Бере на себе місію пророка, хоч прекрасно обізнаний з його трагічною долею. Він пророк-застерігач, пророк-оракул.
У цей час виступає від імені трьох пророків: Ісайї, Єзекиїла та Осії.
Звертаючись до пророцтв Єзикиїла та Осії, автор пов’язує гнівну інвективу з вірою в неминучу перемогу правди. Сповнена обурення патетична мова біблійних пророків виявилася співзвучною викривальній патетиці автора “Осії”, який пророкував оновлення Самарії через очищення і навернення до Бога. Так і Україна, що пов’язла в зрадах (починаючи від Богдана), осквернена панами і вірою в царя, згине, якщо не опам’ятається. Але
Правда оживе,
Натхне, накличе, нажене,
Не ветхеє, не древлє слово
Ростліннеє, а слово нове
Між людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської.
А в наслідуванні пророку Ієзекіїлу поет прорече:
Вітер з поля
Дихне, погне і полама,
І ваша злая своєволя
Сама скупається, сама
В своїй же крові. Плач великий
|
|
Вомісто львичиного рика,
Почують люди, і той плач
Межи людьми во притчу стане –
Самодержавний отой плач.
Ісайя – найбільший біблійний поет. Шевченкові найближче з його пророцтв – пророцтво народного щастя і того благословення, якими позначиться прихід Месії (українського Вашінгтона!).
У Ісайї в основі пророцтва лежить туга патріотичного серця поета. Саме цю тугу найкраще зрозумів Шевченко і передав своєму народові, що мусить оновитися. Єдине, що вніс автор у подражаніє: картина народного щастя дістала соціально-політичну основу.
Пророцтво Ісайї звучить і в поезії “І Архімед, і Галілей”, в якій йдеться про щасливе майбутнє українського народу:
Буде бите
Царями сіянеє жито,
А люде виростуть, Умруть
Ще не зачатії царята.
А на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.