Б) Штаб військового референта

А) Становище військового референта.

В залежності від ієрархічного порядку в Організації, тереновим військовим комендантом Провід призначує члена, який уже давніше здобував військовий вишкіл і звання в українській або в чужих арміях; кандидат на військового провідника повинен знати військову справу та мати організаційний хист. Військовий референт має підібрати в терені дальших військовиків і:

— створити штаб (допоміжний орган військового референта-коменданта);

— розділити функції між членами штабу;

— керувати та слідкувати за працею всіх членів штабу;

— бути в постійному контакті з іншими референтами теренового проводу;

— звітувати своїм — діловому та організаційному — командирам.

До складу теренового військового штабу входять наступні референти: комендант, вишкільний, розвідки, зв'язку, мобілізаційний, зброяр, інтендант, служби здоров'я.

б) Штаб військового референта.

Комендант. Комендант очолює штаб, керує цілістю його роботи, перевіряє працю кожного референта, пов'язується з іншими референтами теренового проводу, звітує діловому та організаційному зверхникам, репрезентує штаб.

Вишкільний референт — це рівночасно заступник коменданта. Йому належить завдання опрацювати програму та плян військового вишколу, слідкувати за його виконанням, організовувати й контролювати самооборонні кущі, влаштовувати більші тактичні вправи при співучасті кількох самооборонних кущів.

Самооборонні кущі — це збройні відділи, організовані при станицях. Вони мають завдання військове вишколити чоловіків (без відриву від щоденної праці-занять), щоб на випадок ворожих репресій вони були здатні обороняти власне населення. Організаційна структура самооборонних кущів подібна до структури регулярної армії: ланки, рої, чоти, сотні, курені, загони, з'єднання. Їх очолюють: ланкові, ройові, чотові, сотенні, курінні, окружні коменданти. Вишкіл самооборонних кущів проводять місцеві інструктори (вишкільники) на основі програми, опрацьованої вишкільним старшиною, членом теренового штабу. У вишколі самооборонних кущів найбільше уваги слід приділяти польовому вишколові (який слід проводити в неділі і свята далеко від населених пунктів); інші дисципліни: внутрішня та вартівнича служба, терено- і картознавство (подається відповідно до кваліфікацій місцевого вишкільника), впоряд.

Референт розвідки. Розвідка - це очі та вуха кожної армії, а тим більше підпільної організації та її збройних, відділів. Щоб підпільна організація могла не лише існувати, але й проводити революційну роботу, вона мусить сильно розбудувати розвідний апарат. Регент розвідки має обов'язком підібрати собі людей відважних, метких і хитрих, що зуміли б вивідати у ворога якнайбільше таємниць, потрібних Організації. Щоб та важлива, а. для Організації дуже потрібна ділянка праці давала якнайбільше потрібних даних, Організація влаштовує курси розвідників, на яких специ-розвідники подають методи власні, а також закордонних розвідок — англійської, американської, німецької, большевицької. Хоч такі курси, звичайно, дають слухачам лише загальні відомості, та все ж люди, озброєні теоретично, знаючи, що саме важливо Організації довідатися, самі придумують практичні способи, як отримати потрібні відомості про ворога.

Відомості про ворога. Щоб успішно поборювати ворога, треба його докладно вивчити. Насамперед слід вивчити: організацію ворожих збройних сил; їх розташування та стан: командний склад; програму військового навчання; наукові установи; ідейну виробленість; мобілізаційні пляни; службу безпеки {польову жандармерію, мундировану й таємну поліцію); прикордонну службу; відомості про переслідування, облави й наскоки (де й коли, сила та озброєння); зв'язок (залізниці, літунство, пошта й телеграф, радіо і т.п.); тюрми, арешти й концтабори; фінансові установи (банки, каси).

Референт розвідки дає своїм підлеглим інструкції, що "саме вони повинні розвідати, та визначає час, до якого еони мають одержане завдання виконати. По змозі подає також приблизний спосіб виконання дорученого завдання (у головних рисах).

