Приватна благодійність в Україні. Філантропічна діяльність Андрея Шептицького

Меценатами українського народу у ХІХ – поч. ХХ ст. виступили великі підприємці та землевласники, інтелігенція та духовні особи. Особливо було розвинуте благодійництво серед греко-католицького священства, яке стало захисником національної ідеї та плекателем кращих українських традицій.

Здавалось би, витоки філантропічної діяльності слід шукати в ментальності древніх слов’ян, для яких характерні милосердя та доброчесність, зумовлені розкішною природою, помірним кліматом, мирним родом занять. Розвитку благодійницьких тенденцій сприяла також християнська релігія з її вченням про людинолюбство та спасіння душі завдяки милостині. Молода держава Київська Русь сприйняла християнство, як спрагла земля краплини дощу. Проте витоки меценатства знаходяться окрім того в самій природі людини, природній схильності до добра, прагненні до підтримки нужденного та обездоленого.

Отже, в ХІХ – поч. ХХ ст. в Україні знайшла своє продовження приватна благодійність, що мала місце в усі часи і в усіх народів, а в українців знаходить своє особливе вираження.

Багатьма добродійними справами уславилася родина Терещенків – українських промисловців та землевласників. На благодійність вони витратили майже 5 млн. крб., підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба – “прагнути до громадських справ”. Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київського музею російського мистецтва та інших музеїв столиці.

Особливу вагу у сфері соціальної допомоги вразливим категоріям населення з боку приватних осіб мала діяльність сімейства Т. Ханенка, М. Дегтярьова, С. Могилевцева, Т. Гладинюка, Л. Бродського та ін. Завдяки зусиллям Г.М. Гелеловича, промисловців і фінансистів Ізраїля Бродського та його синів Лазаря та Лева Бродських, Ф.Д. Василевського та багатьох інших, виникали великі дитячі санаторії в Євпаторії, лікувальні установи на Одеських лиманах, протитуберкульозні санаторії в Криму та під Києвом. На кошти Лазаря Бродського був створений Бактеріологічний інститут Товариства боротьби з інфекційними хворобами, який відіграв велику роль у захисті населення від епідемій. В основному на гроші Лева Бродського у Києві побудовані лікарня Товариства надання допомоги хворим дітям та лікарня для хронічно хворих дітей.

Щоб запобігти хворобам, підтримати беззахисних і найбільш вразливих, створювалися притулки для дітей-сиріт, богадільні для старих, немічних і самотніх. Зокрема, купець М.П. Дегтярьов на свої кошти здійснив будівництво багатокорпусної богадільні в м. Києві, яка давала достойний притулок сотням старих і хворих. Г.П. Гладинюк пожертвував свою велику київську садибу для влаштування в ній лікарні для хронічно хворих, надавши, крім того, понад 70 тис. карбованців на її сучасне за тодішніми часами обладнання, комплектування й утримання. Його ж коштом обладнано дитячий притулок на Байковій горі.

Благодійницькою діяльністю займалися український педагог, письменниця, активний громадський діяч періоду української революції С.Ф. Русова. Опіка над жіноцтвом і дітьми завжди були в полі її неослабної уваги. Жіночі товариства різних країн, поважні особи, і серед них Андрей Шептицький, надсилали на ім’я Русової кошти на допомогу дітям і жінкам. В еміграції Софія Федорівна багато часу і сил віддала організації і притулку для дітей емігрантів.

Благодійництвом уславився також відомий вчений, творець української національної історії Михайло Сергійович Грушевський. На власні кошти він заснував у Києві будинок під школу імені свого батька.

Національна інтелігенція жертвувала значні суми грошей для створення вищих шкіл. Зокрема, так був створений Харківський університет – перший університет на українських землях.

У досліджуваний період варто детальніше розглянути благодійницьку діяльність греко-католицького священства Галичини. У 1816 р. канонік Іван Могильницький (1777 – 1813), при покровительстві митрополита Михайла Левицького, заснував у Перемишлі “Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних”, метою якого було поширення віри і моральності шляхом видання шкільних книг народною українською мовою. Візитації вищих духівників і, зокрема, Михайла Левицького показали велике прагнення населення до здобуття освіти. Однак цього бажання для відкриття шкіл було замало. Треба було мати підготовлених для роботи в школі вчителів. І тому в 1817 р. приймається рішення про відкриття в Перемишлі дяко-вчительського інституту. Витрати на навчання і утримання вихованців інституту повністю покривалися за рахунок церкви і жертводавців. Пізніше єпископ І. Снігурський за власні кошти закупив і подарував дяко-вчительському інститутові село Новосілки під Кальварією з тим розрахунком, щоб доходи з цього села йшли на щорічне утримання 24 вихованців.

Для відродження музичної справи єп. Іван Снігурський заснував в Перемишлі в 1828 р. першу в Галичині музичну школу. Проте всіх перевершив своєю благодійністю Великий митрополит Андрей Шептицький.