Зародження реформаційного руху. Головні постулати вчення Лютера і Мюнцера

На початку 16 ст. Німеччина стала головним осередком руху проти папського Риму й центром поширення реформаційних ідей. Руху був спричинений тим, що церква продавала людям індульгенції. Засудив таку діяльність професор богословя Віттенберзького університету Мартін Лютер. 31 жовтня 1517 р. ознайомив людей із списком із 95 тез, у яких критикував торгівлю індульгенціями. Цей день вважається початком реформації – рух за реформу католицької церкви. У 1521 р. Лютера було відлучено від церкви, через непокору папі. Головним постулатом учення стала ідея спасіння тільки особистою вірою. Кожна людина врятує свою душу лише щирою вірою в Бога, для цього вона не потребує посередників, якими є папство та церква. Звідси випливало, що служителів церкви можна розпустити, а майно церкви передати державі. Лютер твердив, що християнські таїнства та ритуали не мають того значення, яке їм приписує церква. Джерелом християнської віри Лютер вважав тільки Біблію. Богослужіння хотів замінити проповідями народною мовою. Із семи церковних таїнств він визнав тільки два – хрещення й причастя. У травні 1521 р. Карл 5 підписав Вормський едикт, за яким Лютера проголошували єретиком. Поступово в реформаційну боротьбу було втягнуте все німецьке суспільство. Багато послідовників Лютера хотіли реформувати не тільки церкву, а й політичний лад Німеччини. Розвивав ідеї Лютера священик Томас Мюнцер. Він закликав не тільки до очищення церкви, а й до встановлення «царства Божого на землі», у якому господарем повинен бути простий народ. Мюнцер хотів, щоб дворяни перестали оббирати селян, щоб лихварі не видурювали останні гроші від бідних, щоб держава не вимагала непосильних податків. Його судження взято за основу народної реформації. Вони набули завершеного вигляду під час Селянської війни 1524-1526 р. Мюнцер переїздив з міста у місто і скрізь створював таємні товариства.