Функціональні можливості віртуальних підприємств

Віртуальне підприємство (ВП) – це співтовариство територіально роз'єднаних фірм чи співробітників, що обмінюються продуктами своєї праці і спілкуються винятково електронними засобами при мінімальному або цілком відсутньому особистому контакті. По суті віртуальне підприємство – це нова форма економічної організації. Воно являє собою трупу економічних суб'єктів, що об'єднують свої сили для надання певної послуги, яка традиційно надавалася одним підприємством. Така можливість, у кінцевому результаті, серйозно впливає на стратегії розвитку як усієї економіки, так і окремих підприємств.

Віртуальні підприємства класифікують:

1. За тривалістю:

o одинарний бізнес;

o довгостроковий альянс.

2. За топологією:

o динамічна структура;

o фіксована структура.

3. За участю:

o одинарна;

o багаторазова.

4. За координацією:

o подібна „зірці”;

o демократичний альянс;

o федерація.

5. За видимістю:

o одиночний рівень;

o мультирівень.

Функціональні можливості віртуального підприємства:

1. Основні функціональні можливості щодо обробки інформації:

o обмін бізнесовою (наприклад, замовленнями) і технічною інформацією (наприклад, звітами про якість моделей товарів);

o розподіл інформації: каталоги, ринкова інформація, профілі компанії тощо;

o розповсюдження інформації: пропозиції для тендерів, новини і т.д.;

o безпека та аутентифікація інформації, обмін якою здійснюється;

o перегляд (наприклад, статусу замовлення) і механізми повідомлення;

o обробка на основі стандартів (ЕDІFАСТ, SТЕР).

2. Функціональні можливості щодо матеріалів:

o логістика;

o управління матеріальними потоками;

o прогнозування;

o обробка інформації, характерної для матеріальних потоків (наприклад, зчитування штрих-кодів).

3. Креативні та конфігураційні функціональні можливості:

o пошук і вибір партнерів;

o переговори та управління контрактами;

o ролі і призначення відповідальності;

o визначення потоку робіт (workflow).

4. Нові послуги, що виникають:

o підтримка електронної комерції: електронні каталоги, «активні» ринкові інструментальні засоби, безпечні механізми здійснення платежів тощо;

o довідники постачальників продуктів/послуг;

o спеціалізовані послуги-поради.

5. Координаційні функціональні можливості:

o локальна координація (підтримка workflow у кожному вузлі);

o глобальна координація віртуального підприємства: розподілене управління ресурсами, розподілене планування тощо;

o партнерський інжиніринг.

Для утворення віртуального підприємства необхідні такі технологічні засоби:

Бізнес-процес – це сукупність однієї або більшої кількості пов’язаних між собою процедур чи операцій, які спільно дозволяють реалізувати деяку бізнес-задачу або політичну мету підприємства, як правило, в межах його організаційної структури, що описує функціональні ролі і відносини.

Існує декілька визначеннь workflow, які найчастіше використовуються в літературі. Наприклад:

Визначення 1. Workflow – це автоматизація (повна або часткова) бізнес-процесу, за якої документи, інформація або завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого відповідно до набору процедурних правил.

Визначення 2. Система управління workflow – це система, яка описує, створює и управляє потоком робіт (по суті, бізнес-процесом) за допомогою програмного забезпечення, що працює на одній або кількох машинах-workflow, які можуть інтерпретувати опис процесу, взаємодіяти з учасниками потоку робіт і за необхідністю викликати відповідні програмні додатки та інструментальні засоби.

Таким чином, система workflow автоматизує процес, а не функцію.

Послідовність етапів створення віртуального підприємства включає наступні етапи:

• проектування процесів;
• прив'язку процесів до ресурсів, необхідних для їх підтримки;
• залучення ресурсів інших компаній, коли це доцільно;
• експлуатацію віртуальної організації;
• моніторинг процесів;
• збереження контролю над діяльністю таких складних організацій.

Проектування процесів полягає в тому, щоб описати всі процеси, що вимагаються для виробництва продукту і/або забезпечення намічених послуг. Це можна зробити за допомогою нового сімейства інструментів – реінжиніринга бізнес-процесів, які спочатку створювалися для підтримки реінжиніринга існуючих процесів.

Потім за допомогою інструментів імітаційного моделювання можна визначити ресурси, необхідні для підтримки цих процесів, розрахувати сумарний час, що вимагається для їх виконання, і навіть обчислити вартість процесів.

Прив'язка до ресурсів. Після того як сукупність підтримуючих процесів повністю спроектована, кожну функцію в кожному процесі необхідно прив'язати до певного ресурсу, щоб підвести під неї базу. Цілі цього етапу полягають лише в тому, щоб визначити необхідність складу і вибрати функції, які він повинен виконувати.

