Розділ 2. Світовий ринок та світове господарство

1. Становлення світового ринку

Світовий ринок як економічна категорія характеризується з кількох позицій:

1) По-перше, він розглядається як підсистема світового господарства із власною структурою і закономірностями розвитку.

2) Функціонування світового ринку як економічної категорії пов'язується з обміном величезної маси товарів (пізніше послуг) за межами національних економік (і в цьому також є прояв інтернаціоналізації господарського життя).

3) Функціонування світового ринку пов'язано з опосередкуванням міжнародної торгівлі валютно-кредитним і фінансовим забезпеченням відповідного рівня (див. минулу лекцію "Міжнародна валютна система золотого стандарту").

Етапи становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

Світовий ринок на період становлення індустріальної цивілізації проходить стадію підготовки капіталістичного виробництва (перехід від мануфактури до фабрично-заводського виробництва), стадію машинного виробництва на рівні окремих підприємств, стадію індустріального виробництва на корпоративному рівні.

Характерні риси становлення становлення світового ринку в межах індустріальної цивілізації.

1) В період 18 – початок 20 століття світовий ринок детермінований товарною природою індустріальної цивілізац ії. Мова йде про те, що економічні і торговельні зв'язки між кранами здійснюються на принципах вигідності, прибутковості, а ці принципи в свою чергу обумовлювалися національними економічними інтересами країн світу. Утвердившись в зазначений період, дана характеристика залишається за світовим ринком і на сьогодні.

2) Світовий ринок 19 – 20 століття характеризується переважно анархією виробництва і конкуренції. За таких умов плановість і збалансованість були характерними для окремих підприємств. На державному і міжнародному рівні виробництво і торгівлі "пливли на хвилях стихії і анархії". Інститути, а також структури, за допомогою яких можна було б регулювати такі відносини на державному та міждержавному рівні, з'являються значно пізніше (в післявоєнний період).

3) До світової торгівлі залучаються країни з різним розвитком національних економік.

Світовий ринок, як і світове господарство в цілому, періодично переживає кризові явища, причому на початку 20-го століття ці потрясіння стають значно глибшими (пов'язані з І світовою війною 1914-1918 рр., Велика Депресія 1929-1933 рр.)

2. Характерні риси світового ринку

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерці такі риси:

- він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

- він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

- він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

- він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;

- на ньому існує особлива система цін — світові ціни;

- на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв´язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому, що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки та МЕВ.

3. Міжнародний рух товарів, як ознака світового ринку

Головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пере­сування товарів та послуг між країнами.

Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних товарно-грошо­вих* відносин, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.

Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зов­нішня торгівля держави* стосовно торгівлі двох країн — міждер­жавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною — міжнародна, або світова, торгівля.

Часто під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю як това­рами у матеріально-речовому вигляді ("видимі товари"), так і по­слугами ("невидимі блага"), які відрізняються від видимих товарів деякими параметрами.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків то­варів — експорту та імпорту і характеризується торговим сальдо та торговим оборотом.

Експорт — це продаж та вивезення товару за кордон.

Імпорт — це купівля та ввезення товару з-за кордону.

Зовнішньоторговельне сальдо — різниця вартісних обсягів екс­порту та імпорту.

Зовнішньоторговельний оборот — сума вартісних обсягів експорту та імпорту.

За прийнятими у світі стандартами статистики міжнародної тор­гівлі головною ознакою для визнання торгівлі міжнародною, про­дажу товару — експортом, а купівлі — імпортом є перетин товаром митного кордону держави та фіксація цього факту у відповідній митній звітності. Наприклад, якщо обладнання продано (а за суттю, передано) американським підрозділом Coca-Cola українському підрозділу, то це вважається експортом США та імпортом України, навіть незважаючи на те, що власником товару залишилась амери­канська компанія Coca-Cola.

Експорт та імпорт є двома ключовими поняттями, які характе­ризують міжнародний рух товарів і використовуються для всебічного аналізу міжнародної торгівлі та для практичних потреб. Торго­вельне сальдо та оборот, як їх похідні, мають вужче аналітичне та практичне значення.

Якщо виходити із передумови балансу попиту та пропозиції, то графічно поняття експорту та імпорту можна зобразити так, як по­казано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Графічне зображення експорту та імпорту:

а — країна І; б — світовий ринок; в — країна II

Припустимо, що країни І та II відокремлено одна від одної вироб­ляють та споживають один і той самий товар. Попит та пропозиція товару в країні І становлять DY та S,, а у країні II — відповідно £>п та Sn. На горизонтальній осі показано обсяги виробництва товару Qlt Qir на вертикальній — його внутрішню ціну Рг, Р„ відповідно у краї­нах І та II. Ринкова рівновага попиту та пропозиції на товар дося­гається у точці Е1 у країні І, де ціна товару становить Pv та точці Е2 У країні II, де ціна товару — Рг Оскільки Р, < Р2, даний товар де­шевший у країні І, ніж у країні II, і отже, країні І вигідно його експортувати у країну II та одержати від цього який-небудь прибу­ток, а країні II вигідно його імпортувати з країни І і тим самим зекономити та знизити його закупки на внутрішньому ринку. Через відмінності у внутрішніх цінах між країнами І та II у країні І

за будь-якої ціни на товар, більшої, ніж Р}, виникає його надлишко­ва пропозиція. У країн: II за будь-якої ціни на товар, меншої, ніж Р2, виникає надлишковий попит на нього.

