2015-09-06
209
Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, слід подбати про те, щоб лексична складова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, положень, визначень і доказів автора.
Наукове писемне мовлення має свої особливості, які слід враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об’єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів. Об’єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокрема в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писемному мовленні рідко використовується займенник першої особи однини „я”. Виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Широко представлені також безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вживання авторського „ми”, проте воно має узагальнений, а часом і умовний характер.
Наведемо кілька прикладів.
1. Було проаналізовано класифікацію...
2. Автор умовно виділив…
3. Зміст управління ми розглядаємо...
4. Наш підхід до розуміння поняття управління дає змогу виокремити…
Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються точним добором слів, правильним використанням терміна, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо.
Логічний характер наукового мовлення визначає широке вживання засобів логічного членування тексту й виділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийоми зовнішнього оформлення тексту – поділ його на частини, розділи, параграфи, з іншого – чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами (ці зв’язки можуть виражатися у межах як одного речення, так і всієї роботи), власне мовні засоби.
