Оцінка фінансової стабільності потенційних партнерів як основа ефективного розподілу інвестиційних ресурсів

Вище ми розглянули задачу розподілу інвестиційних ресурсів у, так би мовити, загальному вигляді. Однак необхідно враховувати, що керівництво підприємства у процесі інвестування визначає основні цілі та орієнтири інвестиційної діяльності у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Тривалий бізнесовий успіх визначається ефективним розподілом обмежених економічних активів у процесі виробництва та максимального задоволення потреб споживачів. Для забезпечення такого розподілу, раціонального поєднання факторів виробництва, створення єдиної економічної системи служить сфера управління, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, діагностику та контроль.

Під діагностикою слід розуміти процес оцінки стану об’єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки і „вузькі місця”.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв’язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи.

Однією з першочергових задач при плануванні фінансових потоків компанії, що діє на основі контрактних форм управління, є оцінка стабільності потенційного підприємства-партнера. Дане положення зумовлене тим, що будь-який господарюючий суб’єкт має за мету досягнення максимально можливого позитивного ефекту у вигляді фінансових та нефінансових результатів. Під нефінансовими результатами слід розуміти досягнення певного соціального ефекту, підвищення ділової репутації, покращення якості товарів та послуг, досягнення високої екологічності виробництва тощо. Головним мірилом фінансових результатів діяльності підприємства є передусім його прибутковість.

Для загальної оцінки потенційного партнера доцільним буде використати пакет методів та інструментів, які зазвичай знаходяться у розпорядженні кредитора, а саме:

а) аналіз ліквідності (платоспроможності, кредитоспроможності) користувача, тобто його здатності сплатити перший внесок (паушальний платіж) та роялті. У фінансовому аналізі розрізняють термінову, поточну, коротко- та довгострокову ліквідність; ліквідність із урахуванням різних типів оборотних активів;

б) аналіз фінансової стійкості (стабільності) підприємства – розрахунок комплексу абсолютних та відносних показників, які характеризують здатність підприємства долати операційні труднощі, а також відображають ступінь фінансової незалежності (автономії), надійності, мобільності підприємства. Коефіцієнти фінансової стабільності розраховуються на основі того самого джерела інформації, що й коефіцієнти платоспроможності (баланс підприємства, тобто форма №1 фінансової звітності), і мають з ними досить тісний взаємозв’язок. Так, одні й ті самі показники під різними назвами зараховуються різними авторами як до групи коефіцієнтів ліквідності, так і до групи коефіцієнтів фінансової стійкості. Деякі вчені визначають фінансову стійкість як довгострокову ліквідність фірми.

в) діагностика потенціалу підприємства (від лат. Potentio – „прихована сила”).

Якщо фінансова стійкість – це тривала здатність забезпечувати платоспроможність фірми, то потенціал буде характеризувати тенденції до збереження/втрати/набуття фінансової стійкості у ще більш довгостроковій перспективі), яка включає в себе:

· оцінку використання наявного потенціалу (вимірником може виступати рентабельність або корисність використання ресурсів у різних функціональних підсистемах: технічній, технологічній, виробничій, кадровій, фінансовій, інформаційній тощо). Вітчизняними аналітиками свого часу було напрацьовано арсенал методів і прийомів оцінки використання потенціалу саме в такому аспекті;

· аналіз змін потенціалу (результативний підхід); оцінка гнучкості виробничої системи підприємства, узагальнюючий показник якої виглядає як:

.

Діагностування різноманітності виробництва потребує певних знань щодо конструктивно-технологічних особливостей конкретних різновидів продукції. Найпростішим методом вважається визначення ступеню різноманітності через коефіцієнт асоціації, що показує частку збіжних елементів виробництва в їх загальній кількості. Чим більшим є коефіцієнт асоціації, тим меншим є ступінь різноманітності і навпаки.

Цікавим підходом до комплексної оцінки потенціалу підприємства як бази його економічного розвитку є так званий кінематичний підхід. Згідно з ним підприємство, яке протягом тривалого часу розвивається високими і стійкими темпами, набуває своєрідної інерції зростання. Вона сама по собі може бути джерелом подальшого руху, якщо при цьому не витрачається потенціал. Зіставленням темпів зростання кінцевих показників підприємства, і, відповідно, показників ефективності (рентабельності) можна визначити різновид економічної динаміки. Якщо вказане співвідношення не перевищує одиниці, значить, підприємство витрачає („проїдає”) свій потенціал, і дана тенденція має бути оцінена відповідно.

Ключові фінансові показники зазвичай відносять до 3 груп: ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності. На основі певного набору коефіцієнтів різних груп формують інтегральні фінансові показники, які дозволяють оцінити стан підприємства у комплексі. В більшості своїй вони орієнтовані на ранню діагностику та попередження ознак неплатоспроможності або банкрутства. Цій же меті слугує й коефіцієнт Бівера:

.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкрутства. До основних методик такого аналізу відносяться:

· 2-факторна модель

· Модель Альтмана

· Модель Р. Ліса

· Модель Сайфуліна

· Модель Фулмера

· Модель Спрінгейта

· R-модель Іркутської державної економічної академії

· Модель Таффлера

· Модель Ж. Депаляна

· Модель Чессера тощо.

Разом з тим, на сьогодні не існує єдиної методики, що враховувала б різносторонність поставленої проблеми і використовувала б одночасно декілька можливих підходів до оцінки потенційного партнера. Задля досягнення найкращого ефекту не достатньо обмежуватись лише аналізом фінансової чи суто психологічної придатності. Необхідно врахувати майновий стан підприємця, його попередню історію, професійні здібності і конкурентоспроможність, а також зовнішні фактори – такі як наявність чи відсутність державної підтримки, надійність банківської установи (грант-елемент) тощо.