Країни починають торгувати. Рівновагова ціна Р, у країні І озна­чає, що у точці Јt попит на товар точно дорівнює пропозиції й у країни І немає товару для експорту. Тим самим визначається точ­ка Р^на кривій пропозиції на світовому ринку, яка показує мінімаль­ну ціну, після досягнення якої експорту з країни І не буде. Для країни II рівноважна ціна Р2 означає, що у точці £3, в якій попит дорівнює пропозиції, країні не потрібно ніякого імпортного товару, оскільки їй достатньо власних ресурсів. Цим визначається точка Р'г на кривій попиту на світовому ринку, яка показує максимальну ціну, після досягнення якої імпорт товару країною II припиниться.

Оскільки ми розглядаємо тільки дві країни, кількість товару, який експортується країною І, має відповідати кількості товару, що імпортується країною П, або, іншими словами, надлишкова внутріш­ня пропозиція у країні І має дорівнювати надлишковому внутріш­ньому попиту у країні II, тобто графічно AlB1 = AjA,, де AtB, — це експорт країни І, а А2В2 — імпорт країни Н. Обсяг експорту А1В1 покаже другу точку, яка визначає £и — криву пропозиції товару на світовому ринку, а обсяг імпорту А2В2 — другу точку, що визначає Ош — криву попиту на товар на світовому ринку. Але оскільки кількісно експорт дорівнює імпорту, то на рис. 1.2.3, б вони збігати­муться на відрізку P'№Ew, визначивши нову ринкову рівновагу, яка досягається у точці Вш за нового рівня світової ціни P'w — рівноваж­ної ціни товару на світовому ринку. Світовий попит та пропозиція товару за цією ціною визначаються відповідно кривими Dw та Sw.

Якщо виникає ситуація, коли ціна світового ринку з яких-небудь причин підніметься вище від рівня Р'№, розширивши тим самим об­сяг експорту понад Afi^ то обмеженість попиту кількісними рамка­ми А^В2понизить ціну до рівня Р'а. Якщо ж ціна світового ринку чомусь впаде нижче від рівня Р'ш, то кількісно попит на імпорт товару перевищить його кількість для експорту AjSj, і ціна повернеться до світового рівня Р'ш.

Базуючись на викладеному вище, можна зробити такі висновки:

• світовий ринок — це сфера міжнародного балансу попиту та
пропозиції на товари, які експортуються та імпортуються країнами;

• обсяги експорту визначаються обсягами надлишкової пропо­
зиції товару, обсяги імпорту — обсягами надлишкового попиту на
товари;

• факт наявності надлишкової пропозиції та надлишкового по­
питу на міжнародному ринку встановлюють, порівнюючи внутрішні
рівновагові ціни на однакові товари у різних країнах;

• ціна, за якою здійснюється міжнародна торгівля, знаходиться
між мінімальною та максимальною внутрішніми цінами рівноваги,
які існують у країнах до початку торгівлі;

• з одного боку, зміна світової ціни веде до зміни кількості то­
варів, які експортуються та імпортуються на світовому ринку, з Іншо­
го _ зміна кількості експортованих та імпортованих товарів при­
водить до зміни світової ціни.

Отже, світовий ринок — це сфера сталих товарно-грошових відно­син між країнами, які базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу та складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Найпростіша модель світового ринку, яка на­зивається моделлю часткової рівноваги, показує основні функціо­нальні взаємозв'язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією товарів на світовому ринку, визначає кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою здійснюється торгівля.

4. Сучасне світове господарство

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв´язки. Це пов´язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Наведені вище міркування відображені у понятті світове господарство:

· світове (всесвітнє) господарство — це сукупність національних господарств, взаємозв´язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;

· світове господарство — сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;

· сучасне світове господарство — це сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об´єктивним законам ринкової економіки;

• світове господарство — це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв´язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Ці формулювання дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами є національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв´язків та продуктивних сил із задіянням механізму регулювання та управління, як система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік різних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найповнішим можна вважати таке визначення: світове господарство — це сукупність національних господарств, взаємопов´язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не потрібно його ототожнювати і зі світовим ринком. Відмінність світового господарства від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється насамперед через міжнародний рух факторів виробництва та товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство поєднує усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов´язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є:

· розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;

· зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;

· економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;

· виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об´єднань.

