Лекція 15

Авіньйонський полон пап. Причини його виникнення і наслідки. Климент V. Скасування ордену тамплієрів. Антипапа та вплив політичних партій на римську Церкву. Пізанський собор 1409 р. Епоха троєпапства.

Після смерті Бенедикта ХІ (1303 – 1304 р. р.) у Перуджі, туди, за традицією, зібралися кардинали, однак у продовж 11 місяців не змогли досягти згоди, а потім дійшли компромісу. Французи вибрали архієпископа Бордо, Бертрана де Го, який прийняв ім’я Климента V (1305 – 1314 р. р.), але був відсутнім на конклаві. У 1309 р. він переїхав до Авіньйону. Однак його становище було складним з огляду на тиск, який чинився на нього з боку короля. Тому він скасував буллу “Unam Sanctam”, давши зрозуміти, що не втручається у світські справи. Однак французький король Філіп Гарний вимагав формального процесу, який оголосив би Боніфація VІІІ незаконним папою, а також скасувати орден тамплієрів. Тим часом Климент V зробив Авіньйон своєю резиденцією. За ним в Авіньйон переїхала курія, яка налічувала тоді понад 4000 чиновників. Авіньйон служив папстві як столиця західного християнства впродовж 70 років. Папи добровільно залишили Рим, який не підкорявся їм, однак, як і раніше і далі вважали себе наступниками св. Петра. Між Авіньйоном та Римом підтримувалися вільні контакти. У політичних справах Климент V потурав королям Франції. Він спочатку скасував буллу Боніфація VII “Unam sanctam”, а потім скликав у В’єнні на Роні Вселенський собор (1311 – 1312 р.), програма якого була зосереджена на трьох проблемах: розгляд справи ордену тамплієрів, підготовка нового хрестового походу та засудження тези “християнської бідності”, що її пропагували францисканські спірітуали. З правлячих монархів був присутнім лише король Франції. Філіп Гарний вже давно вів боротьбу з орденом тамплієрів процес, звинувачуючи їх у віровідступництві, контактах з нечистою силою, моральній розбещеності тощо. Звинувачені підлягали церковному судові, тому собор у В’єнні затвердив королівський вирок. Соборні отці засудили також учення ідеолога спірітуалів П’єра Оліві і схвалили в принципі намір папи організувати новий хрестовий похід, не приймаючи з цього питання конкретного рішення. А взагалі діяльність Климента V і його наступників була спрямована на підкорення усього Західного єпископату владі римської курії. Дедалі більше обмежувалась автономія кафедральних капітулів, дедалі частіше на церковні посади призначення проводилося безпосередньо папством. Йшов швидкий розвиток куріальної бюрократії: були реорганізовані папські трибунали, римська рота та апостольська сигнатура, розширені апостольські Камера і Пенітенціарій. З метою покрити величезні розходи, папа розширив податкову систему, яка охопила всю християнську Європу і дозволила в короткий термін зібрати просто – таки неймовірні засоби. Після смерті Климента V Римська кафедра залишалась вакантною більше двох років. Насамкінець у 1316 р. був обраний в Ліоні кардинал Жак Дюзе, єпископ Авіньйонський, який прийняв ім’я Іоанна ХХІІ. Це був, найбільш упливовий папа ХІV ст. Іоанн ХХІІ почав принципову боротьбу з “рухом бідних “, чи з крайнім крилом францисканських спірітуалів. Він видав проти них ряд документів, які засуджували ідеологію християнської бідності. У політиці ж папа Іоанн ХХІІ був недалекоглядним, а тому заподіяв багато шкоди, особливо, в Німеччині. Конфлікт з Людвігом Баварським дійшов до того, що усі противники папи поставили під сумнів усе вчення, яке стосувалося примату Римського Першосвященика. Це був перший виступ проти папства, який здійснювався широким фронтом в області богослів’я і церковного права. При своїй коронації на трон імператора в Римі Людвіг Баварський проголосив детронізацію Іоанна ХХІІ і на його місце призначив францисканця – спірітуаліста, який прийняв ім’я Миколай V. Вигнаний через два роки з Риму населенням міста він здався на милість Іоанна ХХІІ, який відіслав його в монастир. В доктринальних питаннях Іоанн ХХІІ висував твердження, які викликали протест з боку багатьох теологів (наприклад, ідея про перебування після смерті спасенних християн sub altare – під місячним небесним вівтарем).

