Боротьба за інвеституру - найбільш значний конфлікт між церквою і світською владою в середньовічній Європі. В XI і XII ст. тата боролися з монархами за право призначення єпископів і абатів. Протистояння тривало близько 50 років, поступово послаблюючи верховну владу в Священної Римської імперії, засновану Салічній династією імператорів. У результаті цього протистояння значно посилилися великі князі та абати. Це завдало непоправного удару по цілісності Священної Римської імперії як держави, від якого вона так і не змогла оговтатися аж до об'єднання Німеччини в XIX столітті. Відкрите протистояння виникло між честолюбним і енергійним папою Григорієм VII (1073-1085) і імператором Генріхом IV (1056-1106). Приводом до конфлікту стали спірні вибори архієпископа Міланського. У 1075 папа заборонив імператору вручати інвеституру прелатам і відсторонив декількох німецьких єпископів. У відповідь імператор зібрав у Вормсі вища німецьке духовенство і оголосив про позбавлення влади Папи. Тоді Папа відлучив Генріха від церкви і звільнив його васалів від зобов'язань вірності. Німецькі князі негайно скористалися цим, оголосивши, що відмовляються підкорятися імператору. Біля розбитого Генріха не залишилося іншого виходу, як визнати свою поразку. У січні 1076 він з жменькою наближених скоїв важкий перехід через Альпи і зустрівся з татом в північно- італійському замку Каносса. Знявши з себе королівські одягу, босий і голодний він три дні чекав дозволу на зустріч, благаючи понтифіка на колінах. (Звідси вираз «ходіння в Каноссу» стало символом найтяжчого приниження, капітуляції). Папа дарував прощення і тимчасово вийшов з протиборства. У цей час німецькі князі обрали герцога Швабського Рудольфа новим правителем Німеччини. У наступні роки Генріх придушував внутрішню опозицію. Папа до останнього моменту зберігав видимий нейтралітет, лише коли чаша терезів стала явно схилятися на користь Генріха, він визнав Рудольфа і знову піддав Генріха анафемі (1080). Незабаром Рудольф був убитий, і у Генріха звільнилися руки для походу в Італію. Він висунув свого тата (антипапу) Климента III (1084-1100), який коронував його в захопленому Римі (1084). Григорій VII закликав на допомогу південно - італійських норманів, що піддали Рим важкого грабежу, що викликало обурення населення. Папа змушений був тікати на південь Італії. Він закінчив своє життя у вигнанні (1085).
Боротьба спалахнула з новою силою після смерті імператора (1106). Зіткнення, що перепліталися з міжусобицями всередині самої Імперії, тривали з перемінним успіхом ще кілька десятиліть. Радикальні плани пап про повний контроль не отримали підтримки в середовищі самих єпископів, які не бажали розлучатися зі своїми світськими вигодами. Вормсский конкордат - компромісна угода між римським папою Калікстом II і імператором Священної Римської імперії Генріхом V, що завершило боротьбу за інвеституру. Укладено 23 вересня 1122 у Вормсі. Ратифікований на Першому Латеранському соборі (1123).тЗа Вормсскому конкордату, обидві сторони дарували один одному справжній мир, король зобов'язався повернути татові і місцевим церквам захоплене в ході конфлікту майно. Угода врегулювало спірні питання в призначенні церковних ієрархів. Воно визнало подвійність положення єпископів, які входили одночасно і в церковну, і в феодальну ієрархію. Імператор відмовлявся від права наділяти прелатів кільцем і палицею - символами духовного звання, яке давалося татом або його легатами. За імператором зберігалося право наділяти єпископів ленами і світською владою, вручаючи їм скіпетр. Папа пішов на три великі поступки. Він визнав, що єпископи повинні нести васальні обов'язки перед імператором, погодився на присутність імператора при обранні єпископів на німецькій території і дозволив імператору висловлювати свою думку в спірних випадках. Імператор у свою чергу обіцяв, що вибори проходитимуть без симонії і примусу. В Італії та Бургундії імператор позбувся права брати участь в обранні і вручав інвеституру після шести місяців. В цілому, конкордат був більш вигідний татові, ніж імператору.
2015-09-06
4172
