Ііі. Глобалізм – ворог людства

Україна – європейська держава, українці – європейська нація. Так є вже багато тисяч років. Ні у кого з нас немає у цьому сумнівів. Але чи є європейською сучасна Європа? Ось тут – питання.

Імперське минуле більшості провідних країн європейського континенту тягне їх на дно. Масова багатомільйонна міграція, що не припиняється, продовжує розчиняти англійців, німців, французів, іспанців, італійців тощо поміж вихідцями з Африки та Азії. Атеїзм та ісламізація перетворюють християнські народи на релігійно невизначене населення та вбивають душу європейців. Всілякі „ліві” владні й опозиційні партії активно пропагують та культивують содомію, розпусту, наркоманію, легалізують евтаназію та вбивство дітей – аборти, намагаються узаконити та активізувати псевдонаукові дослідження – клонування тварин і людей. Європа поступово, але впевнено втрачає своє лице, перетворюючись на жахливу нелюдську потвору.

Євросоюз використовується антихристиянськими та антиєвропейськими силами теж на повну. Стирання кордонів та відмінностей між народами руйнує традиційні європейські нації та їх державні утворення. Євросоюз все більше нагадує інший Союз – радянський. Тільки в СРСР панував тоталітаризм комуністичний, а тут бере всю повноту влади у свої руки тоталітаризм ліберально-демократичний.

Зовнішня політика Євросоюзу та його головних гравців – Англії, Німеччини, Франції – як і завжди, відрізняється проституйованою позицією та продажністю. Сьогодні ми можемо спостерігати, як день за днем вони здають Москві Грузію та Україну, вчора ми бачили, як вони безпардонно руйнували християнські Сербію та Македонію. І не зрозуміло, чого там було більше: протистояння сербському імперіалізмові чи допомоги мусульманам-албанцям готувати ґрунт для створення „Великої Албанії”?

При цьому євро-борці „за мир та справедливість у світі” продовжують активно поборювати ті рухи, що виступають із чітких національно-визвольних та християнських позицій – ІРА або ЕТА.

Про Сполучені Штати Америки багато говорити не потрібно. Держава, заснована масонами і ними ж проваджена по сьогоднішній день. Зараз це єдина суперімперія, яка намагається контролювати весь світ. Вона „пхає носа” у всі „шпарини”, нерідко по носі й отримуючи (наприклад, в Іраку та Афганістані). Поборювання націоналізмів та фундаментальних християнських засад – це і є місія сучасної Америки. При цьому, як свідчать різні джерела, власне американський націоналізм всіляко придушується керівництвом США. І це закономірно. Як відомо, і США, і Євросоюз практично повністю контрольовані і їх політика підпорядкована світовим транснаціональним корпораціям, які беруть безпосередню участь зокрема і у підтримці режиму внутрішньої окупації української нації. Це і є третій антиукраїнський фронт.

Проти нас вони ведуть боротьбу, використовуючи методи і впливи, аналогічні до московських. Лише їх імперіалізм носить іншу назву – глобалізація.

Степан Бандера, зазначав, що метою людського існування є наближення до Бога. Але на цьому шляху в українців виникає маса природних та неприродних перешкод. У духовній сфері українці попадають під удар різноманітних західних сект.

Особливо активно у нас діють так звані „Свідки Єгови”. Їх сатанинський культ не тільки антихристиянський за своєю суттю, але й антидержавний. Насамперед „єговісти” опановують свідомість своїх „прихожан”, здійснюють непомітний вплив на „больові” духовні точки рядових членів їх об'єднання. Запрошеного оточують „турботою і увагою”, щоб він відчув уявну зацікавленість у вирішенні його проблем. Внаслідок цього людина починає з довірою ставитися до брехливих постулатів сектантської доктрини і беззастережно вірити всім промовам лідерів культу.

Тонка психологічна обробка, постійні молитви і співи, безперервне спілкування з фанатичними членами секти призводять до того, що у неофіта швидко руйнується здібність до критичного сприйняття чужого учення, а постійна зайнятість справами секти, погане і нерегулярне харчування, короткий сон постійно занурює адепта в стан, коли ним легко маніпулювати.

