Прикметник

В українській мові прикметник виражає ознаку предмета, дії, явища й найчастіше виконує функцію означення, відповідає на питання який? яке? яка? які? чий? чия? чиє? чиї?: український народ (який?), рідна земля (яка?), Шевченкове село (чиє?), родинні проблеми (чиї?).

За особливостями вираження ознаки предмета, лексичним значенням та особливостями словотворення прикметними поділяють на якісні, відносні та присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові більшою або меншою мірою: широкий – ширший – найширший.

Відносні прикметники називають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонна розмова, договірне зобов’язання.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині (рідше – тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї?: батькова ферма, материне прохання.

3. Особливості вживання прикметників у професійному мовленні:

1. Перевага надається прикметникам книжного походження, таким як: автобіографічний, балансовий, зоологічний, легітимний, маршрутний.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників переваги надають аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: дуже працьовитий, менш вдалий, надто великий.

3. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на попередньому ззді, на старому обладнанні.

4.Слово «самий» на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най-: найдовший, найширший, найбільший.

5. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими форма­ми. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. Відмінку: ставлення студента, пропозиції Коваля.

6.Усталеним є вживання прикметників, які озна­чають географічні назви, що походять:

а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Керченська протока, Казахська затока та под.;

б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, селище Кіровське та под.

7.Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их: два нестандартні вироби).

8. Треба стежити за узгодженням прикметникових закін­чень з іменниками на позначення невизначеної кількості одно­рідних предметів, що існують у певній сукупності: медичне приладдя, рідке пруття

9. Утворюючи просту форму вищого ступеня порівняння прикметників треба пам ’ ятати про такі зміни приголосних звуків:

а) кінцеві приголосні основи на г, з, ж разом з суфіксом -ш- змінюються на -жч-:

дорогий – дорожчий

дужий – дужчий

вузький – вужчий

б) кінцевий кореня с разом з суфіксом -ш- змінюється на - щ-:

високий – вищий

товстий – товщий