укр літ початку ХХ ст

На початку 20ст в українській літературі характеризується появою різних ідейно-естетичних напрямків і течій – реалістичних та антиреалістичних. Модернізм як сукупність антиреалістичних течій торкнувся укр. літератури надзвичайно детально. З’явились певні угрупування письменників, що протиставляли себе прогресивним реалвстичнимтрадиціям.

Не можливо не згадати про людину, яка в літературі та й історії України поч. ХХ ст. відіграла першорядне місце - Володимир Винниченко. М.Коцюбинський про Винниченка говорив: "Кого у нас читають? - Винниченка. Про кого йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? - Винниченка. Кого купують? - знов Винниченка!".

Яка ж тоді роль В.Винниченка в розвитку літературного процесу? Чому його ім`я категорично замовчувалося в радянські часи?

Один із зарубіжних істориків Григорій Кострюк стверджував, що Винниченко є одним із видатніших діячів українського національного державного відродження. Цю думку поділяють і українські літературознавці. "Справді, так судилося йому долею бути, як митцеві, розп`ятим на хресті політики і залишитися однією з найбільш трагічних постатей в історії України."

Після Лютневої революції 1917р. Винниченко очолює перший уряд Української Народної Республіки - Генеральний Секретаріат Центральної Ради, одночасно займає посаду генерального секретаря внутрішніх справ. Намагається провести ідею суверенності України у Федеративному устрої майбутньої держави. Бере участь у переговорах із Тимчасовим урядом. Але чергова криза знову назріває, кульмінація якої припадає на 22 січня 1918 року. Соціал-демократична фракція виходить із уряду. Його очолила Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСД). Відповідно і В.Винниченко склав обов`язки прем`єр міністра.

В той день було проголешено 4-й Універсал: "Україна вважалась самостійною, незалежною республікою". Не можна до кінця збагнути еволюцію творчості "розп`ятого на христі політики" В.Винниченка. Та й не лише цієї "однієї з найбільш трагічних постатей в історії України, а й всього літературного процесу.

Успіх Винниченкові - прозаїсту принесла повість "Краса і сила" (1902). Його закріпили наступні твори: "Суд", "Раб краси", "Федько-халамидник", "Студент". Вершиною творчості Винниченка - художника літературознавці вважають науково-фантастично-філософський роман "Сонячна машина" (1924).

Щодо революції, то з її приходом не всі кинулися захищати її інтереси, існували різні думки, часом навіть повністю протилежні.

- "Слово за тобою Сталіне" (драма)

«Марія» У. Самчука — перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію, страждання українських трудівників села під час «розкуркулення» та голодомору.

Роман У. Самчука «Марія» — один із найдовершєніших творів про трагічну долю України в роки першої світової війни та революції, насильницьку колек­тивізацію й голодомор. Побудований твір у манері художнього життєпису свя­тих і подвижників християнської церкви (агіографічний жанр). Саме ім'я го­ловної героїні — біблійне.

Складається роман із трьох частин, у яких у хронологічному порядку відоб­ражені основні етапи страдницького життя Марії — від народження до смерті.

В її образі втілені високі моральні риси українського народу: доброта, лю­бов, працьовитість, здатність до самопожертви, усвідомлення людської гідності. Тому вона сприймається як символ України XX століття.

Автор змальовує жахливі картини братовбивчої громадянської війни, рево­люції, примусової колективізації та страхітливого голодомору. І в таких умо­вах прості селяни намагаються допомогти один одному, підтримати з ос­танніх сил. У Корнія навіть не піднімається рука вбити свого вірного пса, щоб підхарчуватися і вижити.

Трагедія однієї селянської родини показана як частка трагедії всієї україн­ської нації. Морально скаліченим повернувся з російської солдатчини Корній. Тільки завдяки праці, здоровій сільській атмосфері повернувся він до нор­мального життя. А от його з Марією син Максим так і залишився моральною потворою під впливом більшовицької ідеології. Він вигнав батьків із хати, пив, гуляв і об'їдався під час страшного голоду в селі, за що й одержав від батька страшну, але заслужену кару — смерть.

Письменник, хоч і зробив кінець свого твору трагічним, усе ж зумів услави­ти трудівника-селянина, головного годувальника суспільства, по-філософсь­кому підійшов до осмислення тисячолітніх сімейних традицій та непорушних норм звичаєвого права.

Роман «Марія» У. Самчука — одне з кращих досягнень української літе­ратури.

Бароко – стиль у мистецтв, що становив собою перехідний етап від раннього Ренесансу до класицизму.

