Пророцькі тенденції

Бере на себе місію пророка, хоч прекрасно обізнаний з його трагічною долею. Він пророк-застерігач, пророк-оракул.

У цей час виступає від імені трьох пророків: Ісайї, Єзекиїла та Осії.

Звертаючись до пророцтв Єзикиїла та Осії, автор пов’язує гнівну інвективу з вірою в неминучу перемогу правди. Сповнена обурення патетична мова біблійних пророків виявилася співзвучною викривальній патетиці автора “Осії”, який пророкував оновлення Самарії через очищення і навернення до Бога. Так і Україна, що пов’язла в зрадах (починаючи від Богдана), осквернена панами і вірою в царя, згине, якщо не опам’ятається. Але

Правда оживе,

Натхне, накличе, нажене,

Не ветхеє, не древлє слово

Ростліннеє, а слово нове

Між людьми криком пронесе

І люд окрадений спасе

Од ласки царської.

А в наслідуванні пророку Ієзекіїлу поет прорече:

Вітер з поля

Дихне, погне і полама,

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

В своїй же крові. Плач великий

Вомісто львичиного рика,

Почують люди, і той плач

Межи людьми во притчу стане –

Самодержавний отой плач.

Ісайя – найбільший біблійний поет. Шевченкові найближче з його пророцтв – пророцтво народного щастя і того благословення, якими позначиться прихід Месії (українського Вашінгтона!).

У Ісайї в основі пророцтва лежить туга патріотичного серця поета. Саме цю тугу найкраще зрозумів Шевченко і передав своєму народові, що мусить оновитися. Єдине, що вніс автор у подражаніє: картина народного щастя дістала соціально-політичну основу.

Пророцтво Ісайї звучить і в поезії “І Архімед, і Галілей”, в якій йдеться про щасливе майбутнє українського народу:

Буде бите

Царями сіянеє жито,

А люде виростуть, Умруть

Ще не зачатії царята.

А на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.