Займенник. Особливості відмінювання займенників

Займенником називається повнозначна частина мови, якап вказує на предмет (він, вона, воно, ти, ми), ознаки (той, цей, такий), кількість (скільки, стільки), але не називає їх.

1) Особові зайиенники він і вона в непрямих відмінках мають форми з іншими основами: в називному – він – вона, в родовому – його – її (неї), в давальному – йому – їй, у знахідному – його (нього) — її (неї), в орудному — ним — нею, в місцевому — на ньому (нім) — ній.

Форми займенників третьої особи (він. вона, воно, вони) після прийменників уживаються з приставним н: до нього, за неї, з них. Орудний відмінок мас форму з н і без прийменника: ним, нею, ними.

2) Зворотний займенник себе не має називного відмінка.

3) Присвійні, вказівні, питальні та означальні займенники чоловічого роду, в місцевому відмінку однини мають дві форми: на моєму і на моїм, на тому і на тім, ца цьому і на цім.

4) Складні неозначені і заперечні займенники відмінюються лише в основній частині: абихто, абикого, абикому; деякий, дея­кого, деякому. Ніхто, нікого, нікому, ніким, ні на кому.