків. Однак Флорентійська
і унія, поспіхом зліплена під тиском зовнішніх обставин, не отримала значної підтрим
ки в масах віруючих східної церкви. Адже латинці не могли зрозуміти і визнати давні
традиції церков, які упродовж багатьох століть розвивалися далеко від впливу пап-
I ства. З цього приводу цікавою була дискусія про сходження Святого Духа. Греки
заперечували філіокве, спираючись виключно на Святе Письмо та творіння Святих
Отців. У той час як латиняни висували твердження з апокрифічних і невідомих книг,
а деякі - з підтасованих і перекручених, в які вони силоміць вкинули власне вчення.
! Проти виступив святий Марк Ефеський, стверджуючи, що тільки від Отця, а не від
[ням | Сина походить Святий Дух. При цьому він наводив цитати з Євангелії рішення III
ших І Вселенського Собору. Загалом цій тему у Марка Ефеського присвячена ціла праця -
ггва. } "Зібрання цитат із Святого Письма, Соборів і святих отців, які свідчать про те, що
туп- і Святий Дух виходить тільки від Отця". Всього було зібрана 121 цитата. А ще в одній
здо- і праці "Саріїа 8Шо§І8тіса" Святий Марк наводить докази православного розуміння
три- І догмату про походження Святого Духа. Він показує, що вчення латинян про філіокве
Ще і і про походження Святого Духа від Отця і Сина є хибним, бо з цього неминуче випли-
без- І ває, що тоді буде два Початки і дві дії. Потім він говорить, що Бог Отець є Отець по
іі 23 І відношенню до Сина, Якого Він "породив" чи "народжує"; але той же Бог Отець є
іано І також Причиною буття Святого Духа, Який походить від Нього. Якщо відносно Сина
еній і Бог Отець називається "Отцем", то по відношенню до Духа Святого Він називається
ред- Ргоуоієуз (слов'янською - Ізводітєль), тобто Бог Отець - "Ізводітєль" Святого Духа;
іння І і Бог Отець, Котрий народжує Сина, "ізводить" Святого Духа,
зво- Ось окремі з них: "Словом Господнім небеса утвердилися і Духом уст Його вся
іму- І сила їх" (Псалм 32,6). В Ісайї також читаємо "Дух Господній на Мені, задля Якого ала- | помазав Мене, благовістити послав Мене, з ц ілити зневір е ниххерцем, проповідувати, воїх І полоненим відпущення, і сліпим прозріння". В Євангелії від Матфея стверджується
(10, 19) "Коли ж вас будуть віддавати, не турбуйтеся, як і що говоритимемо, бо вам дано буде в ту годину, що говорити: бо не ви будете говорити, але Дух Отця вашогс буде говорити у вас". В Євангелії від Іоанна: (14, 16): "І Я ублагав Отця і Іншого Утішителя дасть вам, щоб він був з вами повіки, Дух істини".
Суперечки з цього питання були вкрай напруженими, однак імператорові вдалося її схилити всіх до прийняття формули про те, що Святий Дух походить від Отця і Сина н як від єдиного початку і причини". Лише одна людина відмовилась підписуватись під цією формулою - це був св. Марк Ефеський.
Невдовзі грецька церква, особливо після падіння Константинополя у 1453 р. знов} відокремилася від Риму. Зазнав невдачі і хрестовий похід, який закінчився поразкою хрестоносців у 1444 р. під Варно.
Латиняни, втративши майже будь-який контакт з грецькою церквою, тепер добре знали, яким саме були пункти їх розходження. І насамперед у Флоренції було з'ясовано, що питання обряду не є причиною розколу: грек, який захоче перейти до латинян, зовсім не зобов'язаний приймати латинський обряд. Оскільки східні християни були пристрасними прихильниками своїх літургійних звичаїв, рішенняСобору мали принципове значення. Тому декрети, прийняті у Флоренції, залишились і в подальшому фундаментом для всіх положень, які торкалися унії.
Тим часом учасникам Базельського Собору, з огляду на успіх Ферраро-Флорент-ійського Собору, не залишалося нічого іншого, як підкоритися, або відкрито перейти до розколу. Вони одважилися на останнє і вибрали антипапу - графа Амедея, який прийняв ім'я Фелікса V (1439-1449).
