2015-09-06
466
Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що точно зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов”язково має при собі слова автора. Їх називають авторським введенням.
Пряма мова може стояти: а) після слів автора (авторського введення); б) перед словами автора; в) перед і після слів автора, отже, ніби розриватися словами автора. Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення:
Слова автора: “пряма мова”;
“пряма мова”, (?..) – слова автора;
“пряма мова”, (?..) – слова автора, (.) – “пряма мова”.
Пряма мова може оформлятися у вигляді діалогу, якщо передається розмова, суперечка 2-х осіб, і полілогу, якщо в розмові беруть участь кілька чи багато осіб.
У драматичних творах діалоги й полілоги складають основний текст, тому там лапки й тире не ставляться, а називаються іменами персонажів.
Якщо немає можливості виділити ім”я чи назву дійової особи, то після них ставлять двокрапку.
|
|
|
Непрямою називають чиюсь мову, передану не дослівно. Вона передає лише загальний зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовця. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:
– не є окремим висловленням чи реченням;
– входить у складне речення його підрядною частиною;
– приєднується до головного речення сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, часток хай, нехай;
– може бути частиною простого речення;
– має інтонацію підрядності;
– характеризується наявністю особових займенників та дієслів.
Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму. При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови.
Невласне-пряма мова зустрічається тільки в художній літературі, де й з волі й естетичного задуму автору відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови.