Регулюють світове господарство заходами національної та міждержавної економічної політики. У межах світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Нівелюються, зближуються економічні рівні розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією НТР створює таку ситуацію, коли країнам вже невигідно мати виключно все "своє виробництво". Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв´язків, їх розвитку дає змогу зробити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення й об´єднання окремих країн у єдиний господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть (особливо останнього) є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Він передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу в світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших критеріїв цього переходу є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює приплив капіталовкладень, технологій, товарів. Внутрішній ринок країни доступний для таких надходжень. Проте водночас відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв´язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо, щоб не допустити одностороннього переважання економічно розвиненіших країн.

Розділ 3. Міжнародна економіка

1. Загальне поняття “міжнародна економіка”

Формування світового ринку закономірно зумовило встановлення міждержавних зв´язків з їх характерними рисами, особливостями та закономірностями, що базуються на теорії міжнародної економіки.

Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні — це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вужче трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірність взаємодії суб´єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Базою міжнародної економіки є теорія ринкової економіки, мікро- і макроекономіка. Поєднання їх з прикладними економічними дисциплінами, такими як міжнародний маркетинг, фінанси, облік тощо, дало змогу створити універсальну теорію міжнародної відкритої економіки, яка стала третьою складовою сучасної економічної теорії і застосовується у більшості країн світу та у сфері їх економічної взаємодії.

Виділення міжнародної економіки у самостійну науку викликано переходом світового господарства у другій половині XX ст. на якісно новий ступінь розвитку. Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

1)відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь-якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

2)утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, ВТО, Паризький та Лондонський клуби тощо;

3)виникнення та широке поширення БНК, THK, які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торгову політику;

4) наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міжкраїнного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

5) функціонування самостійної міжнародної фінансової сфери, не пов´язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.

Предметом теорії міжнародної економіки є:

· закономірності функціонування і розвитку в міжнародному масштабі ринкової системи організації господарського життя;

· закономірності формування сукупних попиту і пропозиції на товари та фактори виробництва, що перебувають у міжнародному обігу;

· інструменти аналізу і програмування відкритої національної економіки, зокрема її реального, бюджетного, грошового і зовнішнього секторів в умовах їх взаємодії з економікою інших країн;

· тенденція розвитку міжнародних фінансових ринків і механізмів, які обслуговують функціонування міжнародної економіки;

· інституційна структура регулювання міжнародної економіки, принципи її формування, тенденції розвитку та методи удосконалення.

Ключовими поняттями теорії міжнародної економіки є: товар; міжнародна макро- та мікроекономіка; міжнародна кооперація праці; міжнародна торгівля; міжнародний поділ праці; міжнародний поділ факторів виробництва; світове господарство; сукупний попит та сукупна пропозиція; ринки (внутрішній, національний, світовий); фактори виробництва (праця, капітал, земля, технологія); експорт; імпорт; торговий оборот, торгове сальдо тощо. Вищеназвані категорії розглядаються на вищому від національного рівні. Зокрема, в міжнародній економіці сукупні попит та пропозиція трактуються як абстрактні величини, які характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах залежно від деякої їх узагальненої світової ціни. Одночасно світова економіка розглядається у нерозривному зв´язку з національними економіками. Такий зв´язок прослідковується у схемі міжнародної економіки.

Рис. 1.2 Схема міжнародної економіки

Розглянемо її детальніше. Юридичні особи (підприємства, бізнес) виробляють товар і продають його фізичним особам (людям, домашнім господарствам), які, купуючи товар, оплачують його вартість і несуть витрати. Одночасно люди продають підприємствам наявні у них фактори виробництва — свою працю, землю, капітал, технологію і отримують від цього дохід. Це в загальних рисах принцип дії національної економіки. Але оскільки вона тісно пов´язана із зовнішнім світом, а фактори виробництва розміщені як всередині країни, так і за її межами, то у схемі з´являється верхня оболонка — зарубіжжя. Прямі та зворотні зв´язки на схемі відображають зв´язки національної економіки з міжнародною. Отже, отримуємо схему міжнародної економіки. За цією схемою підприємства можуть продавати свою продукцію не лише у своїй країні, а й за кордоном, за що отримують плату від іноземного покупця. Одночасно підприємець за кордоном може найняти іноземних робітників, орендувати землю та побудувати підприємство, платячи за використання іноземних факторів виробництва. З іншого боку, люди мають вибір — купувати товар всередині країни або за кордоном. Але водночас вони можуть продати належні їм фактори виробництва за кордон — здати землю в оренду іноземцю, влаштуватися працювати за кордоном або дозволити іноземні капіталовкладення у своє підприємство і отримувати від цього дохід. Наведена схема підтверджує те, що сучасна економіка є міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:

· розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

· розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

· міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

· самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов´язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;

· система міжнародних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, що забезпечує збалансованість і стабільність економічного розвитку;

• економічна політика держав, що керуються принципами відкритої економіки.

Легко зауважити, що перша ознака є характерною для світового ринку; перша, друга та третя разом — для світового господарства, а всі вони загалом характеризують міжнародну економіку в цілому.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що міжнародна економіка вивчає закономірності взаємодії господарських суб´єктів різних держав у міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, фінансування і формування міжнародної економічної політики.

2. Структура міжнародної економіки