Великий розкол був ще на стільки у всіх у пам'яті, що ніхто не міг радіти новому розділенню, хоча й не такому значному. Цим скористалися князі й монархи. Карл VII Фра1щу^кий"о1грилюднив 'Монарший указ" (1438), згідно з яким Церква у Франції ставала майже незалежною від папи. Альфон Арагонський, який спочатку визнав Фелікса V, потім підтримав Євгенія, уклавши з ним угоду у 1444 р. про визнання його І Ві: з боку останнього законним монархом. Відтак Євгеній IV зміг повернутися до Риму ма після майже 70-річної відсутності.
Запитання до теми:
Якими були рішення Базельського Собору?
Навколо яких питань точилися суперечки на Ферраро-Флорентійському Соборі
Чим вони закінчилися? Чи було досягнуто згоди у питанні про сходження Святого Духа?
Список літератури до теми:
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
С. Г. Лозинский. История папства.
V Де
| бо вам вашого Іншого |
Лекція № 18.
ПАПСТВО В ЕПОХУ ГУМАНІЗМУ.
| щалося і Сина, 'ись під ). знову |
Папа Миколай V, Пій II, Каліст НІ та інші. Характеристика пап епохи гуманізму. Інокентій VIII і булла "8иттиз дезісіегаш-ез" (1484 р.). Епоха гуманізму - відродження поганських культів і мистецтва.
Наступником Євгенія V став папа Миколай V (1447-1455). Свій понтифікат він почав у кращих обставинах, аніж його попередник. Досить скоро Миколай V досяг домовленості з імператором і уклав з ним у Відні союз. Миколай V був скромною люди-разкою ї ною, без великих амбіцій, справжнім гуманістом. Його великою заслугою було ство-! рення Ватіканської бібліотеки. У політиці папа Миколай V також намагався зміцнити
| ьшому орент-грейти [, який овому |
> добре єдність Церкви. Уклавши угоди в Аскафенберзі з князями, він цим самим остаточно
'ясова- ліквідував Базельський собор, учасники якого змушені були перебратися в Лозанну
ітинян, до антипапи. Останній, однак, зрікся папського достоїнства і учасники Собору вибрали
ш були законного Миколая V, який відмовився від репресивних заходів щодо своїх противни-
і прин- ків і навіть призначив Фелікса V кардиналом. Спроби ж ПШй після падіння Констан
тинополя організувати хрестовий похід не знайшли підтримки з боку західних коро
лівських дворів. Християнська солідарність існувала у той час вже тільки на словах.
Каліст III (1455-1458) - іспанець за походженням, присвятив усі свої сили, щоб зупинити наступ турецьких військ (1456 р.). На честь перемоги над турками папа встановив свято Преображення Господнього. Він впровадив також у храмах щодня опівдні церковний дзвін (який називався "турецьким") на честь ангела Господнього. За правління Каліста повернулися часи необмеженого непотизму, роздачі церковних і карди-
ірл VII і нальських посад також родичам та прибічникам сім'ї Борджа.
ранції ' Пій II (1458-1464), наступник Калікста III, був гуманістом та романтиком і взагалі
шзнав І людиною різнобічних інтересів. В міжнародній політиці Пій II домігся певних успіхів.
я його і Він переконав короля Людовіка XI скасувати Бурзький "Монарший указ", який був
> Риму і майже розкольницьким. Він підкорив небезпечного тирана Риміни Сигізмунда Мала-
теста, добився акту послуху від богемського короля Георгія Под'єбарда, який симпа
тизував гуситам. Однак йому не вдалося досягти головної мети, яку він поставив
перед собою і папством - створення європейської коаліції проти турків, які, незважа-
| і? |
чи на поразку під Белградом, окупували Сербію, Боснію та Епір. І коли він особисто очолив хрестовий похід, за ним пішло дуже мало охочих. Сам хрестовий похід так і не відбувся, оскільки папа помер 12 серпня 1461 р. Його наступник - Павло II (1464-1471) увіковічив своє ім'я побудовою чудового палацу у Римі, який і досі носить назву Венеціанського Палацу.