Таким чином здійснюється розрив колишніх соціальних зв'язків особи, так відбувається її „випадання” з суспільства, народу, нації. Людина вмирає для своїх оточуючих, стає своєрідним легкокерованим „зомбі”, що без сумнівів виконує волю своїх керманичів.

Боже і національне стирається зі світогляду українця, залишається лише „єговізм”.

Звичайно ж, ані чільні, ані, тим більше, рядові „єговісти”, не можуть протистояти підготовленим християнським проповідникам, для яких Христова Віра – сенс буття. Але активність цих духовних паразитів викликає занепокоєння: з кожним роком все більше слабких українських душ потрапляє до їх вміло розставлених тенет.

В Україні існують і сотні інших, прийшлих через західні кордони нашої держави сектантських середовищ, що намагаються розкладати традиційний український християнський простір. Більшість із них є бізнес-корпораціями на кшталт всім відомих фінансових пірамід, головним завданням яких є накопичення капіталу окремими „божими обранцями”. Часто їм це вдається: через легковірність та брак правдивого християнства довірливі українці несуть свої кровно зароблені гривні у кишені „проповідників” та „пасторів”, чим допомагають сатані правити свій бал.

Найяскравішим прикладом є секта нігерійця Сандея Аделаджи „Посольство боже”. Цей визначний „місіонер” з африканських джунглів, маючи про християнство таке уявлення, як „тризубівці” про вивчення зворотної сторони Місяця, заробив на цій темі вже і продовжує заробляти ще десятки мільйонів доларів. Більше того, через всяких недорозвинутих мерів на подобу Черновецького, цей негр намагається впливати і на політику держави Україна.

Духовна сфера є найважливішою для людини, а тому лібералістичний Захід створює деякі руйнівні схеми. Нещодавно насмішили людей декілька монахів, які припхалися з Чехії (для довідки: на сьогодні Чехія – найбезбожніша слов’янська країна), кілька років видавали з себе греко-католиків, поки на догоду сатані не проголосили себе в повному складі владиками, а збіговисько своїх навербованих послідовників – вірним залишком церкви і… відлучили від себе цілу УГКЦ на чолі з Патріархом та Синодом єпископів аж до останнього із мирян. На їхню хворобливу гадку ми всі відпали від них, „істинних”. Воістину! Відвалився дуб зелений від сухої гілляки!

Будьмо пильні! Бо й донині актуальним є попередження Спасителя: „…Приходять до вас в овечій одежі, а всередині вовки хижі” (Мт. 7:15).

Та, незважаючи на активізацію таких диверсій, що руйнують наші захисні бастіони, держава донині не має ні зрозумілої стратегії, ні чіткої тактики спротиву західній експансії. Такий стан насамперед існує тому, що в Україні відсутні чітко визначена національно-захисна ідеологія державотворення та активна, наступальна позиція нашого українського кліру.

На культурній ділянці третього антиукраїнського фронту нас опрацьовують „літератори”-постмодерністи (до речі, багато хто із них справді має українське походження, а їхній духовний гуру – Грабович чомусь уперто видає з себе українця). Захід, як завжди, намагається „загрібати жар чужими руками”, а тому наймає собі на службу усіляких андруховичів, жаданів і карп, які, опромінившись західним постмодернізмом, виливають на українців відра своїх псевдолітературних помиїв, видаючи їх за загальнолюдські цінності та вершини гуманістичного світогляду людини. Насправді ж їх писанина є однозначно антихристиянським та космополітичним чтивом, типовим виявом культурного імперіалізму, що стоїть в одному ряду із „творіннями” широковідомого сатаніста Дена Брауна і йому подібних інших писак.

Очевидним злом є й усілякі поганські та атеїстичні співи відомих західних „артистів”, що не сходять з екранів телевізорів та ефіру радіостанцій. Пісенної творчості українців вчать фестивалі типу „Євробачення”, де регулярно займають провідні місця або різноманітні збоченці, або сатаністи, або ті, що ставляться „толерантно” до перших і других. Через більшість пісень та відеокліпів, що закидаються в Україну із Заходу, нам нав’язується сексуальна розпуста, аморальний спосіб життя, культ споживацтва, шизоїдний матюкливий реп та інші культурні наркотики.