Практика виявила, що: хоч відомості про ворога роздобути було важко з уваги на воєнні умови та ворожий режим (особливо большевицький), та ОУН, незважаючи на те, завжди мала найновіші відомості про воєнні, державні й економічні таємниці ворога при відносно затраті матеріяльних та фізичних засобів і сил з власного боку.

Референт зв'язку. Не можна уявити собі будь-якої установи, а тим більше підпільної організації (держави в державі), що має свої клітини всюди в краї та за кордоном без добре налагодженого зв'язку. Хоч засоби зв'язку, якими оперує підпільна організація, дуже примітивні та обмежуються лише живою силою, одначе зв'язок налагоджений дуже добре та працює майже з годинниковою точністю. Зв'язок підпільної організації, себто її зв'язкові лінії, мусить наче павутинням зв'язувати цілий край — від Головного Проводу до низів (будова згори вниз) і навпаки (з низів догори), а також між сусідніми тереновими проводами (будова вшир). Крім зв'язкових ліній мусять бути налагоджені кур'єрські пункти, де кур'єри могли б змінятися й відпочивати чи змінити коней. Побудувати зв'язок, який би діяв — це велетенська робота.

Обов'язком референта зв'язку є: налагодити зв'язкові лінії та пункти; визначити зв'язкових контролерів, головно самому контролювати й допильнувати, щоб на тих зв'язкових пунктах були квартири, харчі та зв'язкові, а найголовніше — щоб були розпізнавальні знаки. Часто зв'язкові лінії не можуть довго служити. У випадку підозріння чи викриття („всипи") їх треба негайно замінити. Про саму техніку побудови зв'язкових ліній та пунктів не буду розводитися, бо це річ суворо конспіративна.

Мобілізаційний референт веде облік чоловіків свого терену. Станичні військовики пересилають йому поіменні списки боєздатних і "небоєздатних чоловіків, і на підставі тих списків він робить загальні статистичні обліки для цілого терему, поділяючи чоловіків за військом, військовим та цивільним званням, чергою мобілізації.

Референт-зброяр. Революційна організація, яка поставила собі за мету революційним шляхом звалити ворожий режим та побудувати самостійну державу, мусить мати певну кількість зброї, яка потрібна: для особистої оборони членів; для виконання атентатів; як „початковий капітал" для повстанських відділів. Зброя для члена Організації чи повстанця — це найдорожча річ, бо як довго він її носить — він вільна людина; тому він про неї піклується, нею дорожить. Його зброя має за собою історію, й вона не повинна потрапити у ворожі руки. Певна кількість зброї замагазинована, але про магазини зброї знає лиш зброяр та дуже втаємничені особи. Зброяр веде докладну евіденцію зброї й амуніцй,він піклується про її консервацію та дбає про її поповнення.

Референт-інтендант. Інтендантура — дуже важлива установа підпільної організації. Вона добуває фінанси, щоб забезпечити провід канцелярійним приладдям, учбовим устаткуванням, а членів-повстанціе — харчами й вирядом, У зв'язку з тими чинностями інтендант веде книговодство, дбає про магазини, створює бази постачання, закладає верстати, друкарні, відкриває крамниці, Референт-інтендант має обов'язком бути в постійному контакті з цивільними господарськими чинниками, робити запити, а в часі збройного зриву — забезпечувати бойові відділи всім необхідним.

Референт служби здоров'я. Обов'язки цього референта такі: лікування членів підпілля та бійців бойових відділів; нагромаджування ліків; організація лікарень і амбулаторій; влаштовування санітарних курсів; писання або закуповування відповідних санітарних підручників; огляд призовників.

3. Вишкіл командирських кадрів

Як було вже попередньо згадано, збройний виступ мусить бути грунтовно підготований. Революція, викликана без підготовки, засуджена на невдачу, тому ще задовго до збройного виступу провід Організації влаштовує також військові курси для командирів лартизансько-повстанських відділів. Таких курсів, на яких викладачами є члени вищих штабів, влаштовується, звичайно, більше. З причини конспірації кількість учасників на військових курсах обмежена, невелика, тому практикується кілька випусків. На підготовчих курсах, звичайно, проводиться теоретичний вишкіл. Переробляють польову та внутрішню службу, вартівнику службу, зброєзнавство, терено- і картознавство, інтендантуру, санітарний вишкіл.