Для доби бароко характерна підкреслена урочистість, пишність, складність, примхливість, підвищена мальовничість (контрасність світла і тіні), динамічність композиції, декоративність.

Серед засобів мистецтва центральне місце посідає метафора, порівняння, алегорія. Поруч з цим стиль бароко звертався до живої деталі, до чуттєвої конкретності художнього втілення життєвих явищ, - і цими своїми рисами дає підставу розглядати бароко як початковий етап в зародженні реалізму.

В українській літературі цей стиль позначився також, зокрема у поетиці, своєрідних курсах, що читалися в Києво–Могилянській Академії, так звані “фігурні” вірші, літописи.

На особливу увагу заслуговує “козацьке” бароко.

Літературну обробку дістали кілька найславніших творів, що звуться “літописами”, але від типу літопису дуже відхиляються. Перший із них є літопис “Самовидця”(ім’я якого до цього часу із певністю не вдалося встановити до 1702 р.)

Другий літопис Григорія Граб’янки. Хоча сам твір він писав після 1709 р., та починає свою історію України від початків, проте головна його тема – це період Хмельниччини – єдина досконало оброблена.

Третій – найвизначніший і найбільший твір літописця українського бароко Самійла Величка. Події доведені до 1720 р.

Іван Петрович Котляревський – класик нової української літератури – автор перших, справді національних творів – нев’янучої “Енеїди” і безсмертної “Наталки Полтавки”, поява яких знаменувала собою початок нової доби в історії нашої культури. Котляревський був талановитим національним поетом і драматургом, що в своїх книгах, написаних живою народною мовою, виступив яскравим самобутнім співцем рідної землі, підніс ряд гуманних ідей на захист простих людей з народу і гостро засудив паразитизм, неуцтво, розбещеність панівних верств феодально-кріпосницького суспільства. Звернувшись до народного життя і народної мови, ввівши їх у свої твори, Котляревський спрямував українську літературу на нові шляхи – становлення і розвитку національної літератури. Саме тому йому, як найбільш талановитому із попередників основоположника нової української літератури Т.Г.Шевченка, й належить одне з найпочесніших місць у літературі першої половини ХІХ ст.

Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці, що називалися літописами. Перший літописний запис з'явився в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та інших монастирів.

Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав "Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася". Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок історіографії Київської держави.

Іпатьєвське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської держави).

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого - прославляння кн. Володимира та хрещення Русі, виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха, яке складається з 3 частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора, як приклад для дітей. Це був не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її зовнішнього становища.

"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).

Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців церкви Лаврського монастиря, прославляв зодчих, живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі.

"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних. Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського, який був автором багатьох сказань, повчань, молитов. Його твори були популярні на Русі.

Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості.

"Слово о полку Ігореве" - відомий пам'ятник давньоруської середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньовідомими епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія), "Пісня про Роланда" (Франція), "Витязь в тигровій шкурі" (Грузія).

Найважливіші пам’ятки язичницької літератури. ( Вересова книга)

Знайдені берестяні грамоти обіцянок, листів, послань, договорів, хронологічних послідовних описів з життя окремих визначних людей (“житія”), а також хронологічні записи подій, тобто літописання. Перші книги про Київську Русь у формі літописів “Літопис Руський”, “Повість врем’яних літ”.

До дохристиянського періоду дійшов жанр, як “слово” і “послання”.

“Слово” - своєрідний роздум на ту чи іншу тему з незначним елементом художнього домислу, з ознаками образно–метафоричного мислення, перекладати які до цього часу важко.

“Послання” – прямий наслідок листування в русичів, вони мають елементи спонукання до роздумів, докорів.

Дохристиянська література, її роль у становленні та розвитку української літератури і культури. (Літопис)

