Лекція 17

Базельський собор. Папа Євгеній ІV. Антипапа Фелікс V. Фераро–Флорентійський собор і унія із Східною Церквою. Вчення Марка Ефеського про сходження Святого Духа. Латинське вчення про чистилище. Вчення про Філіокве.

Наступником Мартіна V став Євгеній ІV (1431 – 1447 р. р.). перед своїм обранням на вимогу кардиналів не приймати жодного важливого рішення відносно церковних справ. Кардинали також забезпечили за собою право контролювати фінанси папства. Євгеній був людиною суворого способу життя і прихильником твердої руки. Наступного дня після коронації він заявив, що не має наміру дотримуватися незаконно здобутих від нього умов. Потім він рішуче взявся до обмеження кардинальських привілеїв, особливо тих, що були надані кардиналам його попередником Мартіном V. Це викликало велике невдоволення. Прибічники сім’ї Колонна спровокували у місті безлад, який, однак, був швидко ліквідований папою. На собор, який зібрався у Базелі 23 липня 1431 р., папа послав своїм легатом вправного дипломата кардинала Джуліано Чезаріні. Внаслідок неправдивої інформації про слабку зацікавленість єпископа Євгеній І V вирішив розпустити його. Насправді ж справа виглядала інакше, і численно представлені в Базелі єпископати з усієї Європи висловили протест проти цього рішення папи. Після дворічних переговорів Євгеній визнав, зрештою, собор законним і дозволив продовжити його засідання. Однак організоване сім’єю Колонна повстання примусило Євгенія І V до втечі. В одежі монаха папа утік у Флоренцію, куди за ним подалася частина куріальних сановників. Під захистом Медічі, які в цей час тримали в своїх руках владу у столиці Тоскани, Євгеній і далі управляв церквою. Користуючись посередництвом єпископа – кондотьєра Вітейлескі, людини з сумнівною репутацією, папа береться до акції кривавого умиротворення Риму.За підтримки імператора Сигизмунда Люксембурзького, він вирішив також обмежити претензії соборних отців, які дедалі наполегливіше проводили в життя принципи канцеляризму і пропагували тезу про верховенство соборного єпископатом над папством. Не консультуючись з папою, соборні отці дебатували справу гуситів, церковну реформу, розглядали проблему відновлення унії з східною церквою, а також вимагали, аби частина папських доходів віддавалася на користь собору. Під приводом необхідності проведення безпосередніх переговорів з представниками східної церкви Євгеній розпустив Базельський собор і скликав єпископів у Феррарі (1437 р.). туди прибуло також сімсот греків, на чолі з самим імператором Іоаном VІІІ Палеологом, патріархом Константинопольським Йосифом, Марком Ефеським та ін. У 1439 р. Собор, головним чином, через фінансові міркування був перенесений у Флоренцію, і там 6 липня була урочисто укладена унія. Невдовзі були укладені також угоди з малими Східними Церквами, в 1439 р. – з вірменами, в 1441 р. – з яковитами – монофізитами Єгипту та Ефіопії, в 1444 р. – з яковитами Східної Сірії і в 1445 р. – з несторіанами – халдеями. На Соборі було також вирішено організувати новий хрестовий похід проти турків. Однак Флорентійська унія, поспіхом зліплена під тиском зовнішніх обставин, не отримала значної підтримки в масах віруючих східної церкви. Адже латинці не могли зрозуміти і визнати давні традиції церков, які упродовж багатьох століть розвивалися далеко від впливу папства. З цього приводу цікавою була дискусія про сходження Святого Духа. Греки заперечували філіокве, спираючись виключно на Святе Письмо та творіння Святих Отців. У той час як латиняни висували твердження з апокрифічних і невідомих книг, а деякі – з підтасованих і перекручених, в які вони силоміць вкинули власне вчення. Проти виступив святий Марк Ефеський, стверджуючи, що тільки від Отця, а не від Сина походить Святий Дух. При цьому він наводив цитати з Євангелії рішення ІІІ Вселенського Собору. Загалом цій тему у Марка Ефеського присвячена ціла праця – “Зібрання цитат із Святого Письма, Соборів і святих отців, які свідчать про те, що Святий Дух виходить тільки від Отця”. Всього було зібрана 121 цитата. А ще в одній праці “Capita Sillogistica” Святий Марк наводить докази православного розуміння догмату про походження Святого Духа. Він показує, що вчення латинян про філіокве і про походження Святого Духа від Отця і Сина є хибним, бо з цього неминуче випливає, що тоді буде два Початки і дві дії. Потім він говорить, що Бог Отець є Отець по відношенню до Сина, Якого Він “породив” чи “народжує”; але той же Бог Отець є також Причиною буття Святого Духа, Який походить від Нього. Якщо відносно Сина Бог Отець називається “Отцем”, то по відношенню до Духа Святого Він називається Provolevs (слов’янською – Ізводітєль), тобто Бог Отець – “Ізводітєль” Святого Духа; і Бог Отець, Котрий народжує Сина, “ізводить” Святого Духа.