Основа бойового вишколу майбутнього партизансько-повстанського командира — це бойова тактика, тому на її оволодіння кладеться найбільший натиск. З тією метою, звичайно, курсанти вивчають статути чужих армій, а щоб вони були їм вповні зрозумілі, їх перекладають на українську мову. За допомогою різних статутів і прикладів з особистих переживань викладач подає практичні правила для кожної бойової ситуації. Спеціяльно слід підкреслювати такі варіянти, які мають застосування в партизанській практиці, а саме: забезпечення маршів і постоів, бої в спеціяльних умовах; наступ, оборона, плановий відступ, заскочення, засідки; тактика боротьби десантних відділів; вогнева дисципліна; вогнево-бойові завдання для автоматників; маневрування; наказодавство. Завершенням вишколу є польовий вишкіл піхоти в рамках полку.

Не буду подавати в деталях, що на підготовчих курсах вивчають з інших дисциплін; згадаю лише, що:

— При навчанні впоряду домінуючу ролю відіграє подавання української термінології для кожної вправи та уніфікація (поєднування) поодиноких вправ. Це важче, тому що багато слухачів командирських курсів здобули військовий вишкіл в чужих арміях і не знають українського військового назовництва (термінології).

— Під час вивчення зброєзнавства належить ознайомити курсантів з найновішими моделями скорострілів, автоматів, гранатометів, гранат, пістолів і взагалі всякої нової зброї ворога та інших держав, а також слід ознайомити з методами вживання кожної зброї.

— При викладанні інтендантури звертати увагу на раціоналізацію й кальорійність окремих харчів; схему адміністрації постачання.

— При санітарному вишколюванні звернути увагу на першу допомогу під/час бою.

Коли Організація охопила своїми клітинами цілий край, коли усвідомлено народ в необхідності скинути чуже ярмо, коли вже вишколені командирські кадри, коли репресії ворога-окупанта стали такі нестерпно жорстокі, що бракує лиш малої іскри, щоб вибухло загальне повстання, та коли створилася сприятлива міжнародна коньюнктура, тоді провід Організації дає наказ організувати відділи, щоб збройне виступити проти ворога.

Б. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБРОЙНИХ ВІДДІЛІВ

4. Призов до партизансько-повстанських відділів

Призов до збройних відділів може відбуватися двома способами: а) диким, або б) організованим, саме про такий буде мова далі.

Коли провід підпільної організації дасть наказ призову до партизансько-повстанських відділів, тоді станиці --- шляхом зв'язку — висилають від себе чоловіків на призовні пункти, де відбувається лікарський огляд; кількість потрібних призовників подає провід Організації. До складу призовної комісії провід делегує: лікаря, по одному членові від обласного та окружного проводів, окружного військовика. Лікар має обов'язок підтвердити стан здоров'я призовників, а у випадку виявлення якоїсь хвороби чи органічної (тілесної) хиби - вирішувати про звільнення призовника від військової служби. Інші члени комісії перевіряють списки призовників, звертаючи спеціяльну увагу на рекомендацію організаційної сітки в мобілізаційних списках, тому бажаним є, щоб до складу призовної комісії входив також референт Служби Безпеки. З уваги на конспірацію, призовні пункти треба організовувати різних місцях, а призовників викликати невеликими групами. Після перегляду призовну відсилаються до партизансько-повстанських баз.

На чолі кожної групи стоїть провідник, що мусить бути авторитетною й енергійною людиною, здатною тримати групу в залізній партизанській дисципліні. Часто призовниками бувають люди, необізнані з військовою справою, що не мали в руках зброї, не знають засад конспірації, є й такі, що хочуть заімпонувати іншим своїм знанням, відвагою, непосидючістю, а всі разом вони — ще не дисципліновані, ще не військо.

