Рр. – франко-шведський

1) Новий уряд, обраний чеським сеймом, зміцнив військові сили країни, вигнав з неї єзуїтів, повів переговори з Моравією й іншими прилеглими землями про створення загальної федерації за типом нідерландських Об'єднаних провінцій. Чеські війська, з одного боку, і їхні союзники з Трансільванського князівства – з іншого, рушили на Відень і нанесли ряд поразок армії Габсбургів. 8 листопаду 1620 р., підійшовши до Праги, об'єднані сили імператорської армії і Католицької ліги в битві біля Білої Гори розгромили чеське військо. Почався терор небувалих масштабів. У 1627 р. так званий Похоронний сейм у Празі закріпив утрату Чехією національної незалежності: "Грамоту величності" скасували, Чехія була позбавлена всіх колишніх привілеїв. Наслідку Білогірської битви позначилися на зміні політичної і військової ситуації не тільки в Чехії, але і у всій Центральній Європі на користь Габсбургів та їхніх союзників.

2) Новим учасником війни став данський король Крістіан IV. Побоюючись за долю своїх володінь, у які, входили секуляризовані церковні землі, але і сподіваючись розширити їх у випадку перемог, він заручився великими грошовими субсидіями від Англії і Голландії, набрав армію і спрямував її проти імперії. Становище врятував Альбрехт Валленштейн, який в імперії створив найману 30-тисячну армію, яка існувала за рахунок вдалих грабежів. Валленштейн зайняв Померанію і Мекленбург, став хазяїном у Північній Німеччині і зазнав невдачі тільки при облозі ганзейського міста Штральзунда, якому допомогли шведи. Вторгшись разом з Тіллі в Ютландію і загрожуючи Копенгагену, він змусив данського короля, що втік на острови, просити миру. Мир був укладений у 1629 р. у Любеці. Данія зобов'язалася не втручатися в німецькі справи.

Одним з найбільших наслідків поразки протестантів на другому етапі війни стало прийняття імператором у 1629 р., незадовго до Любецького миру, Реституційного едикту. Він передбачав відновлення прав католицької церкви на все секуляризоване майно, захоплене протестантами з 1552 р.

Наростання глибокого невдоволення результатами війни й імперської політики серед протестантів, розбрати в габсбурзькому таборі, нарешті, серйозні побоювання ряду європейських держав у зв'язку з різким порушенням політичної рівноваги в Німеччині на користь Габсбургів – усе це були симптоми ненадійності положення імператора і сил, що його підтримували.

3) Улітку 1630 р., нав'язавши перемир'я Польщі, заручившись від Франції великими субсидіями на війну в Німеччині й обіцянкою дипломатичної підтримки, у Померанії висадився зі своєю армією шведський король Густав-Адольф. Густав-Адольф, незважаючи на малу результативність допомоги саксонських військ, спрямував свою армію проти Тіллі й у вересні 1631 р. завдав йому нищівної поразки при селі Брейтенфельд біля Лейпцигу. Це стало переломним моментом у війні – шведам був відкритий шлях у Центральну і Південну Німеччину. Густав-Адольф рушив до Рейну, провів зимовий період, а навесні 1632 р. був уже під Аугсбургом, де на ріці Лехе розбив війська імператора. У травні 1632 р. Густав-Адольф вступив у Мюнхен – столицю Баварії, головного союзника імператора. Валенштейн У 1633 р. він повів переговори зі Швецією, Францією, Саксонією. Восени 1634 р. шведська армія, що втратила колишню дисципліну, потерпіла жорстоку поразку від імперських військ при Нердлінгені. Загони імперських солдатів і іспанські війська, витиснувши шведів з Південної Німеччини, почали спустошувати землі протестантських князів у західній частині країни, що підсилило їхній намір домогтися перемир'я з Фердинандом. Одночасно йшли переговори про мир імператора із саксонським курфюрстом. Він був укладений у Празі навесні 1635 р. Імператор, пішовши на поступки, відмовився від проведення Реституційного едикту в Саксонії на 40 років.

4) Франція вирішила сама вступити у війну. Відновивши союз зі Швецією, Франція почала дипломатичні зусилля для активізації боротьби на усіх фронтах. Республіка Об'єднаних провінцій продовжувала свою визвольну війну з Іспанією і домоглася ряду успіхів у великих морських боях. Мантуя, Савойя, Венеція, Трансільванське князівство підтримали франко-шведський союз. Нейтральну, але дружню Франції позицію зайняла Польща. Росія на пільгових умовах постачала Швецію житом і селітрою. Шведи розбили імператорську армію восени 1642 р. знову при Брейтенфельді, після чого зайняли всю Саксонію і проникнули в Моравію. Французи опанували Ельзасом, діючи узгоджено із силами Республіки Об'єднаних провінцій, одержали ряд перемог над іспанцями в Південних Нідерландах, нанесли їм важкий удар у битві під Рокруа в 1643 р. Події ускладнилися суперництвом, що загострилося, Швеції і Данії, що привело їх до війни в 1643-1645 р. Мазаріні, що змінив померлого Рішельє, приклав чимало зусиль, домагаючись припинення цього конфлікту.

Ще в 1638 р. папа і датський король закликали до припинення війни. Через два роки ідею мирних переговорів підтримав німецький рейхстаг у Регенсбурзі.. Тільки в 1644 р. почався мирний конгрес у Мюнстері, де велися переговори між імператором і Францією; у 1645 р. в іншому, також вестфальськом місті – Оснабрюці – відкрилися переговори, на яких з'ясовувалися шведсько-німецькі відносини.