Наступником Іоанна ХХІІ був Бенедикт ХІІ (1334 – 1342 р.), а після нього папою був Климент VІ (1342 – 1352 р.), котрий таки вплинув на німців і вони вибрали королем Карла І V. А при виборах наступного папи Інокентія VІ (1352 – 1362 р.) кардинали встановили перший в історії капітул виборщиків, після чого вони стали розглядати папу як одного з рівних собі. Його наступник Урбан V (1362 – 1370 р. р.) вперше здійснив подорож у Рим. Однак становище в Римі виявилося гіршим, аніж він очікував, тому він скоро повернувся до Авіньйону. Григорій ХІ (1370 – 1378 р. р.) з допомогою Катерини Бенінкази у 1376 р. назавжди покинув Авіньйон і повернувся до Риму – це сталося у січні 1377 р. Йому вдалося знайти шлях для примирення з Флоренцією. Але ще до укладення миру Григорій ХІ помер і римський народ став вимагати папу італійського походження. На престол було обрано архиєпископа міста Барі Бартоломео Пріньяно, який взяв ім’я Урбана VІ. Однак невдовзі конфлікти між ним та кардиналами призвели до того, що останні, користуючись підтримкою короля Франції, вибрали папою кардинала Роберта Женевського під ім’ям Климента VІІ (антипапа). Так було покладено початок Великого розколу Західної Церкви, який тривав тридцять дев’ять років. Климент VІІ зробив резиденцією Авіньйон. Спроби ж збройно узяти Рим виявилися невдалими. Однак грубощі і неврівноваженість Урбана VІ набувала дедалі гостріших форм. Він почав боротьбу з королевою Іоанною Неаполітанською, яку оголосив ворогом апостольської столиці. Змова ж куріальних сановників і кардиналів проти Урбана VІ закінчилась для них трагічно. За наказом папи були вбиті п’ятеро кардиналів – італійців. Урбан VІ помер, оточений загальною ненавистю.

Щодо країн і королів, то на боці Урбана VІ були імператор Карл І V, його наступник Венчислав. На боці папи були також Італія (крім Неаполя), Англія, Угорщина та Скандинавія. Климента ж V ІІ підтримували Франція, Іспанія, Сіцілія, Неаполь, Савойя, Шотландія, Португалія і деякі території Німеччини. Але послух не був стабільним. Часто навіть окремі єпархії розділялися і те ж саме відбувалося з чернечими орденами. До всього цього, зрозуміло, додавалися політичні суперечності, такі як, наприклад, ворожнеча між Францією та Англією. Звичайно, таким стан речей був дуже сумним і безумовно шкодив Церкві.

Наступник Урбана VІ Боніфацій ІХ (1389 – 1404 р.) не тільки не усунув розколу, але й ще більше поглибив його. Адже в Авіньйоні у цей час після Климента VІІ (1394 – 1423 р.), якого підтримували королівські двори Франції, Неаполя, Шотландія, частково Німеччина. Папу ж у Римі визнавали Англія, Португалія та Угорщина. Інші країни зберігали нейтралітет. Боніфацію так і не вдалось подолати розкол. За його часів процвітали непотизм, торгівля відпущенням гріхів та куріальний бюрократизм. Нічого не змінив у становищі Церкви і дворічний понтифікат Інокентія VІІ (1404 – 1406).

Тим часом скрізь, особливо в Паризькому університеті розроблявся план за планом з метою подолати розкол. Однією з можливостей могло стати зречення Бенедикта ХІІІ чи Григорія ХІІ (1406 – 1415 р.р.) – чи навіть обох – від папського престолу. Однак узгоджена між обома сторонами зустріч в останню хвилину не відбулася, що викликало невдоволення багатьох королівських дворів. Тоді ініціативу взяла у свої руки кардинальська колегія, яка у 1409 р. скликала в місті Піза собор. Туди приїхали 24 кардинали, багато єпископів, а також представники королівських дворів та університетів. Ані Григорій ХІІ, ані Бенедикт ХІІІ на соборі не були присутні. Після обговорень обидва відсутні папи були проголошені схизматиками і був обраний новий папа – кардинал Петро Філарг, францисканець, який прийняв ім’я Олександр V (1409 – 1410 р. р. – антипапа). Він вирішив заснувати власну резиденцію в Балонії і був визнаний більшістю держав. На боці Бенедикта ХІІІ залишилися Іспанія, Португалія та Шотландія, на боці Григорія ХІІ – німецький король Роберт, Ладислав Неаполітанський, частина Італії. Коли Олександр V через рік помер, його наступником став антипапа Іоанн ХХІІІ (1410 – 1415 р.р.). таким чином, замість двох тепер троє людей стали називати себе папою, і виявилось ще важче вирішити, хто з них є законним главою Римської Церкви. І згодом у Римі не одважувалися розглядати двох пізанських пап як антипап. Тому коли пізніше папа взяв собі ім’я Климент, то до нього була додана цифра VІІ (Климент VІІ, 1523 – 1534 р.р.), тобто Климент VІІ – антипапа викреслювався з числа наступників Апостольського Престолу, в той час як наступний законний папа з ім’ям Олександр (1492 – 1503 р.р.) став числитися шостим після пізанського папи Олександра V. Із списків папського щорічного довідника їхні імена були викреслені лише у 1947 р.

Запитання до теми:

Якими об ‘єктивними причинами був викликаний так званий авіньйонський полон пап? Яку роль відіграла в цьому явищі світська влада? Чому в Римській Церкві в цей час спостерігаються чвари за престол?

Завдання до теми:

Чи можна пояснити авіньйонський полон пап тим, що в Західній Європі набувають сили незворотні процеси посилення світської влади у різних країнах?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.

Прот. В.Рожков. Очерки по истории римо-католической Церкви.

С. Г. Лозинский. История папства.