Непотрібне вештання призовників по населеному пункті спричинює, перш за все, наскоки, в результаті яких на повстанському боці бувають втрати. Тому провідник групи обов'язком:

— розповісти призовникам про режим і військову дисципліну групи;

— не дозволяти виходити з місць квартирування;

— суворо заборонити вживати гострі напої (алкоголь);

— визначити забезпечення групи;

— на стійку висилати кандидатів з колишніх вояків, що знають обов'язки вартівника;

— в марші призначити одного з призовників (кол. вояка) для того, щоб ішов за групою та стежив за порядком;

— на постоях проводити бесіди про основи конспірації (призовники мають звичай хвалитися перед цивільним населенням, що вони йдуть до партизанських відділів, а буває — передають листи до рідних);

— марші проводити вночі бічними дорогами, обминаючи місцевості, де розташовані окупантські відділи.

Під час постоїв у населених пунктах з місцевим населенням слід поводитися ввічливе тактовно. Заборонити вимагати кращих харчів чи квартир. Щоб більшу групу втримати в руках, провідник групи може поділити її на підгрупи й для кожної визначити ланкового ройового.

Згідно з правилом, провідникові групи не вільно карати призовників, але для дотримає дисципліни провідник групи може покарати т.зв. порядковою карою, як стійкою (не надуживаючи однак засобів кари). У випадку важкої провини, напр., спроба втечі, винного треба заарештувати й передати провідникові призовної комісії на місці, або командирові повстанського загону, до якого група прямує.

Прибувши на повстанську базу, провідник групи звертається до стійкового, щоб цей повідомив командира повстанського загону про прибуття групи призовників. Командир відділу та бунчужний перевіряють призовників і призначають їх до чот.

Звичайно, незвиклі призовники бувають заскочені дисципліною та порядком повстанських відділах, їм здавалося, що партизанка — це збір одчайдухів, що мають завдання воювати, здобувати трофеї й розподіляти їх поміж собою. Тому кожний провідник мусить бути свідомий того, що українська партизанка — це збройний рух поневоленого народу, який поставив собі за мету скинути окупантське ярмо та побудувати вільну, ні від кого незалежну державу. Щоб це важке й відповідальне завдання виконати, належить:

— до того завдання підготуватись;

— слухати тих, що керують визвольним рухом;

— зректися всяких особистих користей;

— перейнятися тією великою ідеєю, яка перековує характери призовників і робить з них воїнів-фанатиків; ідеєю, яка поглине їхнє ціле єство, так що їй вони присвятять усе особисте, а у важку хвилину, щоб не віддатись живим ворогові й не стати зрадником своєї нації, завагаються відібрати собі життя.

З моменту приєднання до відділу призовники стають вояками даного відділу, себто повстанцями. Від тієї хвилини їх зобов'язують усі приписи, які нормують життя й поведінку повстанців. Щоб стати правдивими повстанцями-партизанами, вони мусять пройти вишкільний період, а за тим — вогневе хрещення.

5. Підбір людей до повстанських відділів

У порівнянні з тим, що повстанцеві доводиться зазнавати в рейдах і в боях, навіть примітивізм таборового життя видається раєм. Невиховані й незагартовані одиниці швидко знеохочуються, заламуються. Тому в час призову до партизанських відділів треба звертати пильну увагу на відповідний підбір людей. Тут треба керуватися правилом: „Не кількість, а якість". У тій справі багато помагає організаційна сітка, референти якої, перебуваючи постійно між людьми, знають кожного. Щоб краще пізнати одиницю, референт може брати її на пробу, себто давати завдання — спершу легкі, потім важчі, а при тому спостерігати, як чоловік виконує їх. Також треба звертати увагу на характер людини, на її національну виробленість і ставлення до визвольного руху. По такій пробі й обсервацї буде гаранти, що в повстансько-партизанських відділах опиняться люди вартісні, фанатики революційного руху.

Повстансько-партизанські відділи рекрутуються з усіх верств суспільства: селян, робітників та інтелігенції. На основі дотеперішніх спостережень та досвіду можна дійти до певних висновків щодо бойової-та ідейної вартості кожної верстви та її прошарків.