2015-09-06
254
Звертання – це слово або сполучення слів, що називає особу або предмет, до яких звертаються. Виражається найчастіше іменником у кличному відмінку або іменником чи іншою частиною мови у формі називного відмінка: Червона калина, чого в лузі стоїш? Чи засухи боїшся, чи ягід жалкуєш? (Н. п.)
Звертання може бути непоширеним (без залежних слів) і поширеним (з пояснювальними словами). Вживається звертання на початку, в середині або в кінці речення.
| Кома ставиться | Знак оклику ставиться |
| 1) Після звертання (поширеного і непоширеного), якщо воно стоїть на початку речення: Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова… (Сим.). 2) З обох боків звертання, якщо воно стоїть в середині речення: Ах вернися, молодосте, раз до мене в гості! (Вороб.). 3) Перед звертанням, якщо воно стоїть у кінці речення: В світ широкий навпростець ти веди мене, Надіє! (Мас.). 4) Між однорідними звертаннями: Україно моя мила, краю пам’ятливий, там любив я дівчиночку, там я був щасливий (Н. п.). | Після звертання, що стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією. Після знака оклику наступне слово пишеться з великої літери: Україно! Україно! Оце твої діти, твої квіти молодії, чорнилом политі (Шевч.). |
| Якщо перед звертаннями стоять вигуки ой, о,то вони від звертання комами не відділяються: О краю мій, найкращий між краями! (Граб.). |