Ось окремі з них: “Словом Господнім небеса утвердилися і Духом уст Його вся сила їх” (Псалм 32,6). В Ісайї також читаємо “Дух Господній на Мені, задля Якого помазав Мене, благовістити послав Мене, зцілити зневірених серцем, проповідувати полоненим відпущення, і сліпим прозріння”. В Євангелії від Матфея стверджується (10, 19) “Коли ж вас будуть віддавати, не турбуйтеся, як і що говоритимемо, бо вам дано буде в ту годину, що говорити: бо не ви будете говорити, але Дух Отця вашого буде говорити у вас”. В Євангелії від Іоанна: (14, 16): “І Я ублагав Отця і Іншого Утішителя дасть вам, щоб він був з вами повіки, Дух істини”.

Суперечки з цього питання були вкрай напруженими, однак імператорові вдалося схилити всіх до прийняття формули про те, що Святий Дух походить від Отця і Сина, як від єдиного початку і причини”. Лише одна людина відмовилась підписуватись під цією формулою – це був св. Марк Ефеський.

Невдовзі грецька церква, особливо після падіння Константинополя у 1453 р. знову відокремилася від Риму. Зазнав невдачі і хрестовий похід, який закінчився поразкою хрестоносців у 1444 р. під Варно.

Латиняни, втративши майже будь-який контакт з грецькою церквою, тепер добре знали, яким саме були пункти їх розходження. І насамперед у Флоренції було з’ясовано, що питання обряду не є причиною розколу: грек, який захоче перейти до латинян, зовсім не зобов’язаний приймати латинський обряд. Оскільки східні християни були пристрасними прихильниками своїх літургійних звичаїв, рішення Собору мали принципове значення. Тому декрети, прийняті у Флоренції, залишились і в подальшому фундаментом для всіх положень, які торкалися унії.

Тим часом учасникам Базельського Собору, з огляду на успіх Ферраро-Флорентійського Собору, не залишалося нічого іншого, як підкоритися, або відкрито перейти до розколу. Вони одважилися на останнє і вибрали антипапу – графа Амедея, який прийняв ім’я Фелікса V (1439-1449).

Великий розкол був ще на стільки у всіх у пам’яті, що ніхто не міг радіти новому розділенню, хоча й не такому значному. Цим скористалися князі й монархи. Карл VІІ Французький оприлюднив “Монарший указ” (1438), згідно з яким Церква у Франції ставала майже незалежною від папи. Альфон Арагонський, який спочатку визнав Фелікса V, потім підтримав Євгенія, уклавши з ним угоду у 1444 р. про визнання його з боку останнього законним монархом. Відтак Євгеній ІV зміг повернутися до Риму після майже 70-річної відсутності.

Запитання до теми:

Якими були рішення Базельського Собору?

Навколо яких питань точилися суперечки на Ферраро-Флорентійському Соборі?

Чим вони закінчилися? Чи було досягнуто згоди у питанні про сходження Святого Духа?

Список літератури до теми:

Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.

Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.

А. Міллер. Історія християнської Церкви.