Німецькі історики часто дорікали Інокентію VIII за його буллу проти відьм "Зитггшз сіезісіегапіез", випущену ним у 1484 р. Булла, адресована інквізиторам єпархії Констанци, проголошувала, що питання, пов'язані з відьмами та магією, знаходяться в компетенції трибунала Інквизиції. Два інквизитори Констанци, Генріх Інстіторис і Яків Шпренгер, опублікували в зв'язку з цією буллою так званий опус під заголовком "'Молот відьом", який вийшов уперттте в 1487 р. і згодом багато разів переви давався.
Це поклало початок у Німеччині сумно відомому "полюванню на відьом". Було б не
справедливо вважати відповідальним за це тільки Інокентія VIII, який міг не передбачити таких наслідків булли. Ані в Римі, ані в Італії ніколи - ні в той час, ні пізніше - не було процесів супроти відьом. Не через цю буллу, а через слабохарактерність і зв'язані з нею наслідкиІнокентій увійшов до числа пап, які заганьбили престол св. Петра. Провина, звичайною мірою лягає на кардинала, Джуліано делла Ровера, відповідального за те, що він зробив папою в особистих інтересах людину дуже посередню, якого усі роки понтифікату тримав у своїх руках.
Після Сикста IV (1471-1484) папою став Інокентій VIII (1484-1492). Але й він не зумів уникнути бурхливих подій і примх італійської політики. Він був утягнутий у війну, названу "Баронською", у бунт неаполітанських грандів проти короля Франції, що викликало з боку останнього супротив. Навіть більше, син Ферранто Альфонс Калабрійський, у 1483 р. взяв в облогу Рим.
| ні НІ мг Р- ш Ю зк ч; пі ЛІ Л СІ |
Після Олександра VI (1492 - 1503 р.р.) папою став Юлій II (1503 - 1513 р.р.)- посівши папський престол він одразу ж видав буллу, в якій за максимальною суворістю заборонялися усі махінації і підкупи при виборі папи. Він енергійно взявся за зміцнення впливу своєї сім'ї у папській державі. Кардиналам - вибортцикам він уявлявся як поборник миру і незалежності папства. Він звелів карбувати власну срібну монету, вів продуману і стриману фінансову політику. Крім того, його понтифікат був безперервною низкою військових походів, в яких папа особисто брав участь, б'ючись неодноразово у перших шеренгах своєї армії. Головними противниками Юлія були Венеція і Франція. В результаті воєн, які вів Юлій, територія Папської держави розширилась. Для захисту кордонів та привілеїв Папської держави Юлій II створив швейцарську гвардію, яка складалася з добровольців, мешканців Швейцарії. Папа зібрав Комбр-ійський союз, в якому з ним об'єдналися проти Венеції імператор Франції та Іспанії.
| 31\ де (г ІІ |
Союзне військо перемогло венеціанців у битві біля Анйєделло. Але згодом папа змінив свої наміри, уклав сепаратний мир з Венецією і виступив проти Франції. Франція прийняла виклик, і папа організував нову воєнну компанію та особисто брав участь в облозі фортеці Мірандока. Але все таки ніщо не завадило французам захопити Боло- рі нію, Людовік XII вирішив завдати папі удар і в духовній області. Він зібрав церковний Собор у Пізі, щоб викликати розкол. Юлій II і тут діяв миттєво. Він усунув і відлучив від Церкви двох кардиналів, які перейшли на бік Пізи, потім сам зібрав Собор у Римі. Хоча в ньому брало участь небагато прелатів, не було прийнято якихось важливих декретів, цей Собор став вважатися Вселенським і отримав назву V Лате-ранського Собору. Була досягнута мета, яка полягала в тому, щоб завадити початку |ад розколу. Церковний Собор у Пізі закінчився нічим.
У військовій політиці Юлій II тежбув непереможним. Після кількох невдач французи змушені були залишити усю Верхню Італію. Вся Церковна держава знову була приведена в порядек.
Запитання до теми:
Що таке "Зшшпиз сіезісіегапіез" і проти кого був спрямований цей папський документ? Які рішення були прийняті на У-му Латеранському Соборі і чому його стали вважати Вселенським?
Якими засобами папа Юлій 11 домігся встановлення порядку у церкві?
за:в
Список літератури до теми:
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.
С. Г. Лозинский. История папства.
Лекція № 19.
ІГНАТІЙ ЛОЙОЛАІ ЙОГО РОЛЬ У ФОРМУВАННІ "ОРДЕНА ІСУСА".