Залучення ресурсів за контрактами. Коли складено точний опис необхідних ресурсів і чіткі специфікації функцій, які вони повинні виконувати, необхідно вибрати і розподілити ресурси між різними процесами.

Стосовно віртуального підприємства основний принцип на цьому етапі полягає в тому, щоб знайти ресурси поза структурою підприємства. Сюди входить оренда складських, довідкових, виробничих, складальних, бухгалтерських послуг, розміщення додатків електронної комерції тощо.

Однією з найважливіших переваг такої організації є різке скорочення розміру стартового капіталу для започаткування нової справи, оскільки більшість необхідних ресурсів залучатиметься на контрактній основі і оплачуватиметься у міру надання послуг.

Експлуатація створеного підприємства. Після того, як усі ресурси на місці, найбільш важливим питанням стає здатність керівництва підприємства експлуатувати складний комплекс ресурсів, підконтрольних безлічі різних і незалежних організацій.

Моніторинг процесів. Найважливішу частину моніторингу такого комплексу, що охоплює ряд економічних суб'єктів, складає контроль за тим, щоб кожний суб'єкт виконував свої контрактні зобов'язання з обслуговування.

Управління підприємством. Управління віртуальним підприємством здійснює підприємство-координатор. Таке підприємство повинно зібрати команду фахівців для розв'язання наступних задач:

• проектування всіх процесів, необхідних для підтримки даної служби;
• прогнозування ринкових можливостей з метою визначення обсягу необхідних ресурсів і його постійного корегування;
• активний маркетинг послуг, що плануються, та їх захист усіма доступними законними засобами;
• укладання контрактів на необхідні ресурси;
• ревізія послуг, які надаються з точки зору якості;
• постійне порівняння ресурсів, що залучаються за контрактом, з еталонами і залучення альтернативних ресурсів там, де це доцільно.

Джерела:

1. Макарова М.В. Електронна комерція: Посібник для студ. вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 272 с.

2. Балабанов И.Т. Электронная коммерция. – СПб.: Питер, 2001. – 336 с.

3. Холмогоров В. Интернет-маркетинг: Краткий курс. – СПб.: Питер, 2001. – 208 с.

4. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. СПб.: Питер, 2001. – 432 с.

5. Крупник А. Как продавать товар и получить деньги в Internet (введение в электронную коммерцию). М.: МикроАрт, 2001. – 245 с.

6. Електронна комерція: Навч. посіб./ Береза А.М., Козак Г.А., Левченко Ф.А. К: КНЕУ, 2002. – 328с.

7. Ситник В.Ф., Козак І.А. Телекомунікації в бізнесі. К: КНЕУ, 2002. – 258 с.

8. Пейтел К., Мак-Картни М.П. Секреты успеха в елктронном бизнесе. СПб.: Питер, 2001. – 120 с.

9. Годин В.В., Корнеев И.К. Информационное обеспечение управленческой деятельности. – М: Мастерство, Вісш. школа, 2001. – 240 с.

10. Спивак В.А. Современніе бизнес-коммуникации. – СПб.: Питер, 2002. – 447 с.

6.

Націона́льна систе́ма ма́сових електро́нних платежі́в (НСМЕП) — це внутрішньодержавна банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, що розроблена Національним банком України.

Метою створення НСМЕП є розроблення та впровадження в Україні відносно дешевої надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових розрахунків, яка в основному розрахована на роботу в режимі «off-line».

З упровадженням НСМЕП громадяни України матимуть змогу оплачувати товари і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати і накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових рахунках. Таким чином, можна очікувати не лише значного розширення можливостей банківської системи України завдяки додатковому залученню коштів населення, а й забезпечення завдяки роботі НСМЕП додаткових прибутків громадян у вигляді відсотків за залишком на їхніх банківських рахунках.

Окрім того, технологією НСМЕП передбачено також широке застосування платіжних карток юридичними особами — корпоративні та бізнес-картки.

Національний банк вважає створення НСМЕП завершальною стадією у побудові системи електронних платежів в Україні. НСМЕП за своєю масштабністю, складністю та обсягом витрат на створення, запровадження і експлуатацію значно перевищує існуючу систему електронних платежів Національного банку України. Враховуючи світовий досвід, в Україні має бути емітовано не менше 10 мільйонів платіжних карток НСМЕП, функціонувати щонайменше 100 тис. точок обслуговування (платіжних терміналів у торгівлі, на транспорті, в сфері послуг, банківських терміналів та банкоматів в банках).

У НСМЕП використовуються платiжнi картки з платiжними iнструментами, як електронний гаманець та електронний чек. Застосування електронного гаманця економічно доцільне навіть при розрахунках малими сумами (від кількох копійок). Електронний чек орієнтований на застосування при середніх та значних за сумою платежах (від кількох тисяч гривень).