“Велесова книга”. Часові рамки складають 2-3 тис. років до нашого часу – праіндоєвропейська мова. Твір складається з II частин (1 частина з 8 дощечок, ІІ частина–27 дощечок). Надзвичайно яскраво представлений образ народу: “Ми, русичі, маємо гордитися своїм походом, своїми людьми, держимося один за одного до смерті”. Центральні образи Білобог - головний Бог добра. За повір’ям, творець землі, води, світла, захисник людей від усього злого. Перетворювався за повір’ям, у білого Лебедя. Чорнобог – бог зла, ворог людей, світла, володар підземного мертвого царства. Згідно з повір’ям перетворювався в Чорного лебедя та постійно воював з Білобогом. На території України храми будувалися ще до християнства, вони були одні із кращих соборів. Саме на Русі було також написано шедевр літератури “Слово...”. Це наскільки поетичний твір, що з ним не можуть порівнятись ні епічні, ні прозові твори. Все це разом свідчить про те, що до християнства існувала високорозвинена цивілізація і культура. За Ярослава Мудрого це була найграмотніша культура. При переговорах, проведених з Руссю, після голосного нападу її на Царгород в 800 році була вислана місія з релігійними завданнями. Сто років тому український археолог Вікентій Хвойка віднайшов рештки найдавнішої людської цивілізації, яку було названо Трипільською культурою. Таку назву було дано на честь села Трипілля, де велись розкопки і були знайдені предмети побуту, поселень праукраїнців. Давньоруська міфологія є свідченням високої духовності давніх українців - оріїв, часів Трипільської культури. Для давніх українців характерне тісне злиття з матір’ю –природою. Найбільш важливими кольорами праукраїнців у період Трипільської культури були жовтий, чорний, білий. Біла хата, біла сорочка, біла свита… Це становило неодмінну національну прикмету українця. Багатство земель більшості областей України на білу глину зумовило традицію мастити стіни у білий колір. З давніх-давен у народних уявленнях біла барва-це символ чистоти, морального здоров’я, душевної краси.. Трипільці ставилися з глибокою повагою, навіть із святою шаною до свого житла. Вони вважали, що хата, як і людина, уміє плакати і усміхатися, вона може бути горда і сумна, пихата і доброзичлива. Все залежало від того, яка родина в ній мешкала. А з якою пошаною трипільці ставилися до рослин. Населення нашої землі з прадавніх часів використовувало їх при різних недугах. Здається, що нема такого дерева, плоду, кореневища, яких не вживали б наші предки. Про це збереглося багато даних у літописних джерелах та стародавніх книжках. Здавна в народі шанували подорожник, любисток, ромашку, полин, ожину, малину, горобину, звіробій, піжму, шпориш… Тільки зумій помітити і побачиш не просто траву, а її величність Рослину, як це робили наші прадіди. За віруванням прадавніх українців, Місяць керував небесною і земною водою. Праукраїнці сповідували культ природи. Космічний вогонь-це тріада: СОНЦЕ, МІСЯЦЬ, ЗОРЯ. Потім головним богом стає Перун, Трибог, Дажбог, Велес. Бог неба Сварог має 12 сузір’їв, що вважалися великими божествами. Космічний час утворення Всесвіту відповідає перебуванню сонячної системи в межах сузір’я Перуна. Отож, у цей день (25 грудня) святкується Різдво світу. Головне свято-це свято Різдва світу. На честь Бога Сварога готували куту з пшениці. Різдво - це дохристиянське свято, а Щедрий вечір почав відзначатися. Як день Нового року. В день народження дідуха (1 січня) молодь ходила з плугом, колядуючи, і просила у Богів успіхів у хліборобстві. Чудовий звичай означає єднання родини, близьких людей, надій на майбутній урожай і добробут і сягає своєю історією у сиву давнину, так відомо. Що давні українці починали виховання своїх дітей розповідями про рід предків своїх богів, закладаючи основи моралі. Родовід у праукраїнців вівся по лінії батька. Велику шану до батька-матері ми бачимо у фольклорі. Улюблені страви трипільців стали основою української кухні (ліплені пироги або вареники, куліш, млинці, пампушки). Праукраїнці знали. Що пшениця-це символ повного місяця і небесної праматері, втілення води та її сили вважалася богиня Дана, зубки часнику символізували фази Бога Місяця. Обряд водіння Кози є імітацією стародавніх жертв на честь бога місяця. Все це відбито у творах усної народної творчості. А творчість народна-цінний набуток його. У ній знайшли втілення найзаповітніші мрії. Помисли, сподівання багатьох поколінь. У невичерпаній її криниці видзвонює духовна наснага трудівника, моральна сила, віра в найсвітліші ідеали, в краще майбутнє. Серед багатьох фольклорних видів і жанрі одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник ще за часів Трипільської культури і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей. Як один із провідних жанрів народної оповідної творчості-казка відіграла важливу роль у розвитку пісенності. Виховні можливості її важко переоцінити. Казка і нині виховує людей у дусі кращих ідеалів трудового народу, навчає розумного, доброго, вічного. Але існує і припущення, що існувала у праукраїнців письменність, і що мові українській не лише 5000 років. Так це чи ні? Важко сказати, але спростувати цю гіпотезу ніяк неможна.