Конфліктні ситуації промислового природокористування

Науково-технічна революція XX століття порівняно з промисловою революцію XIX століття значною мірою змінила засоби, якими користується людство при освоєнні природи, але вона не торкнулася мети цього освоєння. Мета залишилася незмінною і полягає в споживанні природних багатств планети. Природа для людини все ще є предметом експлуатації та джерелом корисностей, що стають доступними після промислової переробки. Такий підхід прийнято називати технократичною парадигмою.

Технократична парадигма, яка в другій половині XX століття стала пануючою, тільки поглибила конфлікт між стратегією роз­витку людської цивілізації та біосферою. Конфліктність у систе­мі “людство - природне середовище” поглиблюється надзвичайно низьким коефіцієнтом використання ресурсів промисловості, унаслідок чого доводиться витрачати дуже багато сировини. За підрахунками А Кларка (1966), щоб забезпечити одну сучасну людину предметами першої необхідності, предметами розкоші, щороку із Землі вилучається більше двадцяти тонн сировини.

У результаті зростання промислових потужностей людство отримало можливість не тільки вилучати різні сировинні речовини з місць їхньої концентрації, але й переміщувати їх у величезній кількості в нові місця. Як наслідок, почали виникати нові зони концентрацій, не властиві природі. Але особливо небезпечним для біосфери є систематичне вилучення речовин з біосферних депо та залучення їх до активної частини біогеохімічних циклів.

До початку XX століття в системі “людство - природне середовище” відбулася важлива якісна зміна: природа перестала бути пасивним джерелом матеріальних та енергетичних благ для людей, вона почала діяти як активне гальмо розвитку суспільства. Це гальмо, звісно, не стримає розвитку цивілізації, але воно все більш активно перешкоджає технократичному розвитку. Стає очевидним, що технократизм веде людство до прірви невирішенихконфліктів між інтересами людини як біологічної істоти та природного середовища, яке вже не може забезпечити підтримку її добробуту і навіть існування.

Загострює конфлікти в системі “людство - природне середовище” розвиток промисловості в напрямку механізації, автоматизації та кібернетизації, що послідовно змінюють одна одну. Кібернетизація розглядається її головними адептами як кінцева мета розвитку промисловості. Вона одночасно є й вершиною технократичного мислення. Виробництво такого типу все більше відокремлюють людину від об'єкту праці, а це означає, що й від природи також.

В епоху науково-технічної революції, незважаючи на розробку високоефективних способів очищення відходів промисловості, основна їх частина, як і раніше, нейтралізується “методом розбавлення”, коли шкідливі газоподібні відходи викидаються за допомогою високих труб якомога вище в атмосферу, щоб вони були віднесені на більшу територію, унаслідок чого їх концентрація знизиться до рівня ГДК. Шкідливі рідкі відходи аналогічним чином скидаються у водойми для розбавлення. Абсолютна кількість відходів промисловості за такого способу дії, звісно, залишається незмінною.

В оцінці наслідків промислового впливу на природу важливе значення має виявлення допустимих обсягів цього впливу, за якихвоно б не завдало шкоди людині й природі. Будь-який і промисловий вплив на природу характеризується відповідною реакцією навколишнього середовища, що виражається, як правило, у трьох формах:

¯ адаптаційна (з локальним, статичним порушенням рівноваги);

¯ відновна (чи самовідновна), яка характеризується повним поверненням екосистеми у початковий стан;

¯ частково відновна (чи невідновна), яка характеризується необоротним зрушенням екосистеми від початкового (рівноважного) стану.

У цілому, навколишнє природне середовище до кінця XX століття якіено змінилося за багатьма своїми параметрами, порівняно з середовищем, в якому людство виникло і де минули перші фази його становлення.

Повернутись до плану лекції

Повернутись до змісту підручника

Лекція №5