Підтримує таку чужинську експансію на нашу землю й голлівудська кінофабрика, що штампує для світу і українців свій безкультурний продукт. Можна з упевненістю говорити про те, що за декілька останніх десятиліть з Голівуду до нас дійшла лише дещиця фільмів, у яких прославляється християнство, національні та лицарські чесноти, справжні людські почуття. Сучасні творці кінопродукції ставлять на зовсім протилежні речі: кров, секс, бруд. Саме вони переповнюють телебачення та кінотеатри. Все активніше експортується цей вид зброї масового ураження з території США і в Україну.

Не менш важливим питанням, що теж страшенно турбує наших „західних партнерів”, є монорасовий і моноетнічний характер населення України. Якось під час „помаранчевої революції” один з американських сенаторів, побачивши Майдан Незалежності у Києві, прохопився: „Щось ці українці занадто білі…” І подивіться, як влада України відразу ж прислухалась до цієї фрази. Табори „біженців” з Азії та Африки ростуть, як гриби. Фінансуються емігрантські програми порівняно краще, ніж наші Збройні Сили, громадянство України роздається направо і наліво. З благословення західних ліберастів робиться все для того, щоб наш народ якомога швидше почорнів, пожовтів або набрав ще якихось кольорів райдуги.

Але, враховуючи ці проблеми, нам, українцям, необхідно чітко усвідомити, що потоки мігрантів до нас (африканців, в’єтнамців, китайців, корейців тощо) – це планомірна кампанія, розв’язана світовими крутіями та активно підтримана режимом внутрішньої окупації проти нашого народу у боротьбі за безцінну українську землю. Це питання ми не можемо обійти в сучасних умовах. Вирішуючи його, головним є правильно розставлені пріоритети: боротися не з наслідками (ганяючи здичавілих мігрантів українськими степами та лісами), а з причинами – б’ючи наших ворогів (тих, хто створює і організовує міграційні потоки) у саме серце. І найкращою зброєю у цій битві, як і завжди та скрізь, є ідеологія українського націоналізму. І ніщо інше!

Транснаціональні західні корпорації, конкуруючи з Москвою, опановують українську економіку, скуповують рентабельні підприємства та цілі галузі, вводять у свої закриті „елітарні” клуби „українських” олігархів, що грабують нашу країну, домовляючись з ними про найкращий ґешефт.

Військово-політичний блок НАТО простягає свої брудні лапи, намагаючись вчепитися в українську землю та солдатів, щоб задіяти їх до реалізації своїх загарбницьких планів. Вже довго політики України, що демонструють свою державницьку позицію, вельми категорично переконують український народ в єдиній панацеї від всіх бід – вступі до Північно-Атлантичного альянсу.

Не зупиняє їх і те, що Польща (активний член Блоку) на державному рівні постійно проводить свої політичні, шовіністичні акції стосовно нашої країни (чого варті лише останні рішення польського сейму щодо подій сорокових років минулого століття на Волині); що Румунія (також член НАТО) то висуває територіальні претензії до держави Україна, то проводить румунізацію Буковини через закриту паспортизацію, то продовжує етноцид проти українців, які проживають на окупованих Румунією українських етнічних територіях; що угорські міні-імперіалісти нахабно встановлюють в українських Карпатах символи своєї окупації та підживлюють угорські сепаратистські настрої на Закарпатті.

Не зважають такі горе-політики і на те, що лідери НАТО раз у раз запевняють і Москву, і світову спільноту, і самих українців у тому, що вони не мають наміру надавати нам ніякої військової допомоги у випадку конфлікту з Московською імперією. Ці адепти так званої інтеграції у західний військово-політичний блок, повторюють свою мантру: „НАТО нам допоможе, НАТО нас врятує, НАТО нас захистить…” Така позиція – від лукавого. Провідник Степан Бандера зазначав: „Всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на допомогу західних держав і до їхньої політики хотіли б пристосувати українську політику – йдуть безперспективними манівцями”.

Ми, українці, можемо розраховувати тільки на себе, і ні на кого іншого – ні на Захід, ні на Схід!