2015-09-06
514
Прямою мовою називається точно, без змін передане чуже мовлення. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому належить пряма мова і в який спосіб вона була висловлена.
Пряма мова може передаватися на письмі способами: в один рядок і так, що репліка кожної особи починається з нового рядка.
| Правила | Приклади |
| 1. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і перше слово пишеться з великої літери. Знак питання, знак оклику або три крапки ставляться перед другими лапками, а крапка – після них: А: “П (?)”. 2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире, а слова автора пишуться з малої літери: “П” (?), - а. 3. Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, то лапки ставляться на початку і в кінці прямої мови. Інші розділові знаки ставляться так: а) якщо на місці розриву прямої мови не повинно стояти жодного розділового знака або повинна стояти кома, крапка з комою, двокрапка чи тире, то слова автора виділяються з обох боків комою й тире, а після них перше слово пишеться з малої літери: “П, - а, - п”; б) якщо на місці розриву повинна стояти крапка, то перед словами автора ставиться кома й тире, а після них крапка й тире; друга частина прямої мови пишеться з великої літери: “П, -а. –П”; в) якщо на місці розриву повинен стояти знак питання, знак оклику або три крапки, то ці знаки зберігаються, а після них ставиться тире, після слів автора ставиться крапка й тире, а друга частина прямої мови починається з великої літери: П (!?)..) –а. –П”; г) якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга – другої стоїть після слів автора, то перед другою частиною прямої мови ставиться двокрапка і тире, а перше слово пишеться з великої літери: “П, -а: -П”. | Дивуюсь, радію, у серця питаю: “Скажи, віще сер-це, чи скоро світ буде?” (Кул.). “Піду ж я в сад та згадаю своє дівування, своє залицяння”, - думала Марина (Коц.). “Іди, доню, - каже мати, – не вік дівувати” (Шевч.). “А мені це подобається, - знизувала плечима Галина. - А ти нічого не розумієш, мала ще.?! (Коп.). “Ет, хіба з вами серйозно поговориш? – гніваються уста, очі й брови доньки. - Відпочити вам треба, відпочити хоч кілька днів” (Ст.). “Ще б ми стільки прочитали, як ти, - докинула Василина і пояснила подрузі: - Взимку цілі ночі просиджує над книжками” (Гонч.). |